"20" червня 2012 р. Справа № 2/2/5022-28/2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: суддів:Мачульського Г.М., Бакуліної С.В., Уліцького А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуКременецького районного центру зайнятості
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду
від02.04.2012р.
у справі№2/2/5022-28/2012
Господарського судуТернопільської області
за позовомТернопільського міжрайонного природоохоронного прокурора Тернопільської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Тернопільській області
доКременецького районного центру зайнятості
простягнення збитків
за участю представників
- прокуратури:Громадський С.О. (посвідчення № 42), -
Звернувшись у суд з даним позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Тернопільській області (далі - позивач), Тернопільський міжрайонний природоохоронний прокурор просив стягнути з Кременецького районного центру зайнятості (далі -відповідач) 14403,41 грн. збитків, заподіяних державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря на розрахунковий рахунок спеціального фонду місцевого бюджету Кременецької міської ради Тернопільської області. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач за період з 01.02.2009р. по 10.03.2011р. використовував природний газ для обігріву приміщення за відсутності дозволу на викиди забруднюючих речовин.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 21.02.2012р. (суддя Колубаєва В.О.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.04.2012р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя: Зварич О.В., судді Якімець Г.Г., Хабіб М.І.), позов задоволено.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального права.
Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
Сторони не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, співробітником позивача відносно директора відповідача Пахольчука П.С. складено протокол про адміністративне правопорушення №006872 від 09.03.2011р. про те, що відповідач проводить свою діяльність без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, що є порушенням ст.ст. 11, 33 Закону України "Про охорону атмосферного повітря".
На підставі вищевказаного протоколу позивач прийняв постанову про накладення адміністративного стягнення на директора відповідача Пахольчука П.С. у вигляді штрафу у розмірі 85 грн. відповідно до ч.1 ст. 78 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Згідно довідки, виданої відповідачем від 10.03.2011р. №01/168 на вимогу прокурора Кременецького району за період з 01.02.2009р. по 10.03.2011р. використано 20842 м3 природного газу.
Дозвіл на викиди забруднюючих речовин у відповідача відсутній.
Позивачем проведений розрахунок збитків на підставі Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №639 від 10.12.2008р. (далі -Методика №639), згідно якого при спалюванні 20842 м3 природного газу відповідачем завдано збитків на суму 14403,41 грн.
Задовольняючи позов місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач здійснював викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря із стаціонарного джерела без отримання дозволу, у зв'язку з чим позивач правомірно нарахував йому збитки у вказаній сумі, які відповідач має відшкодувати.
Між тим, судові рішення є незаконними і підлягають скасуванню виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ч.5 статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу.
Стаття 33 цього Закону визначає, що особи, винні у викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади несуть відповідальність згідно із законом.
Разом з тим, вина особи у здійсненні викидів забруднюючих речовин повинна бути доведена позивачем і підтверджена належними доказами.
Згідно частини другої статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 20 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено компетенцію спеціально уповноважених органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів, до якої, зокрема, віднесено державний контроль за використанням і охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, подання позовів про відшкодування збитків і втрат, заподіяних в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до п.5 до Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2001р. №1520, Держекоінспекція з метою перевірки додержання ними вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища має право обстежувати в установленому порядку підприємства, установи і організації; складати акти перевірки і протоколи про адміністративні правопорушення та розглядати справи про адміністративні правопорушення у межах повноважень, визначених законом.
Процедуру проведення перевірок з питань здійснення державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища та оформлення їх результатів визначено Порядком організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженим наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008р. №464.
Пунктом 4.13 вказаного Порядку передбачено, що за результатами проведеної перевірки, в тому числі спільної з іншими органами державного нагляду (контролю), державним інспектором складається акт перевірки вимог природоохоронного законодавства (додаток 3).
Відповідно до п.4.14 Порядку не допускається включення до акта перевірки інформації або висновків, які не підтверджені документально, пропозицій, а також інформації, наданої правоохоронними органами.
Пунктом 1.4 Порядку визначено, що актом перевірки є документ, який фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб'єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та його дотримання.
Пунктом 2.8. Методики №639, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, також передбачено, що за результатами перевірки суб'єкта господарювання складається акт перевірки в установленому законодавством порядку.
Між тим, суди попередніх інстанцій, встановивши наведені обставини справи, не звернули увагу на відсутність акту перевірки, яким могло бути підтверджено вказане правопорушення відповідача, і який би міг бути підставою для покладення на відповідача відповідальності.
В матеріалах справи вказаний акт відсутній.
При цьому суд апеляційної інстанції розглядаючи спір, виходив з того, що проведену контролюючим органом перевірку було оформлено протоколом про адміністративне правопорушення.
Згідно вказаних норм права акт перевірки є основним документом, що засвідчує факт правопорушення і є носієм доказової інформації.
Відповідно ж до приписів частини другої статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, тому наведені вище обставини унеможливлюють притягнення відповідача до зазначеної у позові відповідальності.
Із приписів статті 38 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд позбавлений права витребовувати докази з власної ініціативи, при цьому, як визначено вказаною нормою, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. Статтею 33 цього кодексу визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Крім того, прокурором було заявлено до стягнення суму збитків, заподіяних наднормативними викидами забруднюючих речовин, з вимогою про їх зарахування на користь спеціального фонду місцевого бюджету міської ради, що не відповідає приписам законодавства.
Суди на ці обставини також увагу не звернули.
Між тим, статтею 42 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що в Україні фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, фондів охорони навколишнього природного середовища, добровільних внесків та інших коштів.
Відповідно до статті 47 вказаного закону для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.
Республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством (ч.2 ст.47 вказаного закону).
Державний фонд охорони навколишнього природного середовища утворюється за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством (ч.4 ст.47 вказаного закону).
Кошти місцевих республіканського Автономної Республіки Крим і Державного фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватись тільки для цільового фінансування природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів, в тому числі наукових досліджень з цих питань, ведення державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також заходів для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення (ч.6 ст.47 вказаного закону).
У ст.4 п.28 Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік", що діяв на момент винесення судового рішення господарського суду першої інстанції, встановлено, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2012 рік у частині доходів є, зокрема, 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, а в п.1 ст.11 вказаного закону установлено, з урахуванням положень ч.2 ст.69 Бюджетного кодексу України, що джерелами формування спеціального фонду місцевих бюджетів у 2012 році є, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.
В главі 8 Порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету, затвердженого наказом Державного казначейства України від 19.12.2000р. №131 передбачено, що платежі, які відповідно до Бюджетного кодексу України та Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік розподіляються між державним та місцевими бюджетами, зараховуються на аналітичні рахунки, відкриті в головних управліннях Державного казначейства України за балансовим рахунком 3311 "Кошти, які підлягають розподілу між Державним і місцевими бюджетами" Плану рахунків в розрізі кодів класифікації доходів бюджету та територій. Кошти, які надійшли за день (з урахуванням повернення помилково або надміру зарахованих до бюджетів платежів) на аналітичні рахунки, відкриті за балансовим рахунком 3311, у регламентований час розподіляються головними управліннями Державного казначейства України за встановленими нормативами між державним бюджетом та відповідними місцевими бюджетами.
Згідно статті 50 Бюджетного кодексу України доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України і не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення (ч.4).
Таким чином, прокурор не вірно визначив набувача вказаних коштів і судові рішення в цій частині прийняті також з порушенням вищевказаних норм.
Оскільки судами порушено норми матеріального права, та не вбачається, що суди припустились таких порушень норм процесуального права, які з урахуванням повноважень встановлених процесуальним законом для судових інстанцій, унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, суд касаційної інстанції не вбачає правових підстав для направлення справи на новий розгляд, а вважає за можливе скасувавши судові рішення, прийняти нове.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.2, 11110 ч.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Кременецького районного центру зайнятості задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.04.2012р. та рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.02.2012р. у справі №2/2/5022-28/2012 скасувати, і прийняти нове.
У позові відмовити.
Головуючий суддя Г.М. Мачульський
Судді С.В. Бакуліна
А.М. Уліцький