"20" червня 2012 р. Справа № 31/5005/11735/2011
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: суддів:Мачульського Г.М., Бакуліної С.В., Уліцького А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргузаступника прокурора Дніпропетровської області
на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду
від13.03.2012р.
у справі№31/5005/11735/2011
Господарського судуДніпропетровської області
за позовомНікопольського міжрайонного прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Покровської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області
доСільського господарського рибодобувного товариства з обмеженою відповідальністю "Хвиля"
треті особи1. Нікопольська районна державна адміністрація Дніпропетровської області 2. Нікопольська об'єднана державна податкова інспекція
простягнення збитків
за участю представників
- прокуратури:Громадський С.О. (посвідчення № 42), -
Звернувшись у суд з даним позовом в інтересах держави в особі Покровської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області (далі -позивач), Нікопольський міжрайонний прокурор Дніпропетровської області просив, з урахуванням уточнення позовних вимог, стягнути з Сільського господарського рибодобувного товариства з обмеженою відповідальністю "Хвиля" (далі -відповідач) на користь Покровської сільської ради 26882,69 грн., збитків, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що їх завдано безоплатним користуванням земельною ділянкою без правовстановлюючих документів за період з 01.01.2010р. по 31.08.2011р., що були розраховані відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам земель та землекористувачам.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.10.2011р. (суддя Єременко А.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.03.2012р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя: Євстигнеєв О.С., судді Лотоцька Л.О., Бахмат Р.М.), в позові відмовлено.
В касаційній скарзі заступник прокурора області просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити без змін судові рішення, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на необґрунтованість викладених у ній доводів.
Сторони та треті особи не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 2010 року, складеними старшим державним інспектором завідувачем сектору Держземінспекції відділу Держкомзему у Нікопольському районі Козенко Р.А. за участю ст. помічника Нікопольського міжрайонного прокурора Пучкова О.Ю., нач. лінійного пункту в річковому порту Нікополь ЛВ в річковому порту Дніпропетровська УМВС України в Дніпропетровській області майора міліції Стовби С.С. у присутності директора відповідача Карнауха С.І. встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку загальною площею 2,7094 га (землі забудови державної власності), що знаходиться за адресою: с. Покровське, вул. Шевченко, 1, без належно оформлених документів оскільки термін дії договору оренди земельної за №1 від 21.03.2006р., укладеного між Покровською сільською радою та відповідачем та додаткової угоди від 03.11.2006р. за №20 закінчився 31.12.2009р., а також договір оренди та додаткова угода не пройшли державної реєстрації у відділі ДРФ центру ДЗК, що, як зазначено в цьому акті, є порушенням ст. 125 Земельного кодексу України.
Судами встановлено, що відповідно до пунктів. 1.1., 1.2. договору оренди земельної ділянки, укладеного між Покровською сільською радою (орендодавець) і відповідачем (орендар) 29.09.2005р., орендодавець на підставі рішення Покровської сільської ради від 09.09.2005р. №232 надав, а орендар прийняв в строкове платне володіння і користування земельну ділянку, яка розташована: с. Покровське, вул. Шевченко, 1 (землі загального користування на території Покровської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області). В оренду передана земельна ділянка загальною площею 1,7094 га забудовані землі для виробничого призначення.
Також судами встановлено, що договір був зареєстрований у Нікопольському районному відділі земельних ресурсів, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис №19 від 28.12.2006р. 05.02.2006р. сторонами була укладена угода про внесення змін до зазначеного договору. Запис про державну реєстрацію угоди було вчинено 05.02.2006р. за №48. Таким чином, суди дійшли висновку про те, що факт відсутності державної реєстрації договору і угоди, встановлений актом перевірки, не відповідає дійсності.
Відповідно до п. 3.1. договору, земельна ділянка була надана в оренду строком на п'ять років, починаючи з 01.01.2005р. по 31.12.2009р.
Судами встановлено, що поновлення договору не відбулось, а при складенні акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства були порушені наступні пункти Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 12.12.2003р. №312: п.4.1 (перевірка здійснена без присутності власника земельної ділянки або двох свідків); п.п. 5.3., 5.5. (акт перевірки не надсилався керівнику юридичної особи чи фізичній особі, які перевірялись); п.5.6. (в акті перевірки від 2010р. план-схема земельної ділянки відсутня). Таким чином, суди дійшли висновку, що зазначений акт не може слугувати доказом по справі.
