Справа № 22-ц/1690/1529/2012
Головуючий по 1-й інстанції Тімошенко Н.В.
Суддя-доповідач: Корнієнко В. І.
11 квітня 2012 року м.Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого судді: Корнієнка В.І.,
Суддів: Карпушина Г.Л., Винниченка Ю.М.,
При секретарі: Колеснік Л.І.,
розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Октябрського районного суду м. м. Полтави від 02 грудня 2011 року
у справі за позовом ОСОБА_3 і інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_2, з участю третьої особи: органу опіки та піклування Октябрської районної у м. Полтаві ради, про відібрання дитини, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, -
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 02 грудня 2011 року позов ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Октябрської районної у м. Полтаві рад, до ОСОБА_2 про відібрання дитини та визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів у порядку ст.ст. 161, 162, 181-183 Сімейного кодексу України -задоволено.
Відібрано неповнолітню дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 від ОСОБА_2 та ухвалено передати його матері ОСОБА_3.
Визначено місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю ОСОБА_3, 1979 року народження, за адресою: АДРЕСА_1.
Стягнуто аліменти з ОСОБА_2, 1972 року народження, уродженця м. Полтави, проживаючого за адресою: АДРЕСА_3, на користь ОСОБА_3, 1979 року народження, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1, в розмірі ? частини з усіх видів його заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дітей відповідного віку щомісячно, на утримання сина ОСОБА_4, 2007 року народження, починаючи з 23 вересня 2011 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішення допущено до негайного виконання.
З рішенням суду не погодився відповідач ОСОБА_2 та подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, залишити проживати сина ОСОБА_4 проживати з ним.
Апелянт вважає рішення суду таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, вказуючи на невідповідність висновків суду, оскільки ним не чинилися перешкоди у спілкуванні сина з матір'ю, а вчинялися дії в інтересах сина. Також вказував на те, що судом визначено місце проживання малолітньої дитини, що не відповідає дійсному його місцю перебування, оскільки він разом з матір'ю фактично проживає у дідуся та бабусі.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає до задоволення, за наступних підстав.
Відповідно п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Так, судом першої інстанції вірно встановлено, та підтверджується матеріалами справи в їх сукупності, що відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого Октябрським відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції, від батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 народився син ОСОБА_4, про що в книзі реєстрації актів про народження зроблено актовий запис № 364.
Станом на 21 березня 2011 року шлюб між сторонами розірвано згідно рішення Октябрського районного суду м Полтави.
Також судом встановлено, що в січні 2011 року позивач ОСОБА_3 разом з сином ОСОБА_4 були змушені залишити квартиру, у якій разом з відповідачем ОСОБА_2 та малолітнім сином проживали, оскільки відповідач із застосуванням фізичної сили вигнав їх з квартири та змінив замки на вхідних дверях.
Внаслідок цього позивач разом з сином проживали у її батьків за адресою: АДРЕСА_2.
14 вересня 2011 року відповідач забрав дитину з дитячого садочка та утримував його у своїх батьків за адресою: АДРЕСА_3. По даному факту позивач зверталася з заявами до Октябрського районного відділу за реєстраційними номерами № 8888, 8899, 8900.
Однак позивач забрати дитину не змогла, оскільки дитину на вулицю не виводять, двері не відчиняють.
З урахуванням викладеного, встановивши, що батьки у добровільному порядку не дійшли згоди щодо визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про визначення місця проживання останнього з матір'ю.
Такий висновок є правомірним, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 141 СК України та ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»визначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ним регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько дитини, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішувати суд.
Положеннями Постанови Пленуму ВСУ № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»роз'яснено що при вирішенні спору про проживання дитини судам належить звертати особливу увагу на її вік, з'ясовувати з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особливі якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага у матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Декларацією з прав дитини від 20 листопада 1959 року закріплено принцип, за яким дитина може бути розлучена з матір'ю лише у виняткових ситуаціях, тобто перевага надається матері, для розлучення дитини з матір'ю мають бути наявні виняткові ситуації.
Поряд з цим, матеріалами справи підтверджується, що позивач ОСОБА_3 працює на постійній основі викладачем Полтавського кооперативного технікуму, за місцем роботи характеризується виключно позитивно, як порядна, відповідальна та дисциплінована, чуйна та доброзичлива людина. Любляча та дбайлива мати, яка виховує та піклується про його фізичний, розумовий та духовний розвиток, у зв'язку з чим використовує гнучкий графік роботи. Отримує заробітну плату.
Також, судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 має власне житло відповідно до договору дарування від 17 листопада 2004 року загальною площею 67,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності.
З огляду на це вірним є висновок суду про те, що матеріально-побутові умови обох батьків є належними та такими, що відповідають встановленим нормам.
На підставі вищенаведеного, керуючись також положеннями Конвенції про права дитини, та беручи до уваги відсутність виняткових обставин, які б перешкоджали проживанню малолітнього сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про доцільність визнання місця його проживання з позивачем, тобто матір'ю, а також відібрання неповнолітнього ОСОБА_4 від ОСОБА_2 та передачі його ОСОБА_3
При цьому, колегія суддів звертає увагу на помилковість висновків районного суду, при правильному висновку у резолютивній частині судового рішення, щодо відсутності підстав для відібрання дитини, по причині, що дане питання було вирішено судом в ході застосування заходів забезпечення позову, оскільки ухвалою суду не може бути вирішено питання щодо врегулювання спірних правовідносин, наявність яких достовірно встановлена судом.
В свою чергу, доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду, оскільки матеріалами справи підтверджується факт перешкоджання відповідачем у спілкуванні ОСОБА_3 з сином, а також не доведені належним чином доводи щодо переваг інтересів малолітньої дитини у разі залишення його проживати з батьком.
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з'ясовано всі обставини та надано їх належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 грудня 2011 року судовою колегією не встановлено.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -відхилити.
Рішення Октябрського районного суду м. м. Полтави від 02 грудня 2011 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий суддя : /підпис/ В.І. Корнієнко
Судді: /підпис/ Г.Л. Карпушин /підпис/ Ю.М.Винниченко
ВІРНО: Суддя апеляційного суду
Полтавської області ________ В.І. Корнієнко
Головуючий: В. І. Корнієнко
Судді: