"03" липня 2012 р. м. Київ К/9991/13102/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,
при секретарі судового засідання Подолянко Р.О.,
за участю представника позивача Кочерги Ю.О., представники відповідача в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, -
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промінь" на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012 у справі № 2а/0570/17203/2011
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промінь"
до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -
Товариство звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції про визнання нечинними податкового повідомлення-рішення від 12.09.2011 № 0003742340/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням фінансових санкцій) з податку на прибуток у розмірі 567 190,00 грн., та податкового повідомлення-рішення від 12.09.2011 № 0003752340/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням фінансових санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 445 952,50 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом доказів, які підтверджують її доводи відносно нікчемності правочинів, здійснених між позивачем та його контрагентом (ТОВ "Донтрансторг"), та фіктивності відповідних господарських операцій, не надано, а встановлені фактичні обставини справи спростовують обґрунтованість визначення податкових зобов'язань.
Донецький апеляційний адміністративний суду постановою від 31.01.2012 скасував рішення суду першої інстанції та в задоволенні позовних вимог відмов. Обґрунтовуючи свої висновки, суд апеляційної інстанції пославшись на доводи відповідача зазначив, що відсутність документів про перевезення (товарно - транспортних накладних тощо) та свідчення директора ТОВ "Донтрансторг" ОСОБА_5 про відсутність у останнього бухгалтерських та статутних документів, печатки і штампу юридичної особи підтверджують, що позивач товар не придбавав і ці операції були фіктивними.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі судове рішення першої інстанції.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Як встановлено судами, між позивачем та контрагентом (ТОВ "Донтрансторг") було укладено договори, за умовами яких останній продав позивачу паливно -мастильні матеріали. Позивач отримав від постачальніка товар, про що отримав видаткові та податкові накладні, та перерахував грошові кошти за поставлений товар, що підтверджено банківськими виписками.
Приймаючи спірні податкові повідомлення -рішення, контролюючий орган виходив з того, що позивачем не підтверджено право на податковий кредит та формування валових витрат за ІІІ -ІУ квартал 2009 року та І -ІІ квартал 2010 року, оскільки позивач товар не придбавав і ці операції були фіктивними. Визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток та ПДВ було здійснено у звязку із порушенням позивачем пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 1.4 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" із посиланням на відсутність товарно -транспортних накладних, які у свою чергу на думку податкового органу підтверджували б факт перевезення товарно -матеріальних цінностей за зазначеними вище угодами.
Обґрунтованість документів, що надають право на податковий кредит та збільшення суми валових витрат, було предметом аналізу у цій справі.
Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).
Положеннями пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Отже, аналіз норм Закону № 168/97-ВР дає підстави зробити висновок, що наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, є достатньою підставою для визначення податкового кредиту.
Судами встановлено, що керуючись положенням пп. 7.4, пп. 7.5 Закону № 168/97-ВР, позивачем було сформовано податковий кредит.
Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність -будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Згідно з нормами п. 5.1 ст. 5 цього Закону валовими витратами виробництва та обігу визнано суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Слід зазначити, що п. 5.10 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.
Разом з тим, за змістом ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень.
Предметом доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та формування валових витрат, оскільки податковий орган, приймаючи спірні повідомлення -рішення, про скасування яких заявлено позов, виходив із того, що операції між позивачем та його контрагентом містить ознаки нікчемності.
Судом першої інстанції було досліджено усі первинні документи (договори, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні документи, договір оренди бензовозу, а також дані бухгалтерського обліку, який ведеться позивачем), встановлено статус постачальника товару, придбання якого стало підставою для формування податкового кредиту та формування валових витрат, встановлено дотримання Товариством спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та валових витрат, перевірено доводи податкового органу.
При цьому, з урахуваннями сутності заперечень податкового органу щодо безтоварності господарських операцій та їх фіктивності, слід зазначити про наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій позивача, зокрема, придбаний товар у контрагента було в подальшому реалізовано позивачем на АЗС, що підтверджено звітом про використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій з копіями фіскальних чеків (а. с. 34).
Також, на спростування доводів відповідача суд першої інстанції вірно зазначив, що на час здійснення господарських операцій контрагент позивача був включен до ЄДР та мав спеціальну податкову правосуб'єктність. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї. А за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем таких доказів надано не було.
Тобто, з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності судом першої інстанції було досліджено співвідношення між документальним підтвердженням права позивача на податковий кредит та формування валових витрат та обставинами реального здійснення господарських операцій, за наслідками аналізу якого суд дійшов висновку про реальність господарських операцій.
Отже, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для його скасування у апеляційного суду не було.
За викладених обставин суд першої інстанції застосував норми матеріального та процесуального права та спір у справі вирішив правильно, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення ухвалене судом першої інстанції - залишенню в силі.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промінь" задовольнити.
Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012 у справі № 2а/0570/17203/2011 скасувати та залишити в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09.11.2011.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К Голубєва
А.О. Рибченко