01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14
13.06.2012 № 5011-35/625-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лобаня О.І.
суддів: Ткаченка Б.О.
Федорчука Р.В.
товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг Дон» на рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2012 року,
у справі № 5011-35/625-2012 (суддя - Літвінова М.Є.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг Дон»
до товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»
про визнання недійсним кредитного договору.
Представники сторін у судове засідання не з'явились,
встановив:
У січні 2012 року ТОВ «Техноторг-Дон» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Український промисловий банк» (далі - відповідач) про визнання недійсним кредитного договору №5/КВ-07 на відкриття відновлювальної кредитної лінії від 23.03.2007 року. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що додатковий договір від 13.10.2009 року про внесення змін до кредитного договору від 23.03.2007 року №5/КВ-07 було підписано не ОСОБА_2 (керівником ТОВ «Техноторг-Дон»), а іншою особою.
Рішенням господарського суду міста Києва від 19.03.2012 року по справі №5011-35/625-2012 в задоволені позовних вимог ТОВ «Техноторг-Дон» до ТОВ «Український промисловий банк» про визнання недійсним кредитного договору відмовлено повністю. При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про те, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір підписано не ОСОБА_2 або іншою не уповноваженою особою.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду від 19.03.2012 року позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2012 року у справі №5011-35/625-2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на ті ж обставини, що і в позові.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2012 року у справі №5011-35/625-2012 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
В судові засідання 14.05.2012 року та 13.06.2012 року представники сторін не з'явились, про час та місце розгляду даної справи були повідомлені належним чином про що, свідчить повідомлення поштового відправлення (а.с. 117, 118), про причини неявки суд не повідомили.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки ТОВ «Техноторг-Дон» та ТОВ «Український промисловий банк» про дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином на підтвердження чого, в матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштового відправлення. Участь представників сторін у судовому засіданні 13.06.2012 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та витребування письмових доказів не надходило. Також, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, судом неможливий.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 23.03.2007 року між ТОВ «Техноторг-Дон» (позичальник) та ТОВ «Український промисловий банк» (далі - позикодавець) було укладено кредитний договір №5/КВ-07 на відкриття відновлювальної кредитної лінії (далі - договір кредиту), згідно умов якого відповідач відкриває позивачу відновлювальну відкличну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти в межах ліміту кредитування у сумі 3 000 000,00 доларів США на строк з 23.03.2007 року по 20.03.2009 року зі сплатою за користування кредитом 13% річних.
Також, 13.10.2009 року між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору №5/КВ-07 на відкриття відновлювальної кредитної лінії від 23.03.2007 року (далі - додатковий договір), яким сторони виклали п. 1.1. договору в новій редакції, згідно якої відповідач відкриває позивачу відновлювальну відкличну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти в межах ліміту кредитування у сумі 18 147 456,00 гривень на строк з 23.03.2007 року по 22.03.2011 року зі сплатою за користування кредитом 22% річних.
Підставами для звернення до господарського суду із позовом у даній справі стало те, що, на переконання позивача, додатковий договір від 13.10.2009 року був підписаний не ОСОБА_2, що займає посаду генерального директора ТОВ «Техноторг-Дон», а іншою особою.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.
Згідно абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28.04.1978 року №3, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків. З огляду на це, та враховуючи критерії обґрунтованості судового рішення, визначені в абз. 3 п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» від 29.12.1976 року №11, предметом судової оцінки, спрямованої на з'ясування законності спірного договору, мають бути фактичні обставини спірних правовідносин учасників справи.
Згідно ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до преамбули додаткового договору від 13.10.2009 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору №5/КВ-07 від 23.03.2007 року від імені позивача договір був підписаний генеральним директором ОСОБА_2, що діяв на підставі статуту, підпис якого на примірнику договору скріплений відбитком печатки ТОВ «Техноторг-Дон».
Частиною 3 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Відповідно до ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Також, у п. 9.2.роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» зазначено, що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.
Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що позивачем, після укладення додаткового договору від 13.10.2009 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору №5/КВ-07 від 23.03.2007 року, сплачувались грошові кошти відповідачеві на виконання договору кредиту, про що свідчать виписки з особового рахунку ТОВ «Техноторг-Дон» з 01.10.2009 року по 31.01.2012 року (а.с. 78-96). Тобто відповідач своїми конклюдентними діями (дії особи, що виявляють її волю встановити правовідношення, але не у формі усного чи письмового волевиявлення, а своєю поведінкою, щодо якої можна зробити певний висновок про конкретний намір) підтвердив факт укладення додаткового договору від 13.10.2009 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору №5/КВ-07 від 23.03.2007 року, його схвалення ТОВ «Техноторг-Дон» та факт його реального виконання сторонами.
Таким чином, дослідивши додатковий договір, апеляційний господарський суд, в підтвердження висновків місцевого господарського суду, дійшов висновку про те, що додатковий договір від 13.10.2009 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору №5/КВ-07 від 23.03.2007 року є дійсним, оскільки сторони підтвердили його вчинення, зокрема шляхом сплати грошових коштів позивачем.
Поряд із цим, як обґрунтовано вказано судом першої інстанції, позивачем не надано суду в порядку ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження того, що оспорюваний додатковий договір від 13.10.2009 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору №5/КВ-07 від 23.03.2007 року підписаний не ОСОБА_2 або іншою не уповноваженою особою.
Відтак, позовні вимоги ТОВ «Техноторг-Дон» про визнання недійсним додаткового договору від 13.10.2009 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору №5/КВ-07 від 23.03.2007 року правомірно відхилені господарським судом міста Києва.
Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції ТОВ «Техноторг-Дон» не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2012 року прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.
Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Техноторг-Дон» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2012 року залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, господарський апеляційний суд, -
постановив:
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Дон» на рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2012 року у справі № 5011-35/625-2012 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2012 року у справі № 5011-35/625-2012 залишити без змін.
3. Справу № 5011-35/625-2012 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Лобань О.І.
Судді Ткаченко Б.О.
Федорчук Р.В.