01 березня 2012 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:
головуючого Яремка В. В.
суддів: Галичанського А.Д., Перепелюк І.Б.
секретар Цимбал-Семенчук І.Ю.
з участю представника позивача ОСОБА_1, відповідачки ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», третя особа -ОСОБА_3, про припинення договорів поруки та іпотеки за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 28 листопада 2011 року,
встановила:
У лютому 2011 року Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі -ПАТ «АКПІБ») звернулося в суд з позовом, який в подальшому був змінений, до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позивач зазначав, що 4 вересня 2007 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у сумі 50000 доларів США зі сплатою 13% річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту 3 вересня 2026 року.
Відповідач належним чином умов договору про повернення кредиту частками не виконує, тому станом на 15 квітня 2011 року заборгованість за кредитним договором в розмірі еквівалентному доларам США становить 508159 грн. 52 коп.
Для забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 4 вересня 2007 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель ОСОБА_2 взяла на себе зобов'язання відповідати за зобов'язаннями боржника ОСОБА_3, які виникають з умов зазначеного кредитного договору, разом з ним солідарно та договір іпотеки, за умовами якого виконання кредитного договору забезпечено об'єктом незавершеного будівництва -комплексом з надання сервісних послуг, розташованого по АДРЕСА_1
Посилаючись на те, що ОСОБА_3 належним чином умов договору про повернення кредиту частками не виконує, станом на 27 січня 2011 року заборгованість за кредитним договором складає 62893,29 доларів США та 6900 грн., що становить 508159 грн. 52 коп., позивач просив стягнути з відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_2 солідарно вказану суму заборгованості.
У квітні 2011 року ОСОБА_2 звернулася в суд із зустрічним позовом до ПАТ «АКПІБ»про припинення договорів поруки та іпотеки.
Посилаючись на те, що з жовтня 2008 року Банком без повідомлення та погодження з нею збільшено проценти за користування кредитом з 13 до 18 річних, просила визнати припиненими договори поруки та іпотеки.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 листопада 2011 року позов ПАТ «АКПІБ»задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «АКПІБ»508159 грн. 52 коп. У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
В апеляційній скарзі ПАТ «АКПІБ»просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.
Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ «АКПІБ» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок змін до кредитного договору обсяг відповідальності ОСОБА_2 як поручителя збільшився, що згідно ч. 1 ст. 559 ЦК є підставою для припинення договору поруки.
Такий висновок суду першої інстанції є правильним.
У справі встановлено, що 4 вересня 2007 року між ПАТ «АКПІБ»та відповідачем ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у сумі 50000 доларів США зі сплатою 13 процентів річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту 3 вересня 2026 року.
Для забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 4 вересня 2007 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель ОСОБА_2 взяла на себе зобов'язання відповідати за зобов'язаннями боржника ОСОБА_3, які виникають з умов зазначеного кредитного договору, разом з ним солідарно.
Конкретний обсяг відповідальності поручителя визначено п. 2.1 договору поруки, а саме, поручитель у випадку невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором від 4 вересня 2007 року бере на себе зобов'язання погасити заборгованість в розмірі наданого кредиту в сумі 50000 доларів США, нараховані за користування кредитом відсотки з розрахунку 13% річних, у тому числі у разі прострочення виконання зобов'язання, у підвищеному розмірі -24% річних від суми заборгованості, неустойку, а також інші боргові зобов'язання, що випливають з кредитного договору (а.с.17).
Водночас, у справі встановлено, що договором від 6 жовтня 2008 року ПАТ «АКПІБ» та відповідач ОСОБА_3 внесли зміни до п. 2.2 кредитного договору від 4 вересня 2007 року, збільшивши процентну ставку за користування кредитом з 13 до 18 відсотків річних (а.с.12).
Указане відбулося без погодження з поручителем ОСОБА_2 та всупереч умов договору поруки, п. 5. 2 якого передбачено, що всі зміни та доповнення до нього приймаються за взаємною згодою сторонами у простій письмовій формі.
Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Із конструкції ст. 554 ЦК України випливає, що хоча поручитель і пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, він є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Це підтверджується його правом висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст.555 цього Кодексу).
За положеннями ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Тобто, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови у договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.
Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у справі за позовом ОСОБА-1, ОСОБА-2 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА-3 про припинення договору поруки та його розірвання за наслідками розгляду заяви публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2011 року (постанова ВСУ від 19 грудня 2011 року).
Згідно ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.
Таким чином, у даній справі суд першої інстанції з урахування встановлених обставин справи дійшов правильного висновку про те, що збільшення процентної ставки за кредитним договором, яке у порушення умов договору поруки відбулося без згоди поручителя ОСОБА_2, внаслідок чого відбулося збільшення обсягу її відповідальності, є підставою для припинення поруки відповідно до вимог ч.1 ст. 559 ЦК України.
Відповідно доводи апеляційної інстанції про неправильність рішення суду першої інстанції у згаданій частині є необґрунтованими.
Безпідставними є твердження апелянта про те, що договором поруки передбачена можливість зміни розміру процентів та строків їх виплати у порядку п. 3.9 кредитного договору.
Такі доводи спростовуються змістом самого договору поруки (а.с.17).
Тому необґрунтованими є посилання на постанову Верховного Суду України від 17 січня 2011 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії»до відкритого акціонерного товариства «Севастопольське підприємство «Ера», третя особа -ТОВ «Кепітал Форс», про стягнення 4 461 715,86 доларів США, прийнятої за наслідками розгляду заяви публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії»про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2010 року.
В указаній справі було встановлено, що умовами договору поруки передбачено можливість зміни розміру процентів та строків їх сплати у випадках зміни облікової ставки Національного банку України, збільшення процентних ставок на фінансовому ринку України, зміни кредитної політики банку, тоді як у даній справі такої можливості не передбачено, а лише є можливість зміни розміру процентів до 24 % у разі прострочення виконання зобов'язання за кредитним договором.
У справі встановлено, що змінами до п. 2.2. кредитного договору сторони збільшили базову процентну ставку, а не збільшили її у зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 зобов'язання за договором.
Як на доказ повідомлення відповідачки ОСОБА_2 про зміну процентної ставки з 13 до 18 річних апелянт посилається на листи - попередження за 2009-2010 роки (а.с.6-11).
Проте ці повідомлення стосуються періоду після внесення змін до кредитного договору і в них йдеться не про попередження про підвищення процентної ставки, а про наявність та необхідність сплати заборгованості за кредитним договором.
Оскільки суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив зустрічний позов ОСОБА_2 в частині визнання припиненим договору поруки, то й підставним є рішення про відмову у первісному позові ПАТ «АКПІБ»про стягнення з неї солідарно з ОСОБА_3 боргу за кредитним договором.
Вимоги про стягнення з ОСОБА_2 солідарно з ОСОБА_3 боргу за кредитним договором обґрунтовувалися наявністю спірного договору поруки.
Що ж стосується рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «АКПІБ»про припинення договору іпотеки, то воно підлягає скасуванню з наступних підстав.
Задовольняючи позов у згаданій частині суд першої інстанції виходив з того, що оскільки є підстави для припинення договору поруки, то й підлягає припиненню і договір іпотеки.
Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки суд дійшов його внаслідок порушення норм матеріального права, що згідно п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду у згаданій частині та ухвалення нового рішення.
5 вересня 2007 року між ПАТ «АКПІБ»та ОСОБА_2 на забезпечення вимог, які випливають з кредитного договору від 4 вересня 2007 року, укладено договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно -об'єкт незавершеного будівництва, комплекс з надання сервісних послуг, що розташований за адресою АДРЕСА_1 (а.с.13-16).
Як на підставу для припинення договору іпотеки ОСОБА_2 посилалася на ч. 1 ст. 559 ЦК України щодо збільшення обсягу відповідальності позичальника без її, як поручителя, згоди.
Однак положення указаної правової норми про припинення поруки не поширюється на зобов'язання майнового поручителя за договором іпотеки як різновиду застави.
Іпотекодавець відповідає перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання, яке існувало на момент укладення договору іпотеки, в межах вартості предмета іпотеки незалежно від зміни основного зобов'язання без його згоди (пункт 1.1 договору іпотеки (а.с.13-15), стаття 11 Закону України «Про іпотеку»).
У позовній заяві ПАТ «АКПІБ», посилаючись на норму статті 589 ЦК України, зазначав, що позивач як заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави за договором іпотеки.
Проте вимог до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 5 вересня 2007 року ПАТ «АКПІБ»не заявлено.
За наведених обставин рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «АКПІБ»про припинення договору іпотеки підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову у цій частині за його безпідставністю.
У решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 листопада 2011 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»про припинення договору іпотеки скасувати.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 у цій частині відмовити.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді: