Провадження № 22-ц/490/5315/12 Справа № 2/0418/822/12 Головуючий у 1 й інстанції - Казак С.Ю. Доповідач - Козлов С.П.
Категорія 50
05 червня 2012 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого: Козлова С.П.,
суддів: Тамакулової В.О., Болтунової Л.М.,
при секретарі: Бойко О.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Державного вищого навчального закладу «Дніпропетровський коледж технологій та дизайну», третя особа: ОСОБА_3, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
В червні 2011 року позивачка звернулася до суду з таким позовом посилаючись на те, що вона наказом №147/о від 04 грудня 2007 року була прийнята на посаду вихователя-спеціаліста в гуртожитку №1 відповідача, а на підставі наказу № 44/о від 06 червня 2009 року була звільнена з займаної посади за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України за її заявою, яку вона написала під тиском та примусом керівництва відповідача під час перебування її в стресовому стані після нещасного випадку в гуртожитку зі студенткою коледжу. Вважаючи таке звільнення незаконним позивачка просила суд поновити її на роботі та стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі посилаючись на неповне з'ясування судом всіх обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені рішення суду та постановити нове рішення про задоволення її позовних вимог.
Розглянувши справу в межах доводів скарги колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення та скасування рішення суду.
Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Як правильно встановлено судом, позивачка за наказом №147/о від 04 грудня 2007 року працювала у відповідача на посаді вихователя-спеціаліста в гуртожитку №1 Дніпропетровського державного політехнікуму, який з 15 лютого 2008 року було перейменовано у Державний вищий навчальний заклад «Дніпропетровський коледж технологій та дизайну», а на підставі наказу № 44/о від 06 червня 2009 року вона була звільнена з займаної посади за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України після нещасного випадку в гуртожитку, який стався 04 червня 2009 року зі студенткою цього навчального закладу і в якому його адміністрація звинувачувала позивачку.
Згідно ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
За п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992, № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" по справах про звільнення за ст.38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого ст. 38 КЗпП строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.
В ході розгляду справи порушень відповідачем норм трудового права при звільнені позивачки з роботи судом не встановлено, а її посилання на подачу нею заяви про звільнення під тиском та примусом керівництва відповідача під час перебування її в стресовому стані ніякими належними безспірними доказами не підтверджені.
За таких обставин, дійшовши правильного висновку про безпідставність заявлених позивачкою позовних вимог суд обґрунтовано на підставі ст.ст.38,232 КЗпП України відмовив в їх задоволенні.
Доводи ОСОБА_2 у скарзі про залишення судом без уваги доказів в підтвердження незаконності її звільнення та наявності підстав для її поновлення на попередній роботі не ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні матеріалах справи і нормах діючого законодавства, регулюючого спірні правовідносини, та фактично зводяться до переоцінки тих доказів, яким суд дав належну оцінку у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалися на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні у судовому засіданні відповідно до вимог ст.212 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.307,308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Судді: