Справа № 22-ц/1690/1823/2012
Головуючий по 1-й інстанції Кривич Ж.О.
Суддя-доповідач: Обідіна О. І.
07 травня 2012 року м.Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого: Обідіної О.І.
Суддів: Бутенко С.Б., Панченка О.О.
при секретарі Ємельяновій В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 26 березня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів та про зменшення розміру аліментів,
колегія суддів , заслухавши доповідь судді - доповідача Обідіної О.І.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 26.03.2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.
Звільнено ОСОБА_3 від обов»язку , який був покладений на нього постановою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23.07.2004 року сплачувати аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Розмір аліментів , які стягуються з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на підставі постанови Миргородського міськрайонного суду від 23.07.2004 року на утримання їх неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 , зменшено з 1/3 частки усіх видів його доходів ( заробітку) до 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення ОСОБА_5 повноліття.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення місцевого суду скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні заявлених вимог, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, зокрема положень Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
По справі встановлено, що сторони мають спільних дітей - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ,ІНФОРМАЦІЯ_2.
В липні 2004 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано.
Після розірвання шлюбу діти проживали разом з матір»ю в м. Кременчуці, а позивач залишився проживати в м. Миргороді.
Постановою судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23.07.2004 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на утримання синів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 стягнуті аліменти в розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку ( доходу) щомісячно, починаючи з 14.07.2004 р. до їх повноліття.
З приводу участі батька у вихованні дітей та щодо спілкування з ними між позивачем та відповідачем постійно виникали спори. З метою урегулювання конфліктів позивач ОСОБА_3 неодноразово звертався як до органів опіки та піклування , так і до суду .
Так, рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 29.11.2005 р. зобов»язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_3 в спілкуванні з синами та визначено порядок такого спілкування.
В листопаді 2007 р. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_4 разом з ним.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 18.08.2008 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.
Після досягнення 14 літнього віку ОСОБА_4 висловив своє бажання жити разом з батьком , у зв»язку з чим з червня 2011 року він проживає разом з ОСОБА_3 в м. Миргороді, навчається в 9 класі Миргородської спеціалізованої школи та знаходиться на повному забезпеченні позивача. З вказаного часу відповідач фактично не приймає участі в матеріальному забезпеченні сина, яке обмежується оплатою його мобільного телефону, про що свідчать надані неї суду ксерокопії квитанцій.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходи з того, що згідно ч.3 ст.160 СК України ОСОБА_4 наділений правом самостійно визначати собі місце проживання з тим з батьків, до якого він має більшу прихильність, про що він особисто підтвердив в судовому засіданні ,висловивши суду свою думку в порядку ст. 171 СК України. Врахувавши , що з червня 2011 року у платника аліментів змінився сімейний стан внаслідок проживання з ним сина ОСОБА_4 , який знаходиться на його повному утриманні, суд першої інстанції , застосувавши положення ст. 192 СК України змінив розмір аліментів , зменшивши останні.
З вказаним висновком погоджується колегія суддів з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 160 СК України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини , яка досягла чотирнадцяти років визначається нею самою.
При вирішенні спору , суд дотримуючись вимог ст. 171 СК України та положень Конвенції про права дитини , вислухав думку ОСОБА_4, якому на даний час виповнилось 15 років , який підтвердив своє рішення проживати спільно з батьком.
Внаслідок проживання (з червня 2011 року) ОСОБА_4 разом з батьком , який самостійно його забезпечує , відбулись зміни в сімейному складі останнього, що згідно ст. 192 СК України є підставою для зміни розміру аліментів, визначених постановою Миргородського міськрайонного суду від 23.04.2007 р. , шляхом їх зменшення .
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Так, посилання на порушення судом першої інстанції норм матеріального права - вимог Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не заслуговує на увагу, оскільки даний Закон не може застосовуватись до спірних правовідносин, які натомість урегульовані нормами Сімейного Кодексу України, зокрема ст. 160, 171, 192 СК України.
Викладені в апеляційній скарзі сумніви щодо добровільності бажання сина ОСОБА_4 проживати разом з батьком, колегія суддів не приймає до уваги , оскільки останні жодними об»єктивними доказами не підтверджені . При цьому, колегією суддів звернуто увагу на те, що ще при вирішенні в 2008 році позову про місце проживання ОСОБА_4 , якому на той час виповнилось 11 років , останній висловлював своє бажання проживати разом з батьком. Фактів про здійснення тиску на волевиявлення думки ОСОБА_4 про його місце проживання в ході судового розгляду встановлено не було.
Думка апелянта про те, що в такому віці син ОСОБА_4 ще не здатний самостійно визначатись з місцем проживання - суперечить положенню ч .3 ст.160 СК України.
За вказаних обставин , колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення місцевого суду як постановленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 303, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 26 березня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуючий: О. І. Обідіна
Судді: