Справа: № 2а-1639/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Санін Б.В.
Суддя-доповідач: Романчук О.М
Іменем України
"12" червня 2012 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого-судді: Романчук О.М.,
Суддів: Глущенко Я.Б.,
Шелест С.Б.,
при секретарі: Воронець Н.В.,
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 -ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 березня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправною відмови у наданні інформації на запит, -
ОСОБА_3 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Апарату Верховної Ради України, в якому просила: визнати протиправною відмову Апарату Верховної Ради України у наданні інформації на запит від 22.12.2011 року; зобов'язати Апарат Верховної Ради України надати повну інформацію на зазначений запит, а саме: список помічників-консультантів народних депутатів України 6-го скликання (із розбивкою за прізвищами народних депутатів України); імена і прізвища помічників-консультантів народних депутатів України, які перебувають на державній службі (мають статус державного службовця) у зв'язку з виконанням ними функцій помічників-консультантів; суми заробітної плати за вересень і жовтень 2011 року помічників-консультантів народних депутатів України, які перебувають на державній службі (мають статус державного службовця) у зв'язку з виконанням ними функцій помічників-консультантів, а також просила визнати, що відмова у наданні інформації надана із порушенням вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки у ній не описаний порядок оскарження відмови.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 березня 2012 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано, що Апаратом Верховної Ради України було надано відмову ОСОБА_3 на запит на інформацію від 22.12.2011 року із недотриманням положень п. 4 ч. 4 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», зокрема в листі Апарату Верховної Ради України № 20-61/4349 від 28.12.2011 року не зазначено порядок оскарження відмови. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, представник позивача по справі подала апеляційну скаргу, в якій просила постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.
У відповідності до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У зв'язку з неявкою у судове засідання учасників процесу, фіксація судового засідання не здійснювалась.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Оскільки апелянт фактично оскаржує рішення суду лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог, хоча зі змісту апеляційної скарги вбачається, що оцінка надається оскаржуваній постанові в цілому, колегія суддів вважає за необхідне переглянути рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
Крім того, Апаратом Верховної Ради України рішення суду першої інстанції оскаржено не було.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Судом першої інстанції встановлено, що 22.12.2011 року позивач звернулася до Апарату Верховної Ради України із запитом про надання інформації щодо списку помічників-консультантів народних депутатів України 6-го скликання (із розбивкою за прізвищами народних депутатів України); імені і прізвища помічників-консультантів народних депутатів України, які перебувають на державній службі (мають статус державного службовця) у зв'язку з виконанням ними функцій помічника-консультанта; суми заробітної плати за вересень і жовтень 2011 р. помічників-консультантів народних депутатів України, які перебувають на державній службі (мають статус державного службовця) у зв'язку з виконанням ними функцій помічника-консультанта.
28.12.2011 року відповідачем на адресу позивача надіслано лист № 20-61/4249, яким останній повідомлено, що народні депутати самостійно визначають кількість помічників-консультантів та їх підбір, а також вказали що на утримання помічників-консультантів передбачено 18000 грн. на місяць (або 216000 грн. на рік). Крім того, відповідач вказав, що списки помічників-консультантів народних депутатів України відносяться до конфіденційної інформації про особу, що захищена законом, та яка не може бути надана згідно з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Проте, позивач вважає, що відповідачем у порушення вимоги Законом України «Про доступ до публічної інформації»необґрунтовано відмовлено у наданні інформації щодо питань, порушених у запиті.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про доступ до публічної інформації», Законом України «Про інформацію», Законом України «Про звернення громадян» та ін.
Законом України «Про інформацію» передбачений поділ за змістом інформації на такі види: інформація про фізичну особу, інформація довідково-енциклопедичного характеру, інформація про стан довкілля (екологічна інформація), інформація про товар (роботу, послугу), науково-технічна інформація, податкова інформація, правова інформація, статистична інформація, соціологічна інформація та інші види інформації.
За порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Відкритою вважається вся інформація, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. До інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені такі відомості: про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту, про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці людей, про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення, про факти порушення прав і свобод людини і громадянина, про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб та інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Закон зобов'язав, зокрема, органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інших суб'єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання, надавати та оприлюднювати інформацію, відображену та задокументовану будь-якими засобами і на будь-яких носіях, що була отримана або створена ними в процесі виконання своїх владних повноважень та обов'язків.
Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Закон чітко визначає поняття та коло обов'язків розпорядників інформації. Ними є суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання, юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів, особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків та суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Встановлено також поняття «запиту на інформацію»як прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Встановлено часові межі відповіді на запити.
Так, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Інформація на запит надається безкоштовно. Але у разі, коли відповідь передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.
Відмовити надати інформацію за запитом розпорядник може лише тоді, коли розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит, інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом, особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком та не дотримано вимог оформлення запиту на інформацію.
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.
Матеріали справи свідчать, що відповідь на інформаційний запит від 22.12.2011 року позивачу було надано 28.12.2011 року з дотриманням п'ятиденного строку, встановленого ст. 20 Закону № 2939-VI, для надання такої відповіді.
При цьому, колегія суддів зазначає, що з аналізу вказаної відповіді слідує, що позивачу правомірно було відмовлено у наданні інформації, яку позивач просила надати, у її інформаційному запиті від 22.12.2011 року.
Так, відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
При цьому, Рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2012 від 20.01.2012 року у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень ч. 1, ч. 2 ст. 32, ч. 2, ч. 3 ст. 34 Конституції України встановлено, що інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов'язані з особою та членами її сім'ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною; збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Водночас, відповідно до ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації», конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.
Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про інформацію»інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження (ч. 2 ст. 11 цього Закону).
З аналізу вищенаведених правових норм слідує, що дані, про які просила надати інформацію позивач у своєму запиті, належать до конфіденційної інформації, тобто до публічної інформації з обмеженим доступом, в наданні якої може бути відмовлено розпорядником.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що терміни публічна інформація та доступ до публічної інформації є різними поняттями, а тому необхідно враховувати, що доступ до публічної інформації може бути обмежений.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що відповідь, надана Апаратом Верховної Ради України на інформаційний запит позивача від 22.12.2011 року, викладена в листі від 28 грудня 2011 року № 20-61/4349, є обґрунтованою, а дії по її наданню повністю узгоджуються з вимогами Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про звернення громадян».
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
При цьому, частиною 3 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки протиправності у діях відповідача встановлено не було, колегія суддів погоджується із висновком суд першої інстанції щодо безпідставності та необґрунтованості позовних вимог про визнання протиправною відмову Апарату Верховної Ради України у наданні інформації на запит від 22.12.2011 року, а також зобов'язання Апарату Верховної Ради України надати повну інформацію на зазначений запит, а саме: список помічників-консультантів народних депутатів України 6-го скликання (із розбивкою за прізвищами народних депутатів України); імена і прізвища помічників-консультантів народних депутатів України, які перебувають на державній службі (мають статус державного службовця) у зв'язку з виконанням ними функцій помічників-консультантів; суми заробітної плати за вересень і жовтень 2011 року помічників-консультантів народних депутатів України, які перебувають на державній службі (мають статус державного службовця) у зв'язку з виконанням ними функцій помічників-консультантів.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).
При цьому, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Отже, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.
Керуючись ст. ст. 41, 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 -ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 березня 2012 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Романчук О.М
Судді: Глущенко Я.Б.
Шелест С.Б.