29 травня 2012 року м. Київ К/9991/15725/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого, суддіГорбатюка С.А.
СуддівГашицького О.В.
Мороз Л.Л.
провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду (далі -УПФ) України у Приморському районі м. Одеси про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою УПФ України в Приморському районі м. Одеси на постанову Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 березня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 серпня 2010 року,
У вересні 2009 року ОСОБА_4 у Керченському міському суді Автономної Республіки Крим пред'явив позов до УПФ України у Приморському районі м. Одеси про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог послався на те, що він є інвалідом 2-ї групи за захворюванням, пов'язаному з участю в роботах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", має право на отримання додаткової пенсії, за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком та основної пенсії у розмірі не менше 8-ми мінімальних пенсій за віком.
Відповідач відмовив йому у перерахунку вказаних пенсій з урахуванням розміру мінімальної пенсії за віком.
Просив поновити строк звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, визнати неправомірною відмову УПФ України у Приморському районі м. Одеси провести перерахунок основної пенсії і додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, зобов'язати УПФ України у Приморському районі м. Одеси провести перерахунок вказаних пенсій, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01 січня 2007 року по жовтень 2009 року у сумі 96172,59 грн.
Постановою Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 березня 2010 року, залишеною без зміни ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 серпня 2010 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Визнано дії УПФ у Приморському районі м. Одеси по нарахуванню й виплаті пенсії незаконними й стягнуто з УПФ України у Приморському районі м. Одеси на його користь -68283,42 грн. недоплаченої пенсії за період з липня по грудень 2007 року, а також з травня 2008 року по жовтень 2009 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, УПФ України у Приморському районі м. Одеси подало касаційну скаргу. Посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Статтею 49 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначені види пенсій, які підлягають виплаті особам, постраждалим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС 1, 2, 3 та 4 категорій, це зокрема, державна пенсія та додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (чинної на час виникнення спірних правовідносин) особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами другої групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів другої групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 є інвалідом 2-ої групи у зв'язку з захворюванням, пов'язаному з участю у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, і належить до осіб категорії 1, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, перебуває на обліку в УПФ України у Приморському районі м. Одеси.
Йому призначені державна та додаткова пенсії відповідно до положень статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", розмір яких обчислений у відповідності з постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету".
ОСОБА_4 звертався до УПФ України у Приморському районі
м. Одеси з заявою про проведення перерахунку цих пенсій відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та у з урахуванням розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої законодавчими актами, але в проведенні перерахунку пенсії було відмовлено.
Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідач неправомірно відмовив ОСОБА_4 в задоволенні його заяви про перерахунок пенсії та його дії суперечать вказаним вимогам Конституції України.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають статті 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Також суди правильно не взяли до уваги посилання відповідача на частину п'яту статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону.
При визначенні розміру державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого законодавчого або нормативно-правового акту, які б визначали цей розмір або встановлювали інший розмір, немає.
Тому, правильним є висновок судів щодо неприйняття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлене статтями 50 та 54 Закону.
Крім того, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та статтями 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", щодо визначення розміру та виплати пенсій.
Згідно з частиною третьою статті 67 вказаного Закону, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення визначеного законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму і цей перерахунок проводиться з дня встановлення цього мінімуму.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.
Оскільки пенсія позивачу має визначатися виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то у разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись з урахуванням нового розміру мінімальної пенсії за віком.
За приписами статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
УПФ України у Приморському районі м. Одеси не наполягало на застосуванні наслідків пропуску строку звернення до суду.
Разом з тим, зазначивши у своєму рішенні про зобов'язання УПФ України у Приморському районі м. Одеси виплатити ОСОБА_4 пенсії згідно зі статтею 50 та частиною четвертою статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в конкретно визначеній грошовій сумі, суд першої інстанції безпідставно обрав такий спосіб захисту порушених прав позивача, оскільки суди не можуть перебирати на себе функцію органу, на який законодавством покладено повноваження щодо нарахування таких доплат.
Це є підставою для відмови у задоволенні відповідної частини позову.
На вказані порушення чинного законодавства суд апеляційної інстанції не звернув уваги та залишив в силі частково помилкове рішення суду першої інстанції.
Рішення суду першої інстанції у відповідній частині підлягає зміні та доповненню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Приморському районі м. Одеси залишити без задоволення.
Постанову Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 березня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України у Приморському районі м. Одеси про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії змінити та доповнити, виклавши абзаци 1 та 2 резолютивної частини постанови в наступній редакції:
"Позов ОСОБА_4 задовольнити частково.
Визнати дії Управління Пенсійного фонду України у Приморському районі м. Одеси з нарахування і виплати ОСОБА_4 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та державної пенсії за період з 07 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня по 31 грудня 2008 року, а також з 01 січня по 31 жовтня 2009 року незаконними".
Доповнити резолютивну частину постанови Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 березня 2010 року абзацами третім та четвертим такого змісту:
"Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Приморському районі м. Одеси здійснити нарахування та виплату ОСОБА_4 недоплачену додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, та державну пенсію у розмірах, передбачених статтею 50 та частиною четвертою статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням виплачених сум за період з 07 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня по 31 грудня 2008 року, а також з 01 січня по 31 жовтня 2009 року.
У задоволенні частини позову про стягнення з УПФ України у Приморському районі м. Одеси на користь ОСОБА_4 96172,59 грн. відмовити".
Абзац другий резолютивної частини постанови Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 березня 2010 року вважати абзацом п'ятим.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Судді Горбатюк С.А.
Гашицький О.В.
Мороз Л.Л.