31 травня 2012 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/1560/12
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Костенко Г.В.,
при секретарі - Чухліб Г.О.,
за участю: представників позивача -Порубльового С.В., Говицької О.О.,
представника відповідача -Василевської Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари ЛТД" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень, -
22 березня 2012 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари ЛТД" звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання протиправними дій службових осіб Кременчуцької ОДПІ при складанні та узгодженні акту № 1021/23-309/13936625 від 24.02.2012 року "Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ "Господарчі товари ЛТД" з питань по взаємовідносинам з ПП "Анілді" за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000452301/111 та № 0000462301/112 від 12 березня 2012 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що Кременчуцькою ОДПІ була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ "Господарчі товари ЛТД" з питань по взаємовідносинам з ПП "Анілді" за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року. За результатами перевірки був складений акт № 1021/23-309/13936625 від 24.02.2012 року. На підставі даного акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ були винесені податкові повідомлення-рішення № 0000462301/112 від 12 березня 2012 року, яким визначено суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 13602 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 2420 грн. та № 0000452301/111 від 12 березня 2012 року, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 73624 грн. Позивач вважає спірні податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням вимог чинного законодавства та просить суд їх скасувати.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просять суд задовольнити позов в повному обсязі.
Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували та просили відмовити у задоволенні позову, посилаючись на правомірність спірних рішень з підстав викладених у відзиві на позов.
Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступних висновків.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари ЛТД" зареєстроване як юридична особа 10.03.1992 року виконавчим комітетом Комсомольської міської ради Полтавської області, номер запису про державну реєстрацію 1 584 120 0000 000266, ідентифікаційний номер 13936625, свідоцтво серії А00 № 648629.
Позивач є платником податків на загальних підставах, взятий на податковий облік у Комсомольському відділенні Кременчуцької ОДПІ 29.04.1992 року за № 216.
Працівниками Кременчуцької ОДПІ з 13.02.2012 року по 17.02.2012 року проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ ТОВ "Господарчі товари ЛТД" з питань по взаємовідносинам з ПП "Анілді" за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року.
За результатами перевірки складено акт № 1021/23-309/13936625 від 24.02.2012 року, в якому вказані на порушення позивачем, зокрема, вимог п.135.1, пп.135.5.4 п.135.5, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.4 ст. 138 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 73624 грн., в т.ч. за ІІ квартал 2011 року - 22181 грн., за ІІІ квартал 2011 року -51443 грн.; п.198.1, 198.6, ст. 198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 13602 грн., в т.ч. за травень 2011 року -3106 грн., за червень 2011 року -5661 грн., за липень 2011 року -4835 грн.
На підставі вказаного акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення 0000462301/112 від 12 березня 2012 року, яким визначено суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 13602 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 2420 грн. (т. І, а.с.9) та № 0000452301/111 від 12 березня 2012 року, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 73624 грн. (т. І, а.с.11).
Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх до суду.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Досліджуючи питання правомірності визначення ДПІ у м. Полтаві податкових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість, суд встановив наступне.
На час виникнення спірних правовідносин платника податку на прибуток, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, оподаткування операцій особливого виду, порядок нарахування, обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначав Закон України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств".
Відповідно до п.п.2.1.1. п.2.1 Закону № 334 платниками податку на прибуток з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами. Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону. Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (п.5.1. Закону № 334). До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (п.п.5.2.1. п.5.2. Закону № 334). Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п.5.3.9., п.5.3. Закону № 334).
Необхідно зазначити, що Правила ведення податкового обліку та Закон № 334 не передбачає жодних вимог до форми та вигляду документів, які мають відношення до цілей податкового обліку. У відповідності до п.п.11.2.1. п.11.2.ст.11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в азі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Таким чином, за своїм змістом норми Закону № 334 передбачають в якості підстави для не включення у валові витрати тільки випадок відсутності розрахункових, платіжних або інших документів, які підтверджують здійснення господарської операції.
Також в період дії спірних правовідносин діяли норми Податкового Кодексу України, відповідно до яких: платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами (п.п.133.1.1. п.133.1. ст.133 ПК України). Об'єктом оподаткування з податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу (п.п.134.1.1., п. 134.1. ст.134 ПК України). Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із, зокрема, собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (п.п.138.1.1. п.138.1, ст.138 ПК України ). Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2., ст.138 ПК України). Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу (п.44.2 ст.44 ПК України).
Виходячи зі змісту п.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у - бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 та ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Відповідно до п.2.7 Положення про забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами та відомствами України. У цьому ж пункті передбачено, що документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містить у собі реквізити типових або спеціалізованих форм.
Податкова накладна у відповідності із п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Як визначено пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (в редакції, чинній на момент виникнення та реалізації спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За приписами п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Таким чином, виходячи зі змісту ст. 198 Податкового кодексу України, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.
В ході розгляду справи по суті судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Анілді" укладено договір № 14Т від 04.05.2011 року (т. І, а.с.38), відповідно до п. 1.1. якого Продавець зобов'язується постачати протягом року продукцію (надалі товар) окремими партіями згідно заявок, наданих Покупцем у відповідності до потреб. Поставка товару виконується силами Продавця та Покупця за домовленістю сторін. Датою поставки і моментом переходу права власності на товар вважається дата прийняття товару Покупцем, що зазначена на накладних або актах прийому-передачі.
На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за даними договорами позивачем до матеріалів справи долучено копії: видаткових накладних № РН-0000119 від 31.05.2011 року, № РН-0000097 від 04.05.2011 року, № 123 від 02.06.2011 року, № 168 від 18.07.2011 року, № 170 від 18.07.2011 року, (т. І, а.с. 39, 41-42, 44-45, 47-51); рахунків-фактури № СФ-0000126 від 04.05.2011 року, № СФ-0000140 від 31.05.2011 року, № 142 від 02.06.2011 року, № 174 від 04.07.2011 року, № 190 від 18.07.2011 року (т. І, а.с.60-70 ); податкових накладних № 115 від 04.05.2011 року, № 146 від 31.05.2011 року, № 157 від 02.06.2011 року, № 219 від 18.07.2011 року, № 217 від 18.07.2011 року (т. І, а.с. 71-81); книги реєстрації довіреностей (т. І, а.с. 82-85).
Також, судом встановлено, що оплата товарно-матеріальних цінностей позивачем здійснена у повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ПП "Анілді", що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями з відмітками банківської установи (т. І, а.с. 53-59).
Як пояснила в судовому засіданні представник позивача, транспортування товарно-матеріальних цінностей відбувалося автотранспортом продавця на склад позивача, який знаходиться за адресою: м. Кременчук, вул. 60-років Жовтня, 54-А, що підтверджується корінцями до квитанцій, складених перевізником товару на кожен факт поставки товару (т. І, а.с.40, 43, 46, 52). Складське приміщення орендується позивачем на підставі договорів оренди приміщення № 3 від 01.01.2011 року (т. І, а.с.98-99), № 6 від 01.03.2011 року (т. І, а.с.87-88), № 16 від 01.06.2011 року (т. І, а.с.93-94).
Як зазначив представник позивача, придбаний товар використовувалися ТОВ "Господарчі товари ЛТД" у власній господарській діяльності для подальшої реалізації своїм контрагентам та для отримання прибутку від здійсненої господарської операції.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ПП "Анілді" (код 36007739) зареєстроване державним реєстратором державним реєстратором Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради 24.07.2008 року статус - підтверджено, місцезнаходження -Полтавська область, м. Кременчук, вул. Красіна, 21, кв. 98 (т. І, а.с.180-183).
Щодо посилань податкової інспекції на нікчемність договору поставки товару, укладеного між позивачем та ПП "Анілді", суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Згідно із пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Крім того, слід зазначити, що в ході судового розгляду справи не встановлено наявності вироків судів, що набрали законної сили та відповідно до яких виявлено ознаки узгоджених кримінально-караних діянь у діях посадових осіб ПП "Анілді".
Суд також звертає увагу на приписи ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
У відповідності до вимог ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції; суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Таким чином, добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. У разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже загальним принципом юридичної відповідальності є вина особи в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.
Разом з тим, в ході судового розгляду справи встановлено та підтверджено належним чином оформленими первинним документами бухгалтерського обліку реальність здійснення господарських операцій між ТОВ "Господарчі товари ЛТД" та ПП "Анілді" на підставі договору поставки № 14Т від 04.05.2012 року.
Відтак, оскільки відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано доказів в підтвердження того, що зазначений договір поставки суперечить вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а також, що він не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, суд дійшов висновку щодо неправомірності доводів податкової інспекції про нікчемність даного правочину.
З аналогічних підстав суд критично оцінює доводи податкової інспекції про порушення вимог законодавства контрагентами контрагента позивача (по ланцюгу постачання).
З огляду на вищезазначене, беручи до уваги те, що суми ПДВ та валові витрати підтверджені належним чином складеними первинними документами, які відображають реальність здійснення господарських операцій, суд дійшов висновку, що ТОВ "Господарчі товари ЛТД" правомірно віднесено до складу податкового кредиту за травень, червень, липень 2011 року суми ПДВ та валові витрати, від придбаних у ПП "Анілді" товарно-матеріальних цінностей.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття оскаржуваного повідомлення - рішення покладено на податковий орган.
Відповідач не довів суду правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.
Таким чином, суд з'ясувавши фактичні обставини справи та дослідивши наявні докази, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
В частині визнання протиправними дій службових осіб Кременчуцької ОДПІ при складанні та узгодженні акту № 1021/23-309/13936625 від 24.02.2012 року "Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ "Господарчі товари ЛТД" з питань по взаємовідносинам з ПП "Анілді" за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року суд відмовляє у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 62 Податкового кодексу України від 02.12.2010, № 2755-VI податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Відповідно до пп.78.1.1 п.78.1. ст. 78 Податкового кодексу України визначено, що документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової
служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи перевірка підприємства позивача була проведена в зв'язку з наданням неповної відповіді на запит Кременчуцької ОДПІ № 2494/10/23-0116 від 20.01.2012 року.
Дії працівника Кременчуцької ОДПІ, який здійснював перевірку ТОВ "Господарчі товари ЛТД" щодо встановлення порушення позивачем вимог пп.138.1.1 п.138.1, п.138.4 ст. 138, п.198.1, 198.6, ст. 198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України самі по собі на права, свободи, охоронювані законом інтереси позивача не вплинули. Дані висновки вміщені в акті перевірки № 1021/23-309/13936625 від 24.02.2012 року.
Отже, в частині визнання протиправними дій службових осіб Кременчуцької ОДПІ при складанні та узгодженні акту перевірки суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, оскільки в ні в позовній заяві, ні в судовому засіданні позивачем необґрунтовано в чому саме полягає протиправність відповідача, не надано відповідних доказів тощо.
У відповідності до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.
Відтак, оскільки позивачем за звернення до Полтавського окружного адміністративного суду сплачено судовий збір в загальному розмірі 896,46 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 124 від 21.03.2012 року (т. І, а.с. 2), суд дійшов висновку, що вказана сума підлягає частковому стягненню на користь позивача з Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари ЛТД" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області 0000452301/111 та № 0000462301/112 від 12 березня 2012 року.
В інший частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарчі товари ЛТД" (код ЄДРПОУ 25163708) витрати зі сплати судового збору в сумі 448 (чотириста сорок вісім) грн. 23 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 05 червня 2012 року.
Суддя Г.В. Костенко