Справа: № 2а-4747/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Щавінський В.Р.
Суддя-доповідач: Шостак О.О.
Іменем України
"24" квітня 2012 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Шостака О.О.,
суддів: Горяйнова А.М., Грибан І.О.,
при секретарі: Лелюх М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.12.2011 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000792353 від 23.09.2011 р.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19.12.2011 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» є юридичною особою, зареєстрованою 13.06.1996 р. Миронівською районною державною адміністрацією Київської області, і як платник податків перебуває на обліку в ДПІ у Миронівському районі Київської області з 19.06.1996 р., зареєстроване як платник податку на додану вартість з 20.06.1997 р. (свідоцтво № 13933598).
Основними видами діяльності позивача за КВЕД є: виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, виробництво нерафінованої олії та жирів, виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.
У вересні 2011 року посадовими особами ДПІ у Миронівському районі Київської області проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства в період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року.
За результатами перевірки складено акт від 06.09.2011 року № 328/23-011/00951770.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі - Закон), п. 185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.201.1 ст.201, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що виявилось у завищенні сум податкового кредиту по правових відносинах з ПП «Компаніагротрейд»у сумі 85943,00 грн.
За результатами перевірки ДПІ у Миронівському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення №0000792353 від 23.09.2011 року, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 85943,00 грн.
Позивач вважаючи, що вказане податкове повідомлення-рішення є незаконним звернувся з відповідним позовом до суду.
Київський окружний адміністративний суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позову.
Апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:
В обґрунтування своїх вимог відповідач вказує на те, що контрагент позивача ПП «Компаніагротрейд»як постачальник мав правові відносини з третіми особами, які були його постачальниками, і саме вони мали ознаки фіктивної діяльності.
Такі висновки податкового органу ґрунтуються на висновках матеріалів перевірки ПП «Компаніагротрейд», викладених в акті перевірки ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва від 11.02.2011 р. №79/23-00/34375540.
Згідно вказаним Актом ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва ПП «Компаніагротрейд»не підтверджено наявність поставок товарів у т.ч. позивачу.
Враховуючи дані акту перевірки ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва від 11.02.2011 р. №79/23-00/34375540 відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції здійснені між позивачем та контрагентом - ПП «Компаніагротрейд», не спричинили настання правових наслідків, а отже є нікчемними.
Колегія суддів не може погодитись із вказаним висновком відповідача, з огляду на наступне.
Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Це означає, що висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, ПП «Компаніагротрейд»видало позивачу податкові накладні, а саме: накладні від 23.04.2010 р. на загальну суму - 152538,00 грн., в т.ч. ПДВ - 25423,00 грн., від 23.04.2010 р. на загальну суму - 357675,00 грн., в т.ч. ПДВ - 59612,50 грн.; від 24.04.2010 р. на загальну суму - 86994,00 грн., в т.ч. 14499,00 грн., від 30.04.2010 р. на загальну суму -35801,20 грн., в т.ч. 5966,87 грн.
У рахунок оплати за отриманий товар позивачем було перераховано кошти, що підтверджується банківськими виписками.
Поставка і транспортування товарів здійснювалась ПП «Компаніагротрейд»на склади позивача, факти поставок товару оформлялися видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, що підписувались уповноваженими особами вказаного контрагента та позивача.
Крім того, факт поставки товару підтверджується журналом реєстрації зважування вантажів на автомобільних вагах.
Отже, наявні в матеріалах справи підтверджують факт здійснення господарських операцій.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу-землею як основним національним багатством, що перебуває під особливого охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Крім того, слід зазначити, що у відповідності до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
При цьому податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР).
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону № 168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.
Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону).
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних
документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою
подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Також слід зазначити, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів
постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом (лист ВАСУ від 02.06.2011 N 742/11/13-11).
Таким чином, апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких підстав, апеляційну скаргу -необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції -без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196,198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія, -
В задоволенні апеляційної скарги Державній податковій інспекції у Миронівському районі Київської області -відмовити.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.12.2011 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена в двадцятиденний термін шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Шостак О.О.
Судді: Горяйнов А.М.
Грибан І.О.