Справа: № 2а-11960/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В.
Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
Іменем України
"19" квітня 2012 р. м. Київ
колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого -судді Земляної Г.В.
суддів Аліменка В.О., Петрика І.Й.
за участю секретаря Рижкової Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чистий світ-К" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чистий світ-К" до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Чистий світ-К»звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000652302 без зазначення дати видачі, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 229 638,00 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 грудня 2012 року в задоволені позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з судовим рішенням товариством апеляційна скарга, в якій просить скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою позовні вимоги задоволити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.
Згідно з п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що податковим органом в період з 30.05.2011 року по 03.06.2011 року проведена невиїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Чистий Світ-К»з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року по взаємовідносинах з ТОВ «РТК-Груп», за результатами якої складений акт №250/23-02/30369774 від 10.06.2011 року.
Згідно вказаного Акту посадовими особами Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва встановлено порушення позивачем п.185.1 ст. 185, п.188.1 ст.188, п.198.1 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (далі -ПК України) та ч.1 ст. 203, ч.1 ст.207, ст..215, п.1 ст.216, ст. 228 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) в результаті чого занижено податок на додану вартість за лютий 2011 року на суму 229 637,00 грн.
Враховуючи вищезазначені порушення, Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва прийняте податкове повідомлення рішення №0000652302, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану за основним платежем на суму 229637,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 1 грн., всього на суму 229 638,00 грн.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені позову, прийшов до висновку, що укладені позивачем спірні договори купівлі-продажу, на підставі яких сформований податковий кредит не відповідають вимогам чинного законодавства, відтак є нікчемними. Крім того, суд зазначив, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість, а відповідно і не виникає підстав для віднесення відповідних коштів до валових витрат.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).
З матеріалів справи вбачається, що 04.01.2011 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «РТК-Групп»укладено договір купівлі-продажу №12, на виконання умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю «РТК-Групп»(Продавець) зобов'язалось передати у власність позивачу (Покунцю) товар, а позивач зобов'язався прийняти його та оплатити. Поставка товару (продукції промислово-технічного призначення, а саме: кабель керування, зарядні пристрої, електродвигуни, компресори, акумулятори, трансформатори, пиломийні машини, пилососи, крепіжні деталі, шайби, гвинти, гайки, запасні та витратні матеріали: фільтри, сальники, муфти, шланги, щітки, щітки, форсунки, пилососи, підшипники) підтверджується видатковими накладними, а саме: № РН0000013 від 24.02.2011 року на суму 209446,58 грн., у т.ч. ПДВ 34 907,76 грн., № РН0000014 від 04.02.2011 року на суму 309121,13 грн., у т.ч. ПДВ 51520,23 грн., № РН0000015 від 10.02.2011 року на суму 362866,13 грн., у т.ч. ПДВ 60 477,69 грн., № РН0000021 від 21.02.2011 року на суму 108073,94 грн., у т.ч. ПДВ 18012,32 грн., № РН0000024 від 24.02.2011 року на суму 388311,88 грн., у т.ч. ПДВ 64718,65 грн. (а.с. 61-62, 66-67, 70-72, 76-77, 80-82 том 1).
Поставка вищезазначених товарно-матеріальних цінностей підтверджується товарно - транспортними накладними, які також долучені до матеріалів справи, а саме: ТТН №13 від 01.02.2011 року, ТТН №14 від 04.02.2011 року, ТТН №15 від 10.02.2011 року, ТТН №21 від 21.02.2011 року, ТТН №24 від 24.02.2011 року (а.с. 63-65, 68-69, 73-75, 78-79, 83-85 том 1.)
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що за поставлений товар Продавець надав позивачу належним чином оформлені податкові накладні: №3, від 01.02.2011 року на суму 209446,58 грн., у т.ч. ПДВ 34 907,76 грн., №4 від 04.02.2011 року на суму 309121,13 грн., у т.ч. ПДВ 51520,23 грн., №5 від 10.02.2011 року на суму 362866,13 грн., у т.ч. ПДВ 60 477,69 грн., №11 від 21.02.2011 року на суму 108073,94 грн., у т.ч. ПДВ 18012,32 грн. та №14 від 24.02.2011 року на суму 388311,88 грн., у т.ч. ПДВ 64718,65 грн. (а.с.86-102 том 1). Оплата за вказаний товар здійснена в повному обсязі, що не заперечується податковим органом, крім того даний факт не оспорювався при розгляді справи в суді першої інстанції.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відтак, колегія суддів зазначає, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Слід зазначити, що згідно зі статтею 1 вищезазначеного Закону господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Проаналізувавши зазначені норми права колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської діяльності підтверджується первинними-бухгалтерськими документами, які складені відповідно до норм чинного законодавства. Контрагент позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю «РТК-Груп»на момент здійснення господарських операцій мало спеціальну правосуб'єктність, а саме було зареєстроване як платник податків на додану вартість і, відповідно, мало право видавати податкові накладні. Крім того, з метою отримання прибутку позивач здійснив продаж отриманого товару. Придбані товари були спрямовані для проведення позивачем гарантійних ремонтів. Судом апеляційної інстанції були досліджені копії первинних документів щодо подальшої реалізації продукції, отриманої позивачем від Товариства з обмеженою відповідальністю «РТК-Групп»на підставі договору купівлі-продажу від 04.01.2011 року №12, які долучені до матеріалів справи (а.с. 1-345 том 2), які спростовують висновки суду першої інстанції щодо безтоварності вказаних господарських операцій.
Не заслуговують на увагу доводи суду першої інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю «РТК-Груп» здійснювало свою діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних із наданням податкової вигоди третім особам, оскільки відповідно до стор.11 Акту перевірки товариство відобразило в декларації з ПДВ за лютий 2011 року податкові зобов'язання в розмірі 554,5 тис.грн., тобто у повній мірі задекларувавши зобов'язання, що виникли у товариства у зв'язку з поставкою товару позивачу.
Крім того, колегія суддів зазначає, що порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків; якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи; зазначена обставина не є підставою для позбавлення права платника податку на податковий кредит та відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Що стосується висновку спеціаліста науково дослідного експертно-криміналістичного центру Шульги Є.С. від 04.07.2