Справа № 22-ц/1690/1742/2012 Головуючий по 1-й інстанції Васильєва Л.М.
Суддя-доповідач: Пилипчук Л. І.
22 травня 2012 року м.Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі:
головуючого -судді: Пилипчук Л.І.,
суддів: Карнауха П.М., Кривчун Т.О.,
при секретарі -Філоненко О.В.,
за участю:
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 листопада 2011 року
по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради про визнання права власності на 1/2 частину будинку, самочинне перепланування та добудови, -
зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради про розподіл майна подружжя, визнання права власності на самочинне перепланування та добудови, визнання права власності на будинок, -
20.06.2002 року ОСОБА_3 звернулася в суд із позовом, який в листопаді 2011 року змінила, до ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на 1/2 частину домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 та реальний виділ вказаної частини. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі, за час якого вони спільно набули зазначене домоволодіння. Після розірвання шлюбу в 1995 році вона продовжувала проживати у спірному будинку та нести витрати по його утриманню. Оскільки відповідач не визнає за нею права на половину будинку, прохала суд визнати за нею право власності на 1/2 частину домоволодіння з урахуванням самочинно перепланованих та добудованих приміщень. Позовні вимоги щодо реального розподілу просила залишити без розгляду.
26.03.2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя. Посилався на те, що за період життя у шлюбі він із позивачкою набули майно, яке при розлученні вони у позасудовому порядку поділили між собою -йому дістався будинок за адресою АДРЕСА_1, дружині -решта майна. Просив визнати за ним право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення в АДРЕСА_2.
17.03.2011 року та 03.11.2011 року ОСОБА_2 збільшив позовні вимоги, просив визнати за ним право власності на все домоволодіння за адресою АДРЕСА_1, а також на самочинно збудовані та переплановані приміщення у спірному будинку.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 24 листопада 2011 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 у тому числі і на самочинно переплановані та добудовані приміщення: 1 поверх (1-15) вбиральня площею 2.1 кв.м., (1-7) кухня площею 7.5 кв.м., приміщення прибудови літ. «а» у складі тамбуру ІІІ площею 2.2 кв.м., (1-1) коридору площею 4.5 кв.м., (1-2) вбудованої шафи площею 1.0, у підвалі кладова ІУ площею 3.7 кв.м., приміщення прибудови літ. А2-2 у складі: кухні (2-5) площею 17.0 кв.м., сходи (2-6) площею 6.3 кв.м., (2-7) житлової кімнати площею 10. 2 кв.м.
Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
У задоволенні позовних вимог про визнання права власності на будинок АДРЕСА_1, та 1/2 частини нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 відмовлено.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину самочинно перебудованих та перепланованих приміщень в будинку АДРЕСА_1, а саме: 1 поверх ( 1-15) вбиральня площею 2.1 кв.м., (1-7) кухня площею 7.5 кв.м., приміщення прибудови літ. «а»у складі тамбуру ІІІ площею 2.2 кв.м., (1-1) коридору площею 4.5 кв.м., (1-2) вбудованої шафи площею 1.0, у підвалі кладова ІУ площею 3.7 кв.м., приміщення прибудови літ. А2-2 у складі: кухні (2-5) площею 17.0 кв.м., сходи (2-6) площею 6.3 кв.м., (2-7) житлової кімнати площею 10. 2 кв.м.
Вирішено питання судових витрат.
Вказане рішення оскаржив ОСОБА_2, який, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та повністю задовольнити його позов, стягнути судові витрати з колишньої дружини. Вважає, що місцевий суд необґрунтовано не застосував до спірних правовідносин правові наслідки спливу строку позовної давності, оскільки позивачка отримала свідоцтво про розірвання шлюбу 1995 року. З позовом про розподіл спільного майна звернулася до суду лише 2002 року, тобто з порушенням трирічного строку.
Також зазначає, що місцевий суд, здійснюючи розподіл майна подружжя, не врахував, що за час шлюбу, окрім спірного домоволодіння, ними з дружиною набуто й інше майно, щодо розподілу якого вони досягли згоди. Будинок вважає своєю приватною власністю, а та обставина, що він дозволяв ОСОБА_3 користуватись спірним домоволодінням, - не обумовлює виникнення у неї права власності на частину вказаного житла. Таким чином вважає рішення несправедливим щодо його інтересів.
Посилається на те, що суд поділив між сторонами одні й ті ж будівлі, залишив поза увагою частину вимог ОСОБА_3, а також визнив право власності позивачки на самочинні будівлі, хоча остання не має жодних правомочностей щодо земельних ділянок, на яких вони розташовані.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Крім того при розгляді справи апеляційним судом встановлено порушення місцевим судом норм матеріального права при вирішенні позовних вимог про визнання права власності сторін на самочинні переобладнання та добудови до спірного домоволодіння та норм процесуального права щодо розподілу судових витрат, які є обов'язковою підставою для скасування рішення в цих частинах. З огляду на виявлені порушення апеляційний суд на підставі ч.3 ст.303 ЦПК України виходить за межі доводів апеляційної скарги.
Встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 21.12.1979 року по 12.09.1995 року /а.с. 16, 54 т.1/.
Згідно договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 01 червня 1982 року ОСОБА_2 для відповідних цілей передана земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1
У 1987 році на вказаній земельній ділянці зведено та здано в експлуатацію будинок, що підтверджується технічним паспортом /а.с. 7-12/.
Як установлено судом першої інстанції та визнано сторонами, після розірвання шлюбу спірний житловий будинок фактично самочинно перепланований на дві окремі квартири, до нього здійснено самочинні добудови.
Відповідно до ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який діяв на момент виникнення спору між сторонами, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Виходячи зі змісту вказаної норми, враховуючи, що спірне житло збудовано в період шлюбу сторін, місцевий суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 в частині визнання за нею права власності на 1/2 частину будинку.
Однак визнаючи за позивачкою право власності на 1/2 частину домоволодіння за адресою АДРЕСА_1, районний суд помилково не вирішив питання щодо іншої половини вказаної будівлі, право на яку належить визнати за ОСОБА_2
Також місцевий суд обґрунтовано відмовив ОСОБА_2 у задоволенні його позовних вимог щодо визнання за ним права власності на 1/2 частину нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_2.
У відповідності до змісту ст.ст.10,60 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони. Разом з тим відповідач не обґрунтував своїх позовних вимог: не надав суду правовстановлюючих документів на вказаний об'єкт нерухомості, не пояснив природу своїх прав на нього, факт їх порушення тощо. Суд роз'яснює сторонам їх права, сприяє їх реалізації, однак не може брати на себе повноважень щодо збирання доказів в силу неупередженості.
Доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують.
Посилання ОСОБА_2 на те, що між ним із дружиною існувала домовленість щодо розподілу майна, за якою у його власності залишено будинок, а їй -решта майна, не підтверджено доказами і не узгоджується з наявними у справі матеріалами. Сторони розподілили будинок і фактично проживали у ньому, це вказує на те, що відповідач не оспорював право спільної сумісної власності на спірне домоволодіння.
Статтею 11 КпШС передбачалося, що у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено строк позовної давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Стророни визнали, що після розірвання шлюбу фактично розподілили спірний будинок на дві окремі квартири, позивачка продовжувала користуватися своєю частиною і не мала жодних підстав вважати, що її право порушено, до часу коли колишній чоловік почав чинити їй перешкоди у реалізації її прав. Саме тоді ОСОБА_3 і звернулася до суду із відповідним позовом.
Таким чином, місцевий суд дійшов вірного висновку про те, що позивачка звернулася до суду не пропустивши строк позовної давності, при цьому вірними є посилання суду на нормативно-правові акти, які діяли на час вчинення відповідної процесуальної дії.
Доводи апеляційної скарги в цій частині є неспроможними.
Також встановлено, що жодні вимоги ОСОБА_3 поза увагою районного суду не залишилися, як стверджував відповідач, - позивачка просила залишити її позовні вимоги про визначення порядку користуванням домоволодінням без розгляду, позовні вимоги про його розподіл не заявлялися взагалі.
Встановлено, що будинок за адресою АДРЕСА_1 має самочинні перепланування та добудови до нього, а саме: 1 поверх (1-15) вбиральня площею 2.1 кв.м., (1-7) кухня площею 7.5 кв.м., приміщення прибудови літ. «а»у складі тамбуру ІІІ площею 2.2 кв.м., (1-1) коридору площею 4.5 кв.м., (1-2) вбудованої шафи площею 1.0, у підвалі кладова ІУ площею 3.7 кв.м., , приміщення прибудови літ. А2-2 у складі: кухні (2-5) площею 17.0 кв.м., сходи (2-6) площею 6.3 кв.м., (2-7) житлової кімнати площею 10. 2 кв.м.
Стаття 55 Конституції України гарантує захист прав та свобод людини судом, а також право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб.
Згідно ст.1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Між тим, порядок вирішення питань, пов'язаних із узаконенням самочинних добудов та перепланувань, передбачається окремими нормами, спеціально встановленими законом.
Згідно п.3.1 Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будівель і споруд, прибудов до них, громадянських будинків І та ІІ категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24 червня 2011 року № 91 прийняття в експлуатацію об'єктів здійснюється безоплатно Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами за результатами технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж та за наявності документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт.
Судом не враховано, що добудови до будинку та його переобладнання відбулися без дозволу на виконання будівельних робіт, жодна із сторін не зверталась до компетентних органів для вирішення питання про прийняття в експлуатацію об'єктів самочинного будівництва.
Таким чином сторони не використали, передбачені законом, позасудові засоби для визнання своїх прав.
Тому рішення в частині визнання права власності на самочинні добудови та переобладнання підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_3 оплатила свою позовну заяву сулдовим збором у розмірі 51,00 грн., хоча, враховуючи ціну позову, до сплати належало -2158,68 грн., тобто нею не доплачено 2107,68 грн.
ОСОБА_2 за зустрічну позовну державу сплати судовий збір у розмінрі 51,00 грн., при необхідності сплатити 2823,00 грн., таким чином він не доплатив 2772,00 грн. судовогозбору.
Враховуючи, що позовні вимоги кожної із сторін задоволено лише частково, то доцільно недоплачений судовий збір у відповідному розмірі стягнути з кожного із них на користь держави.
Таким чином, суд першої інстанції, задовольняючи позов, допустив порушення норм матеріального права, тому рішення суду не можна у повній мірі назвати законним та обґрунтованим.
З урахуванням викладеного апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги сторін.
Керуючись ст.ст.303,304,307, п.4 ч.1 ст.309, ст.ст.314,316,317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 листопада 2011 року -скасувати та ухвалити нове.
Позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 -задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_1
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_1
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_2 -відмовити за безпідставністю.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 2107,68 грн. (дві тисячі сто сім грн. 68 коп) судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 2772,00 грн. (дві тисячі сімсот сімдесят дві грн.) судового збору.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги.
ГОЛОВУЮЧИЙ: /підпис/ Л.І. Пилипчук
СУДДІ: /підпис/ П.М. Карнаух
/підпис/ Т.О. Кривчун
Суддя апеляційного суду
Полтавської області Л.І. Пилипчук