Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 липня 2012 р. Справа № 2а/0570/4772/2012
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 12:45
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Толстолуцької М.М.
при секретарі Перовій В.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1 (м. Донецьк)
до
Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області (м. Маріуполь Донецької області)
третя особа
Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя (м. Маріуполь Донецької області)
про
стягнення з Державного бюджету України суми сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 2 627,04 гривні
за участю:
позивача - ОСОБА_1
від відповідача - не з'явився,
від третьої особи - не з'явився,
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області, третя особа - Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя, про стягнення з Державного бюджету України суми сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 2 627,04 гривні.
Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення судової повістки, причин неявки суду не повідомив. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності представник відповідача суду не надавав. За таких обставин та з огляду на приписи частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача на підставі наявних у справі доказів.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, надав письмові заперечення проти позову, у яких просив у задоволенні позовних вимог відмовити. Також зазначив, що розгляд справи просить проводити без участі представника. Крім того, 02.07.2012 надіслав до суду засобами факсимільного зв'язку клопотання, згідно якого просив розглянути справу без участі представника. За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника третьої особи з урахуванням наданих ним письмових заперечень.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, суд -
19.04.2012 ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області, третя особа - Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя, про стягнення з Державного бюджету України суми сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 2 627,04 гривні.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він 14.01.2012 придбав автомобіль марки «Mercedes-Benz», при реєстрації якого в органах ДАІ ним було сплачено збір до пенсійного фонду з відчуження автомобіля в сумі 2 627,04 гривень.
Позивач вважає, що сплата пенсійного збору у даному випадку є протиправною, оскільки відповідно до пункту 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом. Позивач наполягає на тому, що обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування покладається саме на осіб лише у випадках відчуження, а не при купівлі автомобіля.
Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
За змістом наданих третьою особою письмових заперечень проти позову, норма пункту 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» встановлює правочин відчуження та порядок сплати збору на загальнообов'язкове держане пенсійне страхування з них, а Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740, конкретизує та уточнює механізм щодо сплати цього збору, а саме - вказує коло осіб, які повинні сплачувати збір до Пенсійного фонду України, перелік операцій з відчуження з набуттям права власності. Вважає, що Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя має бути залучене до участі у справі в якості відповідача. З огляду на викладене, Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя просило відмовити у задоволенні позову.
Судом встановлено, що згідно довідки-рахунку № КІМ-667309 від 14.01.2012 позивач придбав автомобіль марки «Mercedes-Benz», номер шасі НОМЕР_2, синього кольору, ціною 103 640,00 гривень.
11.04.2012 позивачем було отримано Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії САК НОМЕР_3, відповідно до якого вказаний автомобіль зареєстровано за позивачем у 1-му ВРЕР м. Маріуполя при УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області. В графі «Особливі відмітки» вказаного свідоцтва зазначено довідку-рахунок КІМ-667309 від 14.01.2012.
Відповідно до квитанції № 143528 від 18.01.2012 позивачем було сплачено на розрахунковий рахунок 31214224700053, одержувач платежу - ПФУ (Іллічівський район м. Маріуполя), код одержувача 37989721, найменування установи банку - ГУ ДКСУ у Донецькій області, код банку одержувача 834016, призначення платежу «внесок до УПФУ 3% від вартості автомобіля» суму у розмірі 2 627,04 гривень.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:
1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Згідно з пунктом 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на час сплати збору позивачем), платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.
Вказаною нормою Закону чітко визначено, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується при відчуженні автомобіля, і, відповідно, платником збору є особа, яка відчужує автомобіль.
Відчуження майна визначене згідно з пунктом 1 частини першої статті 346 Цивільного кодексу України як одна з форм припинення права власності і саме в такому розумінні застосовується у Цивільному кодексі України, а також у Господарському кодексі України.
За визначенням, яке міститься у підпункті 14.1.31 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, відчуження майна - це будь-які дії платника податків, унаслідок вчинення яких такий платник податків у порядку, передбаченому законом, втрачає право власності на майно, що належить такому платникові податків, або право користування, зокрема, природними ресурсами, що у визначеному законодавством порядку надані йому в користування.
При цьому, стаття 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» містить випадок, коли законодавець покладає обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на покупця майна, а не на продавця.
Зокрема, згідно з пунктом 9 цієї статті, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Аналізуючи приведені вище норми законодавства, суд приходить до висновку, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є саме продавці легкових автомобілів, що сплачують збір при відчуженні вказаного майна, а не покупці, як помилково зазначає перший відповідач у письмових запереченнях проти позову.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», збір на обов'язкове державне пенсійне страхування платники збору сплачують до Пенсійного фонду України у порядку, визначеному законодавством України.
Статтею 6 вказаного Закону, на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок прийняти рішення, спрямовані на виконання цього Закону.
На виконання зазначених приписів Закону, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 03.11.1998 № 1740 «Про затвердження Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій». Проте, визначаючи порядок сплати збору, Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями змінювати особу платника збору, передбачену Законом.
Разом із тим, пунктом 12 зазначеного Порядку платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів визначено підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичних осіб, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).
Тобто, у частині визначення платника збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740, суперечить приписам пункту 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».
Оскільки Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» по відношенню до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740, має вищу юридичну силу, суд з огляду на приписи частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства приходить до висновку, що у межах спірних відносин застосуванню підлягає саме норми Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».
Зазначений висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду України, висловленій у Постанові від 17.06.2008, прийнятій за наслідками перегляду за винятковими обставинами справи щодо повернення безпідставно стягнутого збору на обов'язкове пенсійне страхування (http://reyestr.court.gov.ua/Review/3399596), згідно з якою Верховний Суд України дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
У роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 01.11.1996 № 9 (пункт 5) зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Пунктом 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», яким визначено виключний перелік осіб - платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, передбачено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.
Натомість, відповідно до пункту 12 Порядку платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).
Верховний Суд України дійшов висновку, що на зазначену суперечність між законом і підзаконним актом, які по-різному врегульовують одне й те саме питання, суд не звернув належної уваги, не дав оцінки та не зробив правильних висновків, виходячи з вимог частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України та вищезгаданого роз'яснення Пленуму Верховного Суду України.
Згідно з частиною другою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Викладена вище правова позиція Верховного Суду України міститься у постанові, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, тому є обов'язковою до застосування судом під час розгляду даної адміністративної справи.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розумінні пункту 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із чим сума збору у розмірі 2 627,04 гривень при купівлі легкового автомобілю була сплачена позивачем безпідставно.
Оскільки вказану суму збору позивач перерахував до бюджету, то, відповідно, сума збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно статті 48 Бюджетного кодексу України, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами Державного бюджету.
Оскільки суд вище дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача з Державного бюджету України суми безпідставно сплаченого збору, тому зазначену виплату має здійснити саме відповідний орган Державної казначейської служби України, з огляду на що суд вважає необґрунтованим посилання третьої особи Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя у письмових запереченнях проти позову на необхідність залучення цього Управління в якості відповідача у даній справі.
Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.
На підставі статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує до стягнення з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 107,30 гривень.
Враховуючи викладене, керуючись Конституцією України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 р. N 1740, ст. ст. 1-3, 7-12, 17, 69-72, 87-98, 122-163, 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області, третя особа - Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя, про стягнення з Державного бюджету України суми сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 2 627,04 гривні - задовольнити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (87500, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, паспорт серії ВВ НОМЕР_4, виданий Орджонікідзевським РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області 27.02.1998) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 2 627 (дві тисячі шістсот двадцять сім) гривень 04 копійки, сплачений ОСОБА_1 відповідно до квитанції № 143528 від 18.01.2012 позивачем було сплачено на розрахунковий рахунок 31214224700053, одержувач платежу - ПФУ (Іллічівський район м. Маріуполя), код одержувача 37989721, найменування установи банку - ГУ ДКСУ у Донецькій області, код банку одержувача 834016, призначення платежу «внесок до УПФУ 3% від вартості автомобіля».
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (87500, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, паспорт серії ВВ НОМЕР_4, виданий Орджонікідзевським РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області 27.02.1998) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 107 (сто сім) гривень 30 копійок.
Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини 02 липня 2012 року в присутності представника позивача.
Повний текст постанови складений 09 липня 2012 року.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Толстолуцька М.М.