"02" липня 2012 р. м. Київ К/9991/18573/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді: Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
за участю секретаря:Руденко А.М.,
за участю представників
позивача:Зажигаєвої В.Б.,
позивача:Худи О.В.,
відповідача:Капустіної А.А.,
відповідача:Приходька О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «А1 Секьюріті Груп»
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.07.2011 р.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012 р.
у справі №2а-162/11/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «А1 Секьюріті Груп»
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва,
та Державної податкової адміністрації у м. Києві,
про скасування податкового повідомлення - рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «А1 Секьюріті Груп»звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва та Державної податкової адміністрації у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.07.2011 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Прийняті у справі рішення суди мотивували тим, що сума податку на додану вартість у розмірі 327186,00 грн. необґрунтовано віднесена позивачем до складу податкового кредиту квітня 2009 року, адже зазначена сума залишилась непідтверджена податковою накладною. Такий висновок зроблено з огляду на те, що податкові накладні, виписані від імені ТОВ «Мегаполісбудлюкс»підписані неуповноваженою особою. Крім того, зробивши висновок про відсутність у позивача права на податковий кредит за наслідками господарської операції з ТОВ «Мегаполісбудлюкс», суди врахували, що розрахунок за товар був здійснений векселем, а тому, на їх думку, в силу приписів п. 4.8. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»така операція не породжує об'єкт оподаткування.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд.
У письмових запереченнях, наданих суду касаційної інстанції, відповідачі просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій -без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень рішень стали висновки, викладені в акті від 27.05.2010 року №3/23-80/32041196 про результати документальної невиїзної перевірки з питань правильності визначення податку на додану вартість, що підлягає сплаті до державного бюджету, Товариством з обмеженою відповідальністю «А1 Секьюріті Груп»при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегаполісбудлюкс» за період з 01.04.2009 р. по 30.04.2009 р. Зазначеним актом зафіксовано порушення позивачем положень пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), що призвело до заниження податку на додану вартість за квітень 2009 року на 327186,00 грн. Такий висновок пов'язаний з тим, що між позивачем (Замовник) та ТОВ «Мегаполісбудлюкс» (Виконавець) було укладено договір поставки від 23.04.2009 року №2304-09, за умовами якого Виконавець взяв на себе зобов'язання виконати поставку обладнання згідно специфікації до даного договору, а Замовник - оплатити поставку обладнання. Загальна вартість обладнання за даним договором становила 1963116,84 грн., у тому числі ПДВ - 327186,14 грн. На виконання умов даного договору було виписано видаткову та податкову накладні від 23.04.2009 року №23040901. Сума податку на додану вартість за вказаною податковою накладною позивачем була включена до складу податкового кредиту квітня 2009 року. Розрахунки між суб'єктами господарювання за відвантажений товар проведені у вексельній формі.
Зробивши висновок про те, що позивач не має права на включення 327186,00 грн. до складу податкового кредиту товариства, суди попередніх інстанцій виходили з того, що стосовно ТОВ «Мегаполісбудлюкс»було розпочато ліквідаційну процедуру, платник перебуває у стані «припинено», але не знятий з обліку, а керівником та засновником даного товариства значиться ОСОБА_10, яким і була підписана податкова накладна від 23.04.2009 року. У той же час, згідно пояснень останнього, йому нічого невідомо про ТОВ «Мегаполісбудлюкс», жодного відношення до реєстрації та фінансово-господарської діяльності даного товариства він не має, документи від імені цього товариства не підписував. Зазначені обставини підтверджені висновком експерта від 04.02.2010 року №54, складеним старшим експертом сектору техніко-криміналістичного забезпечення роботи Солом'янського РУ ГУМВС України в м. Києві Бондаренком Я.В., яким виявлено, що підпис від імені ОСОБА_10 у податковій накладній від 23.04.2009 р. №23040901 на суму 1963116,84 грн., що оформлена від імені ТОВ «Мегаполісбудлюкс», виконано не ОСОБА_10, а іншою особою.
Таким чином, суди попередніх інстанцій, застосувавши до спірних правовідносин приписи пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», дійшли висновку, що з огляду на той факт, що податкову накладну від імені ТОВ «Мегаполісбудлюкс»підписано неуповановаженою особою, сума податку на додану вартість у розмірі 327186,00 грн. залишилась непідтверджена податковою накладною, а тому безпідставно включена до складу податкового кредиту ТОВ «А1 Секьюріті Груп»у квітні 2009 року.
Між тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може беззастережно погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони не враховують приписів чинного на той час правового регулювання, яке визначало підстави для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту платника податку.
Так, відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.
Натомість, обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання у ТОВ "Мегаполісбудлюкс" обладнання, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення ПДВ до податкового кредиту, судами досліджені не були.
З метою виконання принципу офіційного з'ясування обставин справи та встановлення факту здійснення господарської операції судам належало перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості контрагента позивача до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
Таким обставинам належало давати оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності. Зокрема, висновок експерта про те, що підпис на податковій накладній від 23.04.2009 року зроблений не ОСОБА_10, а іншою особою, не є безумовним доказом нереальності вчиненої господарської операції, оскільки не виключає можливості того, що від імені ТОВ «Мегаполісбудлюкс»діяла інша особа, яка мала можливість поставити товар, зазначений у складених первинних бухгалтерських документах.
Крім того, для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях позивача в обов'язковому порядку необхідно було з'ясувати його можливу обізнаність щодо дефектів у правовому статусі його контрагента, що підлягало встановленню, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.
Обов'язковою законодавчою умовою для вирішення питання про наявність у позивача права на включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту товариства є також встановлення зв'язку між фактом придбання товарів і господарською діяльністю платника податку. Судами попередніх інстанцій взагалі не були досліджені обставини, які б вказували на рух товару, тобто такі, які могли б підтвердити або спростувати факт отримання товару від ТОВ «Мегаполісбудлюкс», його оприбуткування та подальше використання в господарській діяльності ТОВ «А1 Секьюріті Груп».
Таким чином, без встановлення зазначених обставин висновок про те, що господарська операція між ТОВ «А1 Секьюріті Груп»та ТОВ «Мегаполісбудлюкс»не мала реального характеру, є безпідставним.
Що ж стосується факту розрахунку векселем за придбаний товар, то наведене в оскаржуваних судових рішеннях тлумачення п. 4.8 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»не відповідає його змісту.
Відповідно до абз. 3 п. 4.8 ст. 4 названого Закону, для цілей оподаткування згідно з цим Законом векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку, крім податкових векселів.
Обумовлення законодавцем того, що видача векселя не супроводжується виникненням будь-яких додаткових податкових зобов'язань платника податку, свідчить на користь того, що застосування вексельної форми розрахунку додатково не змінює суми податкового кредиту та податкових зобов'язань платника податку, що одночасно вказує на необхідність визначення дати виникнення податкових зобов'язань продавця та податкового кредиту покупця за загальними правилами. Тобто форма розрахунку не впливає на момент виникнення у платника податку права на податковий кредит.
У свою чергу, за приписами пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Таким чином, в силу наведених приписів, позивач, отримавши податкову накладну від імені ТОВ «Мегаполісбудлюкс», по факту здійснення першої події мав законодавчу визначену підставу для включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту підприємства. І саме для вирішення питання про правомірність реалізації такого права суди попередніх інстанцій мали встановити обставини реальності вчиненої господарської операції з використанням усіх можливих засобів доказування, не обмежуючись лише посиланням на факт підписання податкової накладної від імені ТОВ «Мегаполісбудлюкс» неуповноваженою особою.
Оскільки зазначені обставини справи не були з'ясовані попередніми судовими інстанціями, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч. 4, ч. 5 ст. 11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст. 220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, виконати вимоги ч. 4, ч. 5 ст. 11 КАС України щодо з'ясування всіх обставин у справі, ст. 86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «А1 Секьюріті Груп»задовольнити.
2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.07.2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012 року у справі №2а-162/11/2670 скасувати.
Справу №2а-162/11/2670 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.