33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"05" червня 2012 р. Справа № 14/12/2012/5003
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Саврій В.А. ,
суддя Грязнов В.В.
при секретарі судового засідання Яремі Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фермерського господарства "Перлина Полісся 2011" на рішення господарського суду Вінницької області від 25.04.2012 р. у справі № 14/12/2012/5003
за позовом Приватної науково-дослідної та комерційно-консультативної фірми "Конкорд-Гей"
до Фермерського господарства "Перлина Поділля 2011"
про стягнення 121 633,29 грн.
за участю представників:
позивача - Борисенко А.М.,
відповідача - не з'явився,
Приватна науково-дослідна та консультативна фірма "Конкорд-Гей" звернулась до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з фермерського господарства "Перлина Поділля 2011" 121633,29 грн. заборгованості, що нарахована в зв'язку з невиконанням останнім умов укладеного договору купівлі-продажу техніки № 56Т-2011 від 22.03.2011 року.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 25.04.2012 року (суддя Твардовський А.А.) позов задоволено повністю. Стягнуто з фермерського господарства "Перлина Поділля 2011" на користь приватної науково-дослідної та консультативної фірми "Конкорд-Гей" 91581 грн. 85 коп. основного боргу, 7155 грн. 92 коп. пені, 22895 грн. 52 коп. штрафу; 2432 грн. 67 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору. Своє рішення суд першої інстанції нормативно обґрунтував положеннями ст. ст. 11, 525, 530, 527, 655, 692 ЦК України, ст.ст. 173, 174 ГК України щодо прострочення виконання відповідачем зобов'язання по оплаті отриманого за договором купівлі - продажу товару, а також положеннями ч. 2 ст. 217, ст. 230 ГК України, ч. 1 ст. 546, ст. 549, ч. 1 ст. 550,п. 3 ч. 1 ст.611, ч. 1 ст. 612 ЦК України, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та положеннями п. 3, п. 4 додаткової угоди № 1 від 12.07.2011 року щодо стягнення штрафу й пені.
Відповідач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його в частині стягнення штрафу в сумі 22895,52 грн. та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в цій частині.
Апеляційна скарга обґрунтована невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи, прийняттям його з порушенням норм матеріального і процесуального права. Апелянт зокрема вказує, що в договорі не вказано вигодонабувача, на користь якого має бути сплачено штраф та зауважує, що діюче законодавство забороняє одночасне стягнення пені і штрафу. Вважає, що сума стягнутого з відповідача штрафу неспіврозмірна з допущеним порушенням.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення господарського суду Вінницької області від 25.04.2012 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У відзиві вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, оскільки винесено в повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права, при цьому були належним чином з'ясовані та доведені всі обставини, що мають значення для справи.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи та вимоги відзиву на апеляційну скаргу, з підстав викладених у ньому.
Представник відповідача не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.
Як вбачається із змісту апеляційної скарги, відповідач оскаржує рішення суду в частині стягнення штрафу, однак враховуючи приписи ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 25.04.2012 року слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.
Апеляційним судом встановлено, що 22.03.2011 року між приватною науково-дослідною та консультативною фірмою "Конкорд - Гей" (продавець) та фермерським господарством "Перлина Поділля 2011" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 56Т-2011, за умовами якого (п. 1.1.), продавець в порядку та на умовах визначених у договорі, зобов'язується передати у власність покупцю належний на праві власності продавцю комбайн TUCANO 320, виробництва фірми CLAAS.
Згідно з п.п. 1.2., 2.3, 2.4, договору покупець зобов'язався передати техніку, а покупець - прийняти й оплатити її по акту приймання - передачі, не пізніше ніж 04.04.2011 року, за умови своєчасного виконання п. 3.4 договору, тобто за умови здійснення покупцем після підписання сторонами договору, але не пізніше 01.04.2011 року оплати 100 % вартості товару в гривнях, що еквівалентно 129900 євро.
Загальна сума договору складає 129900 євро, що еквівалентно 1463973 грн., у тому числі ПДВ - 243995,50 грн., виходячи з курсу продажу євро на МБВБ, на дату, що передує даті укладення договору - 11,27 грн. за 1 (один) євро (п. 3.2 договору).
Відповідно до п. 5.1 договору за порушення продавцем термінів відпуску техніки, а покупцем строків її оплати продавцю, вина сторона сплачує пеню в розмірі 0,2% від суми невиконаного зобов'язання, за кожен день прострочення виконання такого зобов'язання.
12.07.2011 р. між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору купівлі-продажу техніки № 56Т-2011 від 22.03.2012 року (далі в постанові додатковий договір), якою сторони виклали п. 3.4 договору в новій редакції, змінивши порядок і строки платежів за договором, а саме: в строк не пізніше 11.05.2011 року покупець зобов'язався сплатити 330000 грн.; в строк не пізніше 10.08.2011 року покупець сплачує 1000000 грн. Остаточний розрахунок, розмір якого становить різницю між базовою ціною в сумі 129900 євро та зарахованою сумою в євро від попередніх платежів, покупець повинен сплатити не пізніше 12.08.2011 року.
Додатковим договором сторони внесли зміни до п. 2.4 договору, вказавши, що покупець отримує комбайн зі складу продавця до 14.07.2011 року.
Окрім того, додатковим договором доповнено розділ 5 договору "Відповідальність сторін", пунктом 5.4, згідно якого у випадку порушення строків остаточного розрахунку покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 2% від вартості техніки за кожний день затримки оплати.
Пунктом 4 додаткового договору сторони погодили, що у випадку порушення термінів оплати по п. 3.4, більше ніж на п'ять днів покупець сплачує штраф у розмірі 10% від неоплаченої суми, а при затримці 10 днів - 25% відповідно.
Надавши оцінку таким доказам, як акт приймання - передачі від 13.07.2011 року, видаткова накладна № 7КГ-000001 від 13.07.2011 р. та довіреність серії ПП №21 від 12.07.2011 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що взяті на себе зобов'язання відповідно до договору купівлі - продажу позивач виконав належним чином, поставивши відповідачу товар на загальну суму 1456048,48 грн.
Однак, відповідач розрахунки за поставлений товар провів частково в сумі 1385000 грн., що встановлено судом з копій банківських виписок: від 05.07.2011 року на суму 90000 грн., від 08.07.2011 року на суму 60000 грн., від 08.07.2011 року на суму 60000 грн., від 11.07.2011 року на суму 175000 грн., від 01.08.2011 року на суму 200000 грн., від 03.08.2011 року на суму 200000 грн., від 04.08.2011 року на суму 200000 грн., від 05.08.2011 року на суму 200000 грн., від 10.08.2011 року на суму 200000 грн.
Проведення часткового розрахунку та наявність заборгованості за поставлений товар станом на 20.01.2011 року, тобто на час надіслання позивачем для відповідача листа-вимоги (а.с.6-8), а також станом на день звернення з позовом до суду складала 8688,98 євро, що не заперечувалось відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції та в апеляційному господарському суді.
Проаналізувавши вищевказані обставини справи та вимоги чинного законодавства, колегія суду приходить до висновку що, вирішуючи спір суд першої інстанції вірно враховував положення ст.ст. 173, 193 ГК України, ст.ст. 509, 525, 526, 527 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття зобов'язання, його порушення та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання.
Визначившись із характером спірних правовідносин, суд першої інстанції на підставі ст.ст. 655,692, ч. 1 ст. 530 ЦК України дійшов також правомірного висновку щодо стягнення з відповідача 91585,85 грн. боргу.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Таку правову позицію було сформовано Верховним Судом України у постанові від 27.04.2012 року (справа № 06/5026/1052/2011), й в силу положень ст. 111-28 ГПК України суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Тому, відповідні доводи апелянта щодо неможливості одночасного стягнення пені і штрафу не можуть заслуговувати на увагу.
Окрім того, за змістом пункту 4 додаткового договору, штраф застосовується у випадку порушення термінів оплати. Цим же пунктом додаткового договору сторони передбачили можливість визначення розміру штрафу (10% чи 25%) в залежності від того до п'яти чи до десяти днів існує порушення зобов'язання з оплати. Таким чином, сторони в договорі визначили склад договірного правопорушення, а не спосіб нарахування неустойки, про що вказує апелянт й невірно ототожнює добровільно погоджений ним у договорі штраф із пенею, яка нараховується за кожен день упродовж всього періоду, коли тривало порушення зобов'язання.
Як слідує із змісту положень ст. ст. 626-629 ЦК України, ст.ст. 179,180 ГК України саме сторони договору несуть взаємні права та обов'язки. При цьому права однієї сторони договору кореспондуються обов'язкам іншої. Отже, відповідач, який прострочив виконання зобов'язання по оплаті поставленої за договором продукції зобов'язаний сплатити штраф саме позивачу, як продавцю за договором купівлі - продажу.
Проаналізувавши зміст ст. 1, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та врахувавши правову позицію, сформовану в п. 3 інформаційного листа ВГС України № 01-06/224/2012 від 27.02.2012 року "Про доповнення до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 N 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів", суд першої інстанції вірно встановив, що пунктом 3 додаткової угоди №1 від 12.07.2011 року визначено розмір пені, яка перевищує подвійну облікову ставку НБУ.
Проте, враховуючи, що позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення пені в розмірі, який не перевищує розмір подвійної облікової ставки Національного банку України й при перевірці вірності нарахування пені та штрафу, вказаних у позовній заяві розбіжностей не виявлено, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову в повному обсязі.
Вказуючи в апеляційній скарзі про те, що штраф втричі перевищує пеню, стягненням якої разом із сумою основного боргу за договором суд адекватно захистив права позивача, на думку колегії суддів апелянт не врахував, що діюче законодавство не пов'язує та не ставить у залежність розмір штрафу від розміру пені, що підлягає стягненню.
Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Всупереч ст.ст. 33,34 ГПК України, відповідач, звернувшись до суду із проханням зменшити розмір стягуваного з нього штрафу, як встановлено судом апеляційної інстанції, не надав доказів винятковості обставин, які призвели до тривалості порушення ним грошового зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій. В цьому ж контексті колегія суддів приймає до уваги те, що 12.07.2011 р. між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору купівлі-продажу техніки № 56Т-2011 від 22.03.2012 року, згідно якої позивач фактично погодився на оплату відповідачем вартості комбайна частинами, розстрочивши таким чином оплату за товар, та надавши відповідачу можливість отримати економічну вигоду від експлуатації комбайна для забезпечення проведення остаточного розрахунку.
Отже, суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру штрафу, що підлягає стягненню з відповідача.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.99, 101, п.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України Рівненський апеляційний господарський суд,
1. Рішення господарського суду Вінницької області від 25.04.2012 р. у справі № 14/12/2012/5003 залишити без змін, апеляційну скаргу фермерського господарства "Перлина Полісся 2011" - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Саврій В.А.
Суддя Грязнов В.В.