01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14
06.06.2012 № 32/571-3/253
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Авдеєва П.В.
суддів: Коршун Н.М.
Куксова В.В.
за участю представників:
від позивача: представник не з'явився,
від відповідача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Херо Пет Лтд»
на рішення Господарського суду м.Києва від 05.04.2012р.
по справі №32/571-3/253 (головуючий суддя Сівакова В.В., судді: Трофименко Т.Ю., Ващенко Т.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Херо Пет Лтд»
до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»
про внесення змін до договору,
В жовтні 2009 року позивач звернувся до Господарського суду м.Києва з позовом про зобов'язання внести зміни до Договорів про надання кредитної лінії № СR 07-485/28-2 від 24.09.2007 та № СR 09-057/28-2 від 11.04.2008, а саме: продовжити терміни дії даних Договорів до 26.10.2015 та запровадити відстрочку по сплаті процентів за користування отриманими кредитними коштами за період з 01.08.2009 по 31.07.2011 із наступною сплатою невиплачених за вказаний період процентів на протязі періоду з 01.08.2011 по 26.10.2015.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з моменту укладення Договорів № CR 07-485/28-2 від 24.09.2007, № CR 08-057/28-2 від 11.04.2008 істотно змінились обставини, що зумовлено фінансовою кризою.
Дана справа неодноразово розглядалась судовими інстанціями.
При новому розгляді справи рішенням Господарського суду м.Києва від 05.04.2012р. у справі №32/571-3/253 в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, керуючись ст.652 Цивільного кодексу України та ст.ст.4, 4-2, 43, 83, 94, 104 ГПК України, просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
06.06.2012р. через канцелярію суду представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи.
Розглянувши в судовому засіданні дане клопотання, судова колегія дійшла до висновку, що воно не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.3.9.2 постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Проте, представником позивача відповідно до вимог ст.ст.32,34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника.
Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що в разі неможливості забезпечити явку іншого представника в судове засідання, представництво інтересів позивача міг здійснювати безпосередньо керівник підприємства у відповідності до ст.28 ГПК України.
Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи та заслухавши представника відповідача, судова колегія встановила наступне:
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.09.2007 року між позивачем, як позичальником, та відповідачем, як банком, був укладений договір про надання кредитної лінії № CR 07-485/28-2 (далі - кредитний договір-1).
В подальшому, між сторонами був укладений договір про надання кредитної лінії № CR 08-057/28-211 від 11.04.2008 року (далі - кредитний договір-2).
Відповідно до умов п. 1.1 кредитного договору-1 та 2, відповідач надає позивачу кредитну лінію, в рамках якої відповідач надає позивачу кредит в розмірі, що не перевищує ліміт фінансування, а позивач приймає, зобов'язується належним чином використати та повернути відповідачу кредит, а також сплатити проценти та виконати інші зобов'язання, встановлені у цих договорах.
Ліміт фінансування за кредитним договором-1 встановлено в розмірі 10 000 000,00 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій(их) валюті(ах).
Ліміт фінансування за кредитним договором-2 встановлено в розмірі 15 000 000,00 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій(их) валюті(ах).
Строк погашення кредитної лінії за кредитним договором-1 настає 25 жовтня 2010 року, а погашення кредиту за кредитним договором-2 настає 25 березня 2011 року (п. 1.6 кредитних договорів).
Відповідно до п. 1.4 кредитних договорів позивач зобов'язаний своєчасно погашати суму кредитів та сплачувати відсотки за користування кредитами в порядку і строки, визначені в кредитному договорі-1 та кредитному договорі-2.
Згідно із п. 1.6.1 кредитних договорів, сума кожного траншу підлягає поверненню позивачем протягом 365 (трьохсот шістдесяти п'яти) календарних днів з дати отримання такого траншу.
Статтею 1054 Цивільного Кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч.1 ст.1049 Цивільного Кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 Цивільного Кодексу України).
Згідно із п.3.4 кредитних договорів, позичальник запевняє банк в тому, що укладаючи цей кредитний договір позичальник не помиляється стосовно обставин, що мають суттєве значення (природа договору, права та обов'язки сторін, інші умови договору).
Підписанням цього договору сторони підтверджують, що укладення договору відповідає вільному волевиявленню сторін, жодна з сторін не знаходиться під впливом тяжких обставин та умови цього договору є взаємовигідними для кожної із сторін (пункт 7.1. кредитних договорів).
Сторонами не заперечується факт укладення між ними в належній формі та порядку кредитних договорів.
Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що з моменту укладення договорів істотно змінились обставини, якими сторони керувались під час їх укладення та виявилось неможливим сторонами досягнути згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які змінились. Позивач зазначає, що він не міг передбачити зміну курсу української гривні до долару США з 5,05 до 8,0068 протягом дії кредитних договорів, і його прибутки, на отримання яких він розраховував під час укладення кредитних договорів, повністю будуть спрямовані на погашення суми заборгованості за кредитними договорами. Позивач вважає, що існують всі умови передбачені ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України для змінення договору за рішенням суду.
Судова колегія, дослідивши матеріали справи дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно було відмовлено в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів врегульовано Главою 53 Цивільного кодексу України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів встановлено Главою 20 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (ст. 626 Цивільного кодексу України).
Згідно із ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.
Частиною 1 статті 652 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Кредитними договорами, зокрема п. 7.2, 7.3 встановлено, що договори можуть бути змінені або доповнені за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткової угоди (правочину) до них. Всі зміни та доповнення до договору повинні бути здійснені в письмовій формі, підписані сторонами та скріплені відбитками печаток сторін. Такі зміни та доповнення додаються до цього договору і є його невід'ємною частиною.
Відповідно до ч.2 ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Як свідчать матеріали справи 12 серпня 2009 року позивач звернувся до відповідача з клопотанням № 1910 про внесення змін до кредитних договорів № CR 07-485/28-2 від 24.09.2007 та № CR 08-057/28-2 від 11.04.2008.
У відповідності до ч.3 ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозицій повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
17 серпня 2009 року відповідач листом № 28-11/335 повідомив позивача про те, що внести будь-які зміни в кредитні договори відносно строків фінансування можливо тільки після відповідного затвердження цих змін Кредитним Комітетом AT "ОТП Банк"та Наглядовою радою AT "ОТП Банк". Тому, для швидкої підготовки кредитної пропозиції, відповідач запросив у позивача інформацію згідно переліку, яку необхідно було надати позивачу. Вищезазначений лист був вручений позивачу 28.08.2009, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідач зазначає, що позивач не надав витребуваної інформації для вирішення питання внесення змін до кредитних договорів.
Таким чином, твердження позивача щодо факту безпідставної відмови у внесені змін до укладених кредитних договорів судовою колегією не приймаються у зв'язку з їх необґрунтованістю, оскільки не знаходять свого підтвердження у матеріалах справи.
Посилання позивача на те, що Національний Банк України, як спеціальний орган, не забезпечив дотримання встановлених прогнозних показників стабільності національної валюти, що призвело до подорожання кредитних ресурсів для позивача і останній під час укладання кредитних договорів в іноземній валюті виходив із основних засад грошово-кредитної політики, які щорічно схвалюються Радою Національного Банку України та з приводу того факту, що сторони не могли у момент укладення кредитних договорів не могли передбачити таку зміну курсу української гривні до долара США, судова колегія зазначає наступне.
Закон України "Про банки і банківську діяльність" визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.
Частина 3 статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлює, що Національний Банк України не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями Національного Банку України.
Статтею 36 Закону України "Про Національний банк України" визначено, що Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" № 15-93 від 19.03.1993 для валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті України, курси валютних цінностей в іноземних валютах, а також у розрахункових (клірингових) одиницях. Зазначені курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Національний банк України може встановлювати граничні розміри маржі за операціями на міжбанківському валютному ринку України уповноважених банків та інших фінансових установ, що одержали ліцензію Національного банку України, за винятком операцій, пов'язаних із строковими (ф'ючерсними) угодами.
Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 496 від 12.11.2003 визначає, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США, установлюється щоденно.
З наведеного можна зробити висновок що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена та не гарантується.
Пунктом 1.1.1 кредитних договорів передбачено, що кредит може видаватися в такій валюті: долар США та/або євро та/або гривня.
Тобто цим пунктом відповідач надав можливість позивачу отримати кредитні кошти (транші) в тій валюти, в якій йому буде зручніше сплачувати заборгованість протягом тривалого часу (кредитний договір-1 було укладено строком до 25.10.2010, а кредитний договір-2 строком до 25.03.2011).
Пунктом 1.11.1 кредитних договорів сторони погодили, що при відсутності або недостатності у позивача коштів для здійснення платежів у відповідній валюті, та при наявності у позивача іншої валюти, позивач зобов'язаний запропонувати відповідачу виконання в такій іншій валюті. Відповідач може здійснити конвертацію у відповідності з чинним законодавством України за чинними тарифами Банку.
Враховуючи даний пункт кредитних договорів позивач мав звернутися до відповідача з пропозицією виконання своїх зобов'язань в національній валюті. Курс української гривні до долара США почав змінюватися (зростати) наприкінці жовтня 2008 року, однак на адресу відповідача пропозиції по даній зміні позивач не направляв.
Збільшення курсу валют фактично відбулося у вересні - жовтні 2008 року, в той час як клопотання позивача про внесення змін до кредитних договорів надійшло до відповідача лише у серпні 2009 року.
Зазначене свідчать про те, що позивач протягом року виконував кредитні зобов'язання, не зважаючи на суттєве збільшення курсу долара до гривні.
Стосовно вимоги про користування кредитом з відстрочкою сплати процентів за період з 01.08.2009 по 31.07.2011 слід зазначити наступне.
У відповідності до ст. 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банківська діяльність - це залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
Відповідно до Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 № 516, банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника - в іншій іноземній чи в національній валюті.
Отже, банк фактично виконує роль фінансового посередника - залучає тимчасово вільні грошові кошти від підприємств, організацій, населення у певній валюті та в подальшому розміщує їх у тій же валюті від свого імені на умовах строковості, зворотності та платності.
Згідно із ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків (ч.5, 6 ст. 49 вказаного Закону в редакції чинній на моменту укладення кредитних договорів).
Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.
Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків (ч. 8 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" в редакції чинній на моменту укладення кредитних договорів).
Частиною 3 статті 20 вказаного Закону визначено можливість відкликання банківської ліцензії у разі порушення цього Закону або нормативно-правових актів Національного банку України, що спричинило значну втрату активів і настання неплатоспроможності банку.
Стаття 652 Цивільного кодексу України, на підставі якої пред'явлено цей позов, передбачає можливість зміни договору у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінились настільки, що якби сторони могли це передбачили, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, договір може бути змінений в судовому порядку за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони керувались тим, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Судова колегія звертає увагу на положення статті 42 Господарського кодексу України, відповідно до яких підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Кредитні договори були укладені в 11.04.2008 та 24.09.2007, кінцевим терміном повернення кредиту за якими встановлено 25.10.2010 та 25.03.2011 відповідно. Тобто договори було укладено на значний (тривалий) термін і суд вважає, що в такому випадку кожна з сторін усвідомлено прийняла на себе ризик зміни курсу української гривні до євро чи доларів США.
Більше того, як зазначалось вище позивач не скористався наданим йому умовами кредитних договорів щодо виконання ним зобов'язань в національній валюті.
Крім того, світова фінансова криза та кризові явища в економіці нашої країни позначилися не лише на фінансовому стані Боржників, а й також в повній мірі впливають і на кредитні установи. Тому позивач і відповідач знаходяться в однакових умовах.
Позивачем не доведено наявність зазначених у ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України обставин, які є підставою для зміни договору у разі істотної зміни обставин.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ТОВ "Хекро Пет Лтд" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.
Доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Судом першої інстанції дотримані вимоги ст.49 ГПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Херо Пет Лтд» на рішення Господарського суду м.Києва від 05.04.2012 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м.Києва від 05.04.2012 року у справі №32/571-3/253 залишити без змін.
3. Матеріали справи №32/571-3/253 направити до Господарського суду м.Києва.
Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Авдеєв П.В.
Судді Коршун Н.М.
Куксов В.В.