02 липня 2012 року м. Київ К-28904/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді: Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
за участю секретаря:Руденко А.М.,
за участю представників
позивача:не з'явився,
відповідача:не з'явився,
відповідача:не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва
на постанову Окружного адміністративно суду міста Києва від 25.11.2009 р.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.08.2010 р.
у справі №14/34
за позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлопобуткомплект М»
та Товариства з обмеженою відповідальністю «Оболонь-4»
про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином,
Державна податкова інспекція у Подільському районі міста Києва (далі - позивач) звернулась з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлопобуткомплект М»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Оболонь-4»(далі -відповідачі) про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином.
Постановою Окружного адміністративно суду міста Києва від 25.11.2009 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.08.2010 р., у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Суди попередніх інстанцій мотивуючи прийняті у справі судові рішення виходили з того, що надані позивачем докази не є достатніми та не свідчать про спрямованість укладених відповідачами угод на досягнення цілей, що суперечать інтересам держави та суспільства, а відтак відсутні підстави для застосування наслідків, передбачених ст. 208 Господарського кодексу України.
Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Оболонь-4»надало письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких проти її вимог заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення попередніх судових інстанцій - без змін
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Представниками податкового органу було проведено виїзну документальну перевірку господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Оболонь-4»з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до бюджету податків при проведенні взаєморозрахунків з Товариством з обмеженою відповідальністю «Житлопобуткомплект М»за період з 01.05.2007 по 01.08.2007, за результатами якої складено акт від 22.10.2008 р. №171/23-811/31993154.
Вказаною перевіркою було встановлено, що на виконання умов договору від 04.04.2007 р. та додаткової угоди від 11.05.2007 р. №1 Товариство з обмеженою відповідальністю «Оболонь-4»придбало товар (цукор пісок) у Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлопобуткомплект М»на підставі прибуткових накладних на загальну суму 652 606,20 грн. (у т.ч. ПДВ -108 767,71 грн.).
Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлопобуткомплект М», у свою чергу, виписало наступні податкові накладні (підписані від імені ОСОБА_5): від 06.05.2007 р. №7 на суму 217 600,00 грн., від 08.05.2007 р. №9 на суму 217 406,20 грн., від 08.05.2007 р. №10 на суму 217 600,00 грн.
Згідно наданих до перевірки документів, вказані накладні були внесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Оболонь-4»до реєстрів придбання товарів (робіт, послуг) за відповідні періоди, а суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних товарів у розмірі 108 767,71 грн. - включені до складу податкового кредиту.
Між тим, податковий орган дійшов висновку, що податкові накладні, виписані Товариством з обмеженою відповідальністю «Житлопобуткомплект М», підписані від імені ОСОБА_5, не можуть бути використані в податковому обліку, так як висновком почеркознавчої експертизи, проведеної Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром ГУ МВС України у м. Києві від 16.09.2008 р. №504 встановлено невідповідність підписів громадянина ОСОБА_5 тим, що містяться у спірних договорах та накладних.
Крім того, позивач вказує на наявність, вироку Деснянського районного суду м. Києва від 05.11.2008 р. у кримінальній справі №1-900/2008 по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 205 ч. 2 КК України.
У зв'язку із зазначеним, на думку податкового органу, спірна угода повинна бути визнана недійсною на підставі ст. 207 Господарського кодексу України із застосуванням наслідків, передбачених ст. 208 Господарського кодексу України, так як укладалась з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення в доход держави грошових коштів у розмірі 652 606,20 грн., отриманих за господарським зобов'язанням, укладеним між відповідачами на підставі ст. 208 Господарського кодексу України.
Так, згідно ч.1 ст.208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
За змістом статті це можливо лише у разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за самим фактом несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Згідно з ч.1 ст.208 Господарського кодексу України, передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки, зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 Господарського кодексу України.
В оскаржуваних судових рішеннях, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків щодо відсутності підстав для застосування наслідків, передбачених ч.1 ст.208 Господарського кодексу України, оскільки позивачем не доведено направленість оскаржуваного господарського зобов'язання на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.
Так, з матеріалів справи вбачається, що фіктивність укладеного правочину між відповідачами спростовується наявністю в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, відповідно до якого ТОВ «Житлопобуткомплект М»зареєстровано як юридичну особу, встановлено, що на момент укладання угоди товариство було зареєстровано як юридична особа із підтвердженим статусом.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Оболонь-4»на підтвердження виконання сторонами умов договору від 04.04.2007 р. та додаткової угоди від 11.05.2007 р. №1 надано судовим інстанціям копії видаткових накладних, залізничних накладних, податкових накладних на поставку цукру та виписки по рахунках про оплату цукру за вказаними накладними.
За наведених обставин, висновок судів попередніх інстанцій про недоведеність того, що укладений договір порушує публічний порядок, є правильним, з огляду на що суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.
На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 1 ст. 224 КАС України, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухвалені судових рішень чи вченні процесуальних дій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративно суду міста Києва від 25.11.2009 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.08.2010 р. у справі №14/34 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.