ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-33/4929-2012 05.06.12
Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Максимум Консалтинг"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Ігорний дім"
публічного акціонерного товариства "Сведбанк"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1
про визнання договорів недійсними
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: ОСОБА_2 -представник за довіреністю № 2 від 04.01.2012 року;
від третьої особи: не з'явився.
На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Максимум Консалтинг" до товариства з обмеженою відповідальністю "Ігорний дім" та публічного акціонерного товариства "Сведбанк" про визнання договорів недійсними.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20.07.2007 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк»та товариством з обмеженою відповідальністю «Ігорний дім»укладено кредитний договір № 10/42369/Н-080607/К, згідно умов якого банк надає позичальнику у кредит грошові кошти у розмірі 600 000,00 доларів США, строком до 18.07.2014 року.
В забезпечення виконання кредитного договору, між товариством з обмеженою відповідальністю «Акціонерний комерційний банк «ТАС-Комерцбанк»(правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Сведбанк»), товариством з обмеженою відповідальністю «Ігорний Дім»та товариством з обмеженою відповідальністю «Максимум Консалтинг»20.07.2007 року укладено договір поруки № 10/42369/Н-021106/1.
За твердженням позивача вказаний кредитний договір суперечить нормам чинного законодавства, оскільки під час укладання кредитного договору сторони не узгодили такі істотні умови, як відповідальність сторін, строк дії договору та порядок припинення договору.
Таким чином, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним кредитного договору № 10/42369/Н-080607/К від 20.07.2007 року укладеного між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником прав і обов'язків якого є публічне акціонерне товариство «Сведбанк»та товариством з обмеженою відповідальністю «Ігорний Дім»; визнати недійсним іпотечний договір № 22/42369/Н-150206/І укладеного між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк»та товариством з обмеженою відповідальністю «Ігорний Дім»; в порядку застосування недійсності договору іпотеки № 22/42369/Н-150206/1 від 20.07.2007 року виключити з Державного реєстру іпотек запис за № 6703 від 20.07.2007 року про державну реєстрацію договору іпотеки № 22/42369/Н-150206/1, а також виключити є Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за № 6704 від 20.07.2007 року про державну реєстрацію заборон відчуження нерухомого майна за договором іпотеки № 22/42369/Н-150206/1; визнання недійсним договір поруки № 10/42369/Н-021106/І від 20.07.2007 року укладеного товариством з обмеженою відповідальністю «Акціонерний комерційний банк «ТАС-Комерцбанк»(правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Сведбанк»), товариством з обмеженою відповідальністю «Ігорний Дім»та товариством з обмеженою відповідальністю «Максимум Консалтинг».
Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.04.2012 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 22.05.2012 року.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.05.2012 року, у зв'язку з неявкою в судове засідання представників позивача, відповідача-1 та третьої особи, а також невиконання останніми вимог суду, розгляд справи відкладено на 05.06.2012 року.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 24.05.2012 року залишено без задоволення заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Максимум Консалтинг" про відвід судді.
В судове засідання 05.06.2012 року з'явився представник відповідача-2 та надав пояснення по суті справи, відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову.
Представники позивача, відповідача-1 та третьої особи в судове засідання не з'явились, про поважні причини неявки повноважних представників позивача, відповідача-1 та третьої особи суд не повідомлений, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належний чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Заслухавши пояснення представника відповідача-1, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
20.07.2007 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк»(далі -відповідач-2, банк за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю «Ігорний Дім» (далі -відповідач-1, позичальник за договором) укладено кредитний договір № 10/42369/Н-080607/К.
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У відповідності до положень ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до положень п. 1.1 статуту публічного акціонерного товариства «Сведбанк»(нова редакція), затвердженого позачерговими загальними зборами акціонерів АТ «Сведбанк»(публічне) (протокол № 49 від 11.08.2011 року), рішенням позачергових загальних зборів акціонерів від 30.04.2007 року відкрите акціонерне товариство «Сведбанк»у зв'язку з приведенням статуту у відповідність до норм Закону України «Про акціонерні товариства»змінило своє найменування на публічне акціонерне товариство «Сведбанк», яке виступає правонаступником прав по всіх правах та зобов'язаннях ВАТ «Сведбанк».
Рішенням позачергових загальних зборів акціонерів від 15.10.2007 року акціонерний комерційний банк «ТАС-Комерцбанк»змінив своє найменування на відкрите акціонерне товариство «Сведбанк», який виступає правонаступником по всіх правах та зобов'язаннях АКБ «ТАС-Комерцбанк».
Відповідно до п.1.1. кредитного договору, банк має право надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється, у розмірі, на строк на та умовах передбачених даним договором, а позичальник зобов'язується повернути кошти, одержані в рахунок кредитної лінії, сплатити проценти за користуванням кредитною лінією та виконати свої зобов'язання у повному обсязі, у строки передбачені даним договором.
Згідно п. 1.2. кредитного договору, розмір кредитної лінії становить 600 000,00 дол. США.
Строк користування кредитною лінією: з 20.07.2007 року по 18.07.2014 року включно з урахуванням графіка (п. 1.3. кредитного договору).
20.07.2007 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк»(банк за договором), товариством з обмеженою відповідальністю «Ігорний Дім» (позичальник за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю «Максимум Консалтинг»(поручитель за договором) укладено договір поруки № 10/42369/Н-021106/1, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався перед банком відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення коштів, наданих банком позичальнику в межах кредит ної лінії згідно кредитного договору № 10/42369/Н-080607/К від 20.07.2007 року, у сумі 600 000,00 доларів США строком по 18.07.2014 року включно.
Згідно умов ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 10/42369/Н-080607/К від 20.07.2007 року, між акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Ігорний дім" укладено іпотечний договір № 22/42369/Н-150206/І від 20.07.2007 року, згідно умов якого позичальник передав в іпотеку нерухоме майно -нежилі приміщення за адресою м. Київ, вул. Гната Юри, 7 літ А.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що кредитний договір суперечить нормам чинного законодавства України, оскільки під час укладання кредитного договору сторони не узгодили такі істотні умови, як відповідальність сторін, строк дії договору та порядок припинення договору.
Як визначено ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до частини 2 статті 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Пунктами 8, 9 частини 1 статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»передбачено, що фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами підприємницької діяльності на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити, зокрема, порядок зміни і припинення дії договору, а також права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Крім того, відсутність у кредитних договорах положень щодо відповідальності кредитора не може бути підставою для визнання договорів недійсними.
Так, відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.
Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору (як дво- або багатостороннього правочину) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Отже, виходячи з даної норми у зміст договору, крім погоджених сторонами умов, входять і ті положен ня (умови), які приймаються ними як обов'язкові в силу чинного цивільного законодавства. Тобто в договорі немає потреби дублювати положення, які є загальними для даного виду договору і передбачені у відповідних нормативних актах, оскільки сторони повинні керуватися ними незалежно від того, включені вони в договір чи ні.
Умови про відповідальність сторін за порушення зобов'язань (їх невиконання або виконання з порушенням умов) передбачені, наприклад, у главі 51 ЦК України. Так, згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Порядок зміни і припинення дії (розірвання) договору врегульований статтями 631, 651-654 ЦК України, частиною 7 статті 180, статтею 188 ГК України.
Таким чином, у статті 203 ЦК України мова йде про відповідність закону саме змісту правочину, а не його форми. Тому визнавати рамкову угоду недійсною на тих підставах, що вона не містить певних умов, зокрема, умов про відповідальність банку не можна.
Суд також зазначає, що відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України та частини 2 статті 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частиною 3 статті 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Таким чином, істотними умовами є ті умови, без наявності яких договір не може існувати. Ці умови повинні визначатися законом саме як істотні, бути такими виходячи із правової природи даного виду договору, або якщо одна із сторін заявить, що має бути досягнуто згоди щодо певної умови.
Умови наведені в частині 2 статті 345 ГК України (зокрема, мета кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту) не є істотними умовами кредитного договору.
Структурно-системний аналіз положень ГК України та ЦК України свідчить, що законодавець прямо зазначає перелік істотних умов того чи іншого виду господарського договору.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що істотними умовами кредитного договору як господарського договору відповідно до закону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.
В статті 629 ЦК України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, в даному випадку законом та Кредитним договором інше не встановлено.
Договір є погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1, 2, 4 статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Тобто, укладаючи Кредитні договори сторони були вільними в укладені договору та визначенні (погодженні) його умов, а відтак дія учасників правочину, які реалізували свої права на набуття цивільних прав та обов'язків шляхом укладання (підписання) правочину відповідала внутрішній волі сторін.
Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Усі вище наведені вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання Кредитного договору.
У пункті 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»зазначено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
З урахуванням вищевикладених обставин, позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору №10/42369/Н-080607/К від 20.07.2007 року є необґрунтованими та таким, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Таким чином, оскільки відсутні підстави для визнання недійсним кредитного договору, відповідно відсутні підстави для визнання недійсними іпотечного договору № 22/42369/Н-150206/І від 20.07.2007 року та договору поруки № 10/42369/Н-021106/І від 20.07.2007 року, як правочинів, щодо забезпечення основного зобов'язання.
З цих же підстав не підлягають задоволенню похідні вимоги про виключення з Державного реєстру іпотек запис про реєстрацію договору іпотеки та виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки № 22/42369/Н-150206/І від 20.07.2007 року.
Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст.ст. 33, 34, ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя С.М.Мудрий
Дата підписання рішення: 12.06.2012 року.