Справа №: 22-ц/0190/4587/2012Головуючий суду першої інстанції:Веденмеєр М.В.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Берещанська І. І.
"18" червня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді Берещанської І.І.
СуддівКузнєцової О.О., Новікова Р.В.
При секретаріТаранець О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання неукладеним договору позики,
за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 травня 2012 року,
ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, мотивуючи свої вимоги тим, що 19.09.2008 року вона надала відповідачу у борг грошові кошти в розмірі 10000 доларів США, про що він написав розписку. ОСОБА_7 зобов'язався повернути борг після виділу його власності в АДРЕСА_1. Пізніше їй стало відомо, що ОСОБА_8 28.11.2011 року уклав договір дарування із ОСОБА_9, згідно якого передав належну йому 1/3 частку квартири, при цьому суму позики не повернув. Просила суд стягнути з відповідача на її користь в рахунок повернення позики 6400 доларів США, що станом на 15.03.2012 року за курсом НБУ становить 51136 грн.
ОСОБА_7 в свою чергу звернувся із зустрічною позовною заявою, мотивуючи, що 19.09.2008 року було укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_7 1/3 частку АДРЕСА_1, після чого виникла необхідність у виділенні в натурі у його власність зазначеної частки квартири. Одразу ж після укладення договору дарування, вони уклали усний договір про надання послуг, який підтверджується листом від 19.09.2008 року, та за надання відповідних послуг ОСОБА_7 зобов?язався заплатити ОСОБА_6 10000 доларів США, про що свідчить розписка. Просить суд визнати договір позики від 19.09.2008 року неукладеним, стягнути з ОСОБА_6 судові витрати.
Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 травня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено: стягнуто з ОСОБА_7 в рахунок повернення позики 51136 грн. та судові витрати в сумі 798 грн. 58 коп., у задоволені зустрічного позову ОСОБА_7 - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
У своїх запереченнях на апеляційну скаргу представник ОСОБА_6 - ОСОБА_10 зазначив, що твердження ОСОБА_7 про те, що за розпискою між сторонами виникли відносини за договором про надання послуг, а саме за договором доручення, не відповідають дійсності та не були підтверджені належними доказами. Крім того, ОСОБА_7 частково повернув суму позики, а це свідчить про визнання ним суми боргу. Його посилання на ненастання строку виконання зобов'язання щодо повернення позики, спростовуються положеннями абз.2 ч.1 ст. 1049 ЦК України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_6 місцевий суд виходив з того, що спірні правовідносини виникли саме з приводу укладення договору позики, ОСОБА_7 взятих на себе зобов'язань не виконав, а тому з нього підлягає стягненню сума боргу у розмірі 6400 доларів США, що по курсу НБУ станом на 15.03.2012 року становить 51136 грн. Крім того, ОСОБА_7 сума боргу частково погашена, що розцінюється як визнання зобов'язання за договором позики.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають дійсним обставинам справи, вимогам закону.
Судом встановлено, що 19 вересня 2008 року ОСОБА_6 надала ОСОБА_7 у борг грошові кошти в розмірі 10000 доларів США, останній зобов'язався повернути зазначену суму після виділу його власності у квартирі АДРЕСА_1, що підтверджується розпискою ОСОБА_7 від 19.09.2008 року (а.с.76).
28 листопада 2011 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 було укладено договір дарування частки квартири, за реєстровим № 3-3556, посвідчений нотаріусом Першої Ялтинської державної нотаріальної контори ОСОБА_11, згідно якого ОСОБА_7 подарував ОСОБА_12 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 (а.с.6-7).
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу.
Згідно із ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, якій посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Оскільки сума боргу ОСОБА_7 не була повернута, ОСОБА_6 22.02.2012 року надіслала йому вимогу з проханням повернути суму позики протягом 30 днів зі дня її отримання (а.с.8), однак, до теперішнього часу ОСОБА_7 цього не зробив.
Доводи відповідача, що між сторонами виникли правовідносини з приводу виділення частки квартири у власність не підтверджені належними доказами, а тому суд вважає, що спірні правовідносини виникли саме з приводу укладання договору позики.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і обґрунтовано з?ясував дійсні обставини справи, відповідно до вимог матеріального права і з дотриманням процесуального закону ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_7 про визнання неукладеним договору позики, оскільки такого способу захисту порушеного права немає.
Доводи апеляційної скарги апелянта, спростовуються матеріалами справи, не містять правових підстав щодо скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про задоволення позову з підстав, встановлених ст. 309 Цивільного процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного Суду АР Крим, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 - відхилити.
Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 травня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.