"20" червня 2012 р. Справа № 5004/689/12
за позовом Фізична особа-підприємець ОСОБА_1
до відповідача: Публічне акціонерне товариство "Західінкомбанк"
про стягнення 181 774,20 грн. заборгованості на підставі договору суборенди майнового комплексу від 30.04.2009 р.
Суддя: Кравчук В.О.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2, представник, довіреність від 21.05.2012 р.
від відповідача: ОСОБА_3, юрисконсульт, довіреність від 07.05.2012 р. №1170-19
Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст. 22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки сторін.
Суть спору: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до господарського суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» 181 774,20 грн. заборгованості, яка виникла на підставі договору суборенди майнового комплексу від 30.04.2009 р.
Позовні вимоги мотивовані порушенням з боку відповідача зобов'язань по повній та своєчасній сплаті орендної плати.
Ухвалою суду від 15.05.2012р. за вказаним позовом було порушено провадження у справі та призначено розгляд останньої в судовому засіданні.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі і просив останні задовольнити.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву від 19.06.2012 р. та у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що у нього не настало обов'язку сплати орендних платежів, так як позивачем не були виставлені рахунки для оплати. Крім того, зазначив щодо стягнення платежів по орендній платі за травень-червень місяців 2009 року сплив строк позовної давності.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд,-
30 квітня 2009 року між малим підприємством «Інкомсервіс» (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди майнового комплексу, що знаходить за адресою: АДРЕСА_2 з прилеглими прибудовами загальною площею 362,5 м.кв. (а.с. 8).
Відповідно до пункту 6.4 договору орендар має право здавати орендоване майно в суборенду, при цьому строк суборенди не повинен перевищувати строк оренди.
30 квітня 2009 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) та Черкаською філією КБ «Західінкомбанк» ТзОВ (суборендар) було укладено договір суборенди майнового комплексу, на підставі пункту 1.1 якого орендар передав, а суборендар прийняв в строкове платне користування (суборенду) майновий комплекс, що знаходиться в АДРЕСА_2, з прилеглими господарськими прибудовами. Загальна площа приміщення становить 362,50 м2 (а.с. 6).
Факт передачі майнового комплексу стверджується актом прийому-передачі орендованого майна від 30.04.2009 р. підписаного обома сторонами (а.с. 7).
Згідно приписів ч.1 ст.284 Господарського кодексу України, істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч.1 ст.286 Господарського кодексу України).
Згідно з пунктом 2.1 договору орендна плата становить 35 000,00 грн. за календарний місяць, яка щомісячно перераховується на поточний рахунок банку орендаря не пізніше 10-го числа поточного місяця.
На виконання умов договору суборенди позивачем було надано відповідачу, а останнім прийнято у строкове користування приміщення, визначені останнім, що підтверджується актом прийому-передачі орендованого майна (а.с. 7).
Проте, Черкаська філія КБ «Західінкомбанк» ТзОВ взяті на себе згідно договору суборенди від 30.04.2009 р. зобов'язання в частині проведення з позивачем розрахунків по орендній платі (у строки, порядку та розмірах, визначених угодою) не виконала, у зв'язку з чим заборгувала фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 181 774,20 грн. Визначена сума заборгованості включає в себе заборгованість по сплаті орендних платежів в сумі 181 774,20 грн. за період з травня 2009 р. по жовтень 2009 р. (а.с. 9)
Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, майнові права та майнові обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Згідно ст.ст. 759, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст. 283, 286 Господарського кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Тобто Цивільний кодекс України ототожнює поняття «найм» і «оренда».
Відповідно до ст. 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір піднайму може бути укладений на строк що не перевищує строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Поняття суборенда передбачено Положенням Міністерства фінансів України від 28.07.2000 року № 181 Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 "Оренда", пунктом 4. Суборенда - угода про передачу орендарем орендованого ним об'єкта в оренду третій особі. Можна зробити висновок що поняття «піднайм» та «суборенда» також тотожні поняття.
Отже, укладений фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Черкаською філією КБ «Західінкомбанк» ТзОВ договір суборенди від 30.04.2009 р. за своєю природою є договір оренди.
В даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між останніми договір суборенди предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
У відповідності до ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Посилання відповідача на те, що момент виконання останнім зобов'язання щодо внесення орендної плати за користування орендованими приміщенням згідно з договором суборенди поставлено у залежність від виставлення позивачем рахунків про її оплату, визнається судом безпідставним та документально не обґрунтованим, оскільки договором суборенди чітко визначено як суму щомісячної орендної плати (п. 2.1 договору), так і строк її перерахування на рахунок орендодавця (п. 2.1 договору), а також встановлений обов'язок орендаря у визначений договором термін перераховувати орендодавцю орендну плату.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Умовами договору визначений строк здійснення орендних платежів.
Вказівка на виставлення орендодавцем рахунків не змінює строку оплати і не є подією, з якою сторони пов'язують настання строку оплати.
Відсутність виставлених кредитором рахунків може бути обставиною заперечення боржника проти позову у разі неможливості встановити розмір грошового зобов'язання.
З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору, суд оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку про підставність пред'явленого до відповідача позову щодо стягнення суми заборгованості 146 774,20 грн.
В стягнення 35 000,00 грн. за травень 2009 року слід відмовити. Викладене пов'язане з наступним:
Згідно статей 256, 258 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Отже, до позовних вимог позивача про стягнення заборгованості по сплаті орендних платежів встановлена позовна давність тривалістю три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України строк позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 виникло право на звернення до суду із вимогою про стягнення заборгованості по сплаті орендних платежів- 11.05.2009 року, оскільки відповідно до п. 2.1 договору орендна плата орендарем повинна перераховуватись не пізніше 10-го числа поточного місяця.
Згідно зі ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Представником відповідача заявлено суду про застосування позовної давності до позовних вимог щодо стягнення заборгованості за травень 2009 року.
Враховуючи строк виникнення у позивача зазначеного права на звернення до суду - 11.05.2009 р. і час звернення позивача з позовом - 07.06.2012 р., то позовна давність сплила щодо стягнення заборгованості по орендних платежах за травень 2009 року.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, відповідно до ст. 267 ЦК України, є підставою для відмови у позові.
Беручи до уваги, що спір до суду було доведено з вини відповідача, витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), що поніс позивач, слід відшкодувати останньому у відповідності до ст. 49 ГПК України за рахунок публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» пропорційно до задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, керуючись Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, , господарський суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» (м. Луцьк, проспект Перемоги, 15, код ЄДРПОУ 19233095) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 146 774,20 грн. заборгованості по орендній платі та 2936,07 грн. в повернення витрат по судовому збору, а всього: 149 710,27 грн.
3. В стягненні 35 000,00 грн. відмовити.
Суддя В. О. Кравчук
Повний текст рішення
складено та підписано
22.06.12