33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"11" червня 2012 р. Справа № 11/5025/216/12
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Грязнов В.В. ,
суддя Саврій В.А.
при секретарі судового засідання Турович Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Хмельницької області від 03.05.2012 р. у справі № 11/5025/216/12
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Промінь"
про стягнення 89074,0 грн.
за участю:
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
представника відповідача - Гладкої А.Д.,
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду про стягнення з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Промінь", 89074 грн., з яких 39074 грн. - борг та 50000 грн. - компенсація за дострокове розірвання договору про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку від 21.12.2010 року.
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 03.05.2012 року (суддя Радченя Д.І.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Відмовляючи в позові в частині стягнення боргу, суд першої інстанції зробив висновок про те, що договір від 21.12.2010 року, внаслідок невиконання зобов'язань за яким позивач просить стягнути з відповідача борг, не суперечить положенням п 5.7.8. Статуту СТОВ "Промінь" щодо необхідності вчинення правочинів від імені товариства дирекцією у складі генерального директора та фінансового директора. Проте, надаючи оцінку змінам до договору в частині п. 3.1., п. 7.3., на які посилався позивач, як підставам заявлених вимог, суд прийшов до висновку про те, що такі зміни у встановленому статутом порядку та формі не вчинені, у зв'язку з чим визнав посилання позивача на такі зміни в договорі безпідставними. Судом також встановлено надання позивачем та отримання відповідачем послуг за договором від 21.12.2011р за такими актами: за грудень 2010 року -1874 грн., за січень 2011 року -6100 грн., лютий 2011р. -8100 грн., березень 2011р. 8100 грн., липень 2011р. -8200 грн., серпень 2011р. - 8200 грн., вересень 2011р. -8200 грн., жовтень 2011р.-8200 грн. Всього згідно поданих позивачем та прийнятих до уваги судом актів підтверджено надання послуг на суму 56974 грн., які повністю відповідачем оплачені. В частині стягнення компенсації в сумі 50000 грн., суд дійшов висновку, що сторони не оформили належним чином додаткову угоду про розірвання основного договору, як і не вчинили дій щодо його розірвання в порядку статті 188 ГК України. Лист відповідача № 255 від 25.10.2010 року судом було оцінено, як намір замовника припинити зобов'язання за цим договором, який позивачем залишений без відповідного реагування. З огляду на викладене, суд вказав, що спірний договір сторонами не був розірваний та був чинний до 31.12.2011 року, а тому підстави для стягнення компенсації за дострокове розірвання договору відсутні.
Позивач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задоволити повністю.
Апелянт зокрема вказує, що суд помилково прийшов до висновку про внесення змін до основного договору від 21.12.2010 року від імені товариства неповноважним представником. При цьому, суд помилково за власною ініціативою дійшов висновку про недійсність вказаного правочину, хоча зробив посилання на ст. 204 ЦК України. Вважає, що суд невірно витлумачив положення п. 7.3. основного договору з урахуванням внесених до нього змін та помилково не прийняв до уваги лист № 255 від 25.10.2011 року, як доказ дострокового розірвання договору в односторонньому порядку за ініціативою відповідача.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки винесено в повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права, при цьому були належним чином з'ясовані та доведені всі обставини, що мають значення для справи.
У судовому засіданні представники сторін підтримали доводи та вимоги відповідно апеляційної скарги та відзиву на неї.
Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 03.05.2012 року слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 509, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, зобов'язання виникають з договорів та інших правочинів.
Відповідно до статті 193 ГПК України та статті 526 ЦК України зобов'язання має бути виконано належним чином відповідно до Закону, умов договору та інших актів цивільного законодавства.
21 грудня 2010 року між фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (позивач) та СТОВ "Промінь" (відповідач) був укладений договір про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Промінь" строком до 31.12.2011 року (договір або основний договір).
Пунктом 3.1 договору з врахуванням внесених змін, сторони обумовили ціну послуг за грудень 2010 року - 1874 грн. , січень 2011 року - 6 100 грн., лютий - березень 2011 року 8200 грн. квітень - червень 2011 року - 23000 грн. липень - грудень 2011 року - 8200 грн.
Пунктом 3.3. договору передбачено, що надані послуги оплачуються замовником щомісячно до 15 числа місяця, наступного за звітним.
За змістом пункту 5 договору, порядок здавання та приймання виконаних робіт проводиться шляхом підписання акту прийому-передачі наданих послуг.
15.04.2011 року СТОВ "Промінь" в особі його представника ОСОБА_4, який діяв на підставі досліджених судом апеляційної інстанції оригіналів довіреностей, виданих фінансовим директором та одночасно виконуючим з 13.04.2011 року обов'язки голови правління вказаного товариства ОСОБА_1 з ФОП ОСОБА_1 було укладено додаток № 1 до договору про надання послуг від 21.12.2010 року, згідно якого сторони виклали п. 3.1. основного договору в новій редакції: грудень 2010 року -1874 грн., січень 2011 року - 6 100,00 грн., лютий - березень 2011 року 8 200,00 грн. квітень - червень 2011 року - 23 000,00 грн. липень - грудень 2011 року - 8 200,00 грн. Отже, п. 3.1. договору було повністю викладено саме в новій редакції, а не лише внесено до нього часткові зміни.
Окрім того, пункт 7.3. основного договору також було викладено в новій редакції, згідно якої, замовник зобов'язаний попередити виконавця про розірвання договору за два місяці. Якщо договір розривається без попередження, замовник зобов'язаний виплатити виконавцю компенсацію в розмірі п'ятдесят тисяч гривень.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Аналізуючи зміст укладеного сторонами договору, апеляційний господарський суд вважає, що недійсність такого правочину прямо не встановлена законом, а доказів визнання судом його недійсним, як в попередній так і в новій редакції жодною стороною подано не було.
Тому, колегія суддів з огляду на обов'язок суду першої інстанції відповідно до ст.43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, не може погодитись з висновком останнього щодо безпідставності посилань позивача на положення п.3.1, п. 7.3. договору в новій редакції, навіть в разі порушення при його укладенні вимог ч. 3 ст. 238 ЦК України.
Аналізуючи зміст п. 3.1. нової редакції зазначеного договору, колегія суддів приймає до уваги те, що сторони фактично змінили вартість послуг, оскільки нова редакція договору не містить вказівки на її обчислення, виходячи із зазначеної в ньому ціни за кожен окремий місяць.
Отже, аналізуючи зміст п. 3.1. договору в новій редакції, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що загальна погоджена сторонами вартість послуг в період з грудня 2010 року по грудень 2011 року складає 39174 грн. (за грудень 2010 року 1874 грн., за січень 2011 року 6100,00 грн., за лютий - березень 2011 року 8200,00 грн., за квітень - червень 2011 року 23000,00 грн., за липень - грудень 2011 року 8200,00 грн.).
Як свідчать матеріали справи, позивачем по договору надавались послуги з ведення бухгалтерського обліку в період від дати укладання договору, тобто з 21 грудня 2010 року по жовтень 2011 року включно, й відповідно до актів здачі - приймання виконаних робіт №№ 1, 2, 3, 3/1, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 позивачем було надано послуги відповідачу на загальну суму 126174,00 грн., з яких відповідачем оплачено суму частково в розмірі 87100,00 грн..
Проте, в силу положень ст. 11, 509 ЦК України, 173 ГК України, зазначені акти окремо від договору не можуть служити підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Апеляційним судом встановлено, що звернення до суду з даним позовом позивачем обґрунтовано саме невиконанням відповідачем зобов'язань за вказаним договором, тобто спірні правовідносини сторін позивачем визначено саме в площині правовідносин, окреслених договором.
Враховуючи те, що загальна вартість обумовлених сторонами в новій редакції договору робіт складає 39174 грн., а фактично сплачена за договором сума позивачеві складає 87100 грн., колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в указаній частині.
Стаття 188 Господарського кодексу України передбачає порядок зміни та розірвання господарських договорів, відповідно до частини 1 якої, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.
Пунктом 7.3 договору в редакції від 15.04.2011 року сторони передбачили обов'язок відповідача, як замовника попередити позивача, як виконавця про розірвання договору за два місяці, а якщо договір розривається без попередження, замовник зобов'язаний виплатити виконавцю компенсацію в сумі 50000 тис. грн.
Таке положення договору лише визначає обов'язок сторони інформувати контрагента про свій намір щодо розірвання договору під загрозою визначеного сторонами виду відповідальності та не визначає право сторони на розірвання договору в односторонньому порядку.
У зв'язку з цим пункт 7.3. за своїм змістом не суперечить пунктам 7.7 та 7.8. цього ж договору, згідно з якими якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним в Україні законодавством, цей договір може бути розірваний тільки за домовленістю сторін, яка оформляється додатковою угодою до цього договору; цей договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або чинному в Україні законодавстві.
Аналіз змісту наведених договірних положень свідчить про погоджену сторонами пряму заборону на розірвання договору в односторонньому порядку та вказує на визначений сторонами спосіб його розірвання, тобто необхідність укладення додаткової угоди, що не суперечить обов'язку ініціюючої розірвання договору сторони на попередження про це за два місяці.
Відповідно ч. 2 ст. 188 ГК України сторона, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє про результати її розгляду другу сторону.
У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, або у разі неодержання відповіді у встановлений строк, з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що сторонами не було укладено додаткову угоду про розірвання договору, як і не було вчинено дій щодо його розірвання в порядку статті 188 ГК України.
При цьому, в оскаржуваному рішенні на підставі ст. 43 ГПК України, суд вірно оцінив лист відповідача № 255 від 25.10.2010 року, лише як намір замовника припинити зобов'язання за цим договором, який позивачем залишений без відповідного реагування.
В контексті наведеного, апеляційний господарський суд вважає, що лист № 255 від 25.10.2010 року не можна вважати одностороннім правочином, наслідком якого є обов'язкове розірвання договору, незалежно від вказівки в ньому на розірвання договору з 24.10.2010 року, оскільки СТОВ "Промінь" за умовами договору не наділене правом на розірвання договору в односторонньому порядку.
На підставі наведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірний договір сторонами не був розірваний та діяв до 31.12.2011 року, у зв'язку з чим підстави для стягнення компенсації за дострокове розірвання договору відсутні.
Отже, в частині позовних вимог щодо стягнення компенсації 50000 грн. за невиконання відповідачем договірного обов'язку попередити про розірвання договору, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку.
Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.99, 101, п.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України Рівненський апеляційний господарський суд,
1. Рішення господарського суду Хмельницької області від 03.05.2012 р. у справі № 11/5025/216/12 залишити без змін, апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Грязнов В.В.
Суддя Саврій В.А.