"20" червня 2012 р. Справа № 17/330
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: суддів:Мачульського Г.М., Бакуліної С.В., Уліцького А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Шанс"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду
від22.03.2012р.
у справі№17/330
Господарського судуміста Києва
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Шанс"
до1. Міністерства фінансів України 2. Державної казначейської служби України
простягнення коштів
за участю представників
- позивача:1. ОСОБА_4 (довіреність від 10.10.2011р.) 2. Сак А.В. (директор)
- відповідача-1:ОСОБА_6 (довіреність від 08.05.2012р.), -
Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Шанс" (далі -позивач) просило, з урахуванням уточнення позовних вимог, стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 1247418,96 грн., з яких 913050, 96 грн. кошти, неповернуті за скасовану ліцензію, 334368 грн. доходи, які б він міг реально отримати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Законом України "Про заборону грального бізнесу в Україні" від 15.05.2009р. були скасовані ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, для одержання якої позивач сплатив 913050,96 грн. в очікуванні здійснювати ліцензовану діяльність до 07.07.2013р. Як на підставу для задоволення позову позивач посилавсь на те, що в наслідок неправомірних дій державних органів, що полягали у прийнятті Закону України "Про заборону грального бізнесу в Україні", йому заподіяно збитки. Посилаючись при цьому як на правову підставу для задоволення позову на приписи статей 22, 1166, 1170, 1173 Цивільного кодексу України, позивач зазначає, що за аналогією закону позов підлягає задоволенню на підставі цих норм права.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2011р. (суддя Удалова О.Г.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2012р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя: Андрієнко В.В., судді Буравльов С.І., Вербицька О.В.), у позові відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального права.
Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
Відповідач-2 не використав наданого законом права на участь свого представника у судовому засіданні.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 05.08.2008р. Міністерством фінансів України позивачеві видано ліцензію серії АВ № 419585 на організацію діяльності з проведення азартних ігор (букмекерська діяльність) строком на п'ять років, а саме: з 08.07.2008р. по 07.07.2013р.
30.07.2008р. позивач сплатив 1141313,70 грн. на користь Державного бюджету через Державне казначейство плату за ліцензію на гральний бізнес на п'ять років.
25.06.2009р. набрав чинності Закон України "Про заборону грального бізнесу в Україні", статтею 2 якого заборонено гральний бізнес та участь в азартних іграх.
Частиною 2 статті 4 вищезазначеного Закону встановлено, що з дня набрання ним чинності, видача ліцензій на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор в Україні припиняється, а ліцензії, видані суб'єктам підприємницької діяльності до дня набрання чинності цим Законом, скасовуються.
Відмовляючи в позові суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що неправомірних дій з боку відповідачів позивачем не доведено, та дійшов висновку про відсутність правових підстав, наведених у позові, для стягнення коштів.
Судові рішення не підлягають скасуванню виходячи з наступного.
Відповідно до приписів статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Таким чином підставою для відшкодування шкоди є, зокрема, неправомірні рішення, дії.
Згідно статті 16 ч.2 вказаного кодексу одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб (п.10).
Судами розглянуто спір за позовом позивача до Міністерства фінансів України та Державної казначейської служби України з приводу повернення коштів, сплачених за скасованою ліцензією на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, виданою позивачу, та про доходи, які б він міг реально отримати.
При цьому судами встановлено, що ліцензію серії АВ № 419585 на організацію діяльності з проведення азартних ігор (букмекерська діяльність) строком на п'ять років, а саме: з 08.07.2008р. по 07.07.2013р. позивачеві видано Міністерством фінансів України.
Відповідно до приписів статті 15 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" за видачу ліцензії справляється плата, розмір та порядок зарахування якої до Державного бюджету України встановлюються Кабінетом Міністрів України (ч.1). Плата за видачу ліцензії вноситься після прийняття рішення про видачу ліцензії (ч.2).
Судами також встановлено, що 25.06.2009р. набрав чинності Закон України "Про заборону грального бізнесу в Україні", статтею 2 якого заборонено гральний бізнес та участь в азартних іграх, а частиною 2 статті 4 цього Закону встановлено, що з дня набрання ним чинності, ліцензії, видані суб'єктам підприємницької діяльності до дня набрання чинності цим Законом, скасовуються.
Згідно статей 75, 85 Конституції України прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.
Відповідно до приписів статті 21 Господарського процесуального кодексу України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (ч.2). Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу (ч.3).
Виходячи із змісту наведених норм права у судовому порядку захисту підлягають порушене право або охоронювані законом інтереси від таких дій чи бездіяльності відповідачів, якими порушуються права позивача.
Між тим, позивачем не наведено у позові та не доведено, що саме Міністерство фінансів України чи Державна казначейська служба України з прийняттям Закону України "Про заборону грального бізнесу в Україні", яким скасовуються ліцензії, видані суб'єктам підприємницької діяльності, порушили права або охоронювані законом інтереси позивача.
З цих же підстав позов не підлягає задоволенню і на підставі статті 1170 Цивільного кодексу України, якою, зокрема, визначено, що у разі прийняття закону, що припиняє право власності на певне майно, шкода, завдана власникові такого майна, відшкодовується державою у повному обсязі, оскільки прийняття законів не належить до повноважень відповідачів.
При цьому, приписи статті 22 Цивільного кодексу України встановлюють, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Однак з наведеного не вбачається, що сплачені позивачем за ліцензію кошти, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, як і не вбачається, що ці кошти є доходами, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, як і не вбачається, що сума у 334368 грн., яку просить стягнути позивач, є упущена вигода, оскільки обґрунтовується умовним припущенням про можливість їх отримання ним.
Крім того, відповідно до приписів статті 1173 Цивільного кодексу України, якою було обґрунтовано позов, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів.
Однак, як вже зазначалось, позивач не довів у встановленому у статті 16 ч.2 цього кодексу порядку незаконність таких дій.
При цьому, статтею 9 Бюджетного кодексу України визначено, що доходи бюджету класифікуються за такими розділами: 1) податкові надходження; 2) неподаткові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти (ч.1). Податковими надходженнями визнаються встановлені законами України про оподаткування загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов'язкові платежі) (ч.2). Неподатковими надходженнями визнаються: 1) доходи від власності та підприємницької діяльності; 2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційної господарської діяльності; 3) інші неподаткові надходження (ч.3). Трансферти - кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі (ч.4).
Відповідно до приписів статті 50 цього кодексу органи стягнення забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до державного бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів відповідно до законодавства (ч.3). Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України і не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення (ч.4).
Судами встановлено, що кошти, сплачені позивачем за видачу ліцензії, у розмірі 1141313,70 грн., були перераховані на користь Державного бюджету через Державне казначейство.
Отже, сплачені позивачем кошти за видачу ліцензії є надходженнями, що належать Державному бюджету України, та були сплачені у встановленому наведеними нормами права порядку.
Частиною другою статті 50 Бюджетного кодексу України визначено, що Державне казначейство України веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету України, та за поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету.
Таким чином між сторонами у справі у частині повернення коштів, сплачених за ліцензію, виникли правовідносини, що регулюються бюджетним законодавством.
Відповідно ж до приписів частини другої статті 1 Цивільного кодексу України до бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Подібні положення містяться і у статті 4 Господарського кодексу України, частиною першою якої передбачено, що не є предметом регулювання цього Кодексу фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів.
Оскільки із встановлених судами обставин справи вбачається, що спірні правовідносини сторін виникли на підставі Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", та Закону України "Про заборону грального бізнесу в Україні", і враховуючи, що позивач не довів у встановленому порядку що рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади є неправомірними, відсутні правові підстави вважати, що були порушені саме цивільні права позивача, тобто такі, які підлягають захисту у порядку господарського судочинства, а тому з підстав, викладених у позові, останній задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шанс" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2012р. у справі №17/330 Господарського суду міста Києва -без змін.
Головуючий суддя Г.М. Мачульський
Судді С.В. Бакуліна
А.М. Уліцький