Із встановлених судами обставин справи також вбачається, що 05.09.2011р. комісією, створеною згідно розпорядження голови Нікопольської районної державної адміністрації від 02.09.2011р. №591-р-11 "Про створення комісії з визначення та відшкодування збитків", було складено акт визначення збитків, завданих користуванням земельною ділянкою відповідачем, у вигляді недоотриманого доходу. Акт був затверджений розпорядженням голови Нікопольської районної державної адміністрації від 05.09.2011р. №594-р-11.
Суд першої інстанції, з висновками його погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові, виходив з того, що акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства не є належним доказом по справі, а позивачем не доведено, що він міг би реально отримати дохід (від сплати орендної плати) у заявленому розмірі від зайнятої земельної ділянки.
Між тим, з такими висновками погодитись не можна з наступних підстав.
Статтею 211 ч.1 Земельного кодексу України передбачено, що за самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства.
Відповідно до приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили, а визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Пославшись у своїх рішеннях на невідповідність акту перевірки вимогам чинного законодавства через відсутність у ньому плану-схеми місця розташування земельної ділянки, пославшись на те, що перевірка здійснена без присутності власника земельної ділянки або двох свідків, та на те, що акт перевірки не надсилався керівнику юридичної особи чи фізичній особі, які перевірялись, суди обох інстанцій не навели мотивів, за яких ця обставина унеможливлює встановлення правопорушення з боку відповідача, а відтак таке порушення контролюючим органом не є безумовною підставою вважати, що за вказане правопорушення відповідач підлягає звільненню від відповідальності.
З цих же підстав не мотивованим є висновки судів про те, що відсутність протоколу про адміністративне правопорушення, та приписів щодо усунення наслідків правопорушення чи його припинення, є підставою для звільнення відповідача від відповідальності.
Разом з тим, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів про те, що, відсутні правові підстави вважати, що позивач міг би отримати дохід у заявленому прокурором розмірі виходячи з наступного.
Із встановлених судами обставин справи вбачається, що відповідач використовував земельну ділянку без відповідних документів та не встановлено, що його дії щодо користування земельною ділянкою відповідно до закону, з урахуванням приписів абзацу 16 ст.1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", є правомірними.
Так, судами встановлено, що поновлення договору оренди земельної ділянки не відбулось.
Відповідно до абзацу 16 ст.1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Отже дії відповідача підпадають під визначення самовільне зайняття земельної ділянки.
Визначення розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним та фізичним особам, на всіх категоріях земель внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок здійснюється на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007р. №963 (далі -Методика №963).
Такі висновки викладені і у роз'ясненнях постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (3.6).
Між тим, розмір збитків, зазначених у позові, було визначено на підставі Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993р. №284 (далі Порядок №284).
При цьому, окремим видом гарантій прав власників землі та землекористувачів є встановлення відповідальності у формі відшкодування збитків в разі, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки (ст.156 Земельного кодексу України).
Згідно статті 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.
Для визначення розміру вказаних збитків і був затверджений Кабінетом Міністрів України вказаний Порядок №284.
Однак, оскільки судами не встановлено, що дії відповідача щодо користування земельною ділянкою відповідно до закону, з урахуванням приписів абзацу 16 ст.1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" є правомірними, а доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу про те, що на земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, яке орендує відповідач, висновків судів не спростовують у зв'язку з тим, що відповідач не довів цих обставин вказаним судовим інстанціям у порядку, передбаченому статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи що ці обставини мають доводитись у суді першої та апеляційної інстанції, та враховуючи що дії відповідача підпадають під визначення самовільного зайняття земельної ділянки, з врахуванням повноважень суду касаційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи суд касаційної інстанції зазначає, що до спірних правовідносин Порядок№284 застосуванню не підлягає, а отже відсутні правові підстави вважати, що позивач міг би отримати дохід у заявленому прокурором розмірі.
Відтак позов із наведених у ньому підстав, задоволенню не підлягає, тому оскаржену постанову належить залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.03.2012р. у справі Господарського суду Дніпропетровської області №31/5005/11735/2011 -без змін.
Головуючий суддя Г.М. Мачульський
Судді С.В. Бакуліна
А.М. Уліцький