Провадження № 22ц/2090/2999/2012 Головуючий 1 - інстанції -Колесник С.А.
Справа № 2/2018/159/2012/16 Доповідач - Зазулинська Т.П.
Категорія -договірні
04 липня 2012 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого судді - ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П.
суддів колегії - КРУГОВОЇ С.С.
- ХОРОШЕВСЬКОГО О.М.
при секретарях - Міщенко Н.В., Шпарага О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_4 -Марківа Н. В. на рішення Київського районного суду міста Харкова від 19 січня 2012 року та додаткове рішення цього ж суду від 12 березня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання договору довічного утримання недійсним,-
У серпні 2010 року ОСОБА_6 звернулась до Київського районного суду міста Харкова з позовом, в якому просила визнати недійсним договір довічного утримання від 15 вересня 1995 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з однієї сторони, і ОСОБА_4 - з іншої.
В обґрунтування позову посилалась на те, що 15 вересня 1995 року між ОСОБА_4, яка є її рідною сестрою, та ОСОБА_7, ОСОБА_8, які є батьками позивача та відповідача, був укладений договір довічного утримання, за яким ОСОБА_4 взяла на себе обов'язок довічного утримання ОСОБА_7 та ОСОБА_8, забезпечення їх, у тому числі, у відповідності до п. 4 договору, харчуванням, одягом, доглядом та необхідною допомогою. Батьки, в свою чергу, передали у власність відповідача по ? частини двокімнатної квартири АДРЕСА_1. У відповідності до п. 5 вказаного договору вартість матеріального забезпечення була виражена сторонами в розмірі мінімальної щомісячної заробітної плати, з правом проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в квартирі. Договір був посвідчений 8-ю Харківською державною нотаріальною конторою, про що здійснено запис за № 4-10547.
Разом з тим відповідач ухилилась від виконання договору довічного утримання та в середині вересня 1995 року виїхала на постійне місце проживання в Російську Федерацію. Замість отримання від доньки ОСОБА_4 допомоги, батьки надавали їй матеріальну допомогу, регулярно направляючи грошові перекази, які вона отримала, оскільки знаходилась в скрутному матеріальному становище. Весь цей час позивач власними силами та за власні кошти утримувала батьків та здійснювала за ними догляд, фактично виконуючи договірні зобов'язання сестри.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_8
12 лютого 2009 року між ОСОБА_7 та Київським територіальним центром обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян був укладений договір на його обслуговування, оскільки відповідач своїх зобов'язань не виконувала, що ставило батька в скрутне матеріальне становище. ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_7 помер. Організація похорон та поминок як матері так і батька здійснені силами позивача та за її рахунок.
Отже відповідач самоусунулась від виконання договору довічного утримання і має бути усунена від одержання права власності на квартиру АДРЕСА_1 у зв»язку з невиконанням умов договору.
Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 19 січня 2012 року позовна заява задоволена. Визнано недійсним договір довічного утримання, укладений 15 вересня 1995 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 та ОСОБА_8, посвідчений 8-ю Харківською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 4-10547. Сторони за договором довічного утримання, який визнаний недійсним, повернуті в первісний стан.
Додатковим рішенням Київського районного суду міста Харкова від 12 березня 2012 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1700 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 -Марків Н.В. просить рішення від 19 січня 2012 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом допущено неповне з'ясування та недоведеність обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи, а також вказує на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.
Зазначає, що висновки суду про невиконання відповідачем умов договору є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи. Так, відповідач до липня 1996 року постійно проживала в місті Харкові з батьками та здійснювала за ними догляд, разом вели спільне господарство. Дізнавшись, що мати захворіла на рак, восені 1996 року приїхала до Харкова та здійснювала догляд за нею до її смерті. Вона же разом з батьком організовували похорон матері.
Крім того, судом не врахований факт, що напередодні смерті батька відповідач приїздила до Харкова та зробила ремонт у його квартирі.
Також суд без надання жодного доказу прийшов до висновку, що позивач виконувала умови договору, хоча всі допитані по справі свідки підтвердили, що вона особисто з батьком не спілкувалась, не цікавилась його здоров'ям та матеріальним станом і переслідує виключно мету заволодіння квартирою.
Вказує, що судом не враховано наявних у справі доказів та показань свідків про те, що грошові кошти перераховувались батьком не особисто для відповідача, а для онуки в якості весільного подарунку.
В підтвердження доведеності факту невиконання ОСОБА_4 умов договору довічного утримання від 15 вересня 1995 року, суд послався на угоду про взаємні зобов'язання по довічному догляду за батьком від 02 липня 2010 року та на угоду про взаємні зобов'язання по спадкуванню за батьками від 17 серпня 2010 року, що були укладені між сторонами. Однак вважає, що відповідно до ст. 59 ЦПК України вони не можуть бути визнані допустимими доказами, а тому у суду були відсутні правові підстави брати їх до уваги.
Вважає, що суд залишив поза увагою характер взаємовідносин позивача з рідним батьком.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення суду представник відповідача Марків Н.В. зазначає, що, оскільки рішення Київського районного суду міста Харкова від 19 січня 2012 року ухвалено з суттєвими порушеннями норм матеріального та процесуального права, то і підстав для винесення додаткового рішення не було.
У запереченнях на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_6, посилаючись на безпідставність доводів скарги, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін; позбавити ОСОБА_4 права на спадкування за ОСОБА_8 і ОСОБА_7, а також винести окрему ухвалу про неналежне виконання останньою зобов»язань стосовно батьків; систематичне намагання ввести в оману судові органи з повідомлення про вказане за місцем роботи ОСОБА_4
Окремо просить розглянути питання щодо неправдивих свідчень ОСОБА_9, ОСОБА_10 і кваліфікації адвоката Марківа Н.В.
Заслухавши доповідь судді; пояснення відповідача та її представника; представників позивача; перевіривши матеріали справи і доводи апеляційних скарг, судова колегія доходить висновку про те, що скарги підлягають задоволенню, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 214 цього Кодексу визначено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду першої інстанції від 19 січня 2012 року вказаним вимогам закону не відповідає.
Цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються ЦК України, ЗК України, СК України, Законами України «Про захист прав споживачів», «Про оренду землі»та іншими актами законодавства.
При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини, та на підставі цих норм вирішувати спір.
Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Підстави визнання правочинів недійсними визначені ст..ст.47-58 ЦК України ( 1963року) та ст.ст.218-235 ЦК України ( 2004 р.)
Пленум Верховного суду України в п.7 постанови №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»роз»яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, визначених законом.
Судовим розглядом встановлено, що 15 вересня 1995 року між ОСОБА_8 ОСОБА_7 та ОСОБА_4 був укладений договір довічного утримання, відповідно до умов якого ОСОБА_4 взяла на себе обов'язок довічного утримання ОСОБА_7 та ОСОБА_8, забезпечення їх харчуванням, одягом, доглядом та необхідною допомогою. ОСОБА_8 і ОСОБА_7 у свою чергу, передали у власність ОСОБА_4 по ? частини двокімнатної квартири АДРЕСА_1, що належали їм на підставі договору міни від 08.04.1994 року. У відповідності до п. 5 вказаного договору вартість матеріального забезпечення була виражена сторонами в розмірі мінімальної щомісячної заробітної плати, з правом проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в квартирі. Договір був посвідчений державним нотаріусом 8-ї Харківської державної нотаріальної контори Корнейчук Е.В., про що 15.09.1995 року здійснено запис за № 4-10547. Зазначена в договорі квартира 27.09.1995 року на праві власності зареєстрована за ОСОБА_4 в Державному комунальному підприємстві «Міське бюро технічної інвентаризації»за реєстровим № П-2-1985.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_8. За своє життя вона не ставила питання про розірвання договору довічного утримання чи про визнання його недійсним. Не оспорював ся вказаний договір за життя ОСОБА_8 і ін8шими особами.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_7.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою доведено і відповідачкою визнано невиконання з боку останньої умов договору довічного утримання щодо обох батьків і фактичне виконання обов»язків за договором довічного утримання позивачкою ОСОБА_6
Судова колегія не може погодитись з такими висновками , оскільки суд дійшов їх з порушеннями норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до вимог ст..426 ЦК України в редакції , що діяла з 01.01.1964 року та ст..745 ЦК України, який діє з 01.01.2004 року договір довічного утримання укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Вимоги закону щодо письмової форми договору довічного утримання та його нотаріального посвідчення сторонами цього договору додержані.
На час укладення договору ОСОБА_8 і ОСОБА_7 були дієздатними і не були будь-яким чином обмежені у здійсненні цивільних прав. Обставин, які б свідчили про те, що їх волевиявлення як сторін договору не було вільним , не відповідало їх внутрішній волі і не було спрямовано на настання наслідків, обумовлених договором , позивач в своєму позові і суд в рішенні не зазначили.
За життя ані ОСОБА_8 ані ОСОБА_7 не порушували питання про розірвання договору з підстав його невиконання ОСОБА_4 Не виникало між сторонами цього договорі і спорів про визнання договору недійсним.
Заявивши вимоги про визнання договору довічного утримання недійсним позивачка в позові не зазначила передбачених законом підстав визнання договору недійсним і задовольняючи її позов суд не зазначив таких підстав в своєму рішенні.
Твердження позивачки, з яким погодився суд першої інстанції, про передачу їй ОСОБА_4 обов»язків за договором з утримання та матеріального забезпечення ОСОБА_7 не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки відповідно до ст. 752 ЦК України заміна набувача за договором довічного утримання може бути здійснена тільки за згодою відчужувача. Між тим, договір про взаємні обов»язки з довічного догляду за ОСОБА_7 укладено 02 липня 2010 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 без згоди ОСОБА_7 у простій письмовій формі і нотаріально не посвідчений. ( а.с.201).
Крім того, позивачкою та її представниками не надано суду належних доказів виконання нею обов»язків за договором довічного утримання стосовно батьків ОСОБА_8 і ОСОБА_7
Наведене свідчить, що судом порушені норми процесуального і матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, що відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Скасуванню підлягає і додаткове рішення суду першої інстанції від 12.03.2012 року, оскільки скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6 у відповідності з вимогами ст..88 ЦПК України виключає підстави для стягнення на її користь понесених судових витрат.
Керуючись ст.ст.303,304, п2 ч.1 ст.307, ст. ст.309,313,314,316,317,319,324 ЦПК України судова колегія, -
Апеляційні скарги задовольнити.
Рішення Київського районного суду міста Харкова від 19 січня 2012 року та додаткове рішення цього ж суду від 12 березня 2012 року скасувати і відмовити у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання договору довічного утримання недійсним.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційна скарга на рішення апеляційного суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий суддя -
Судді колегії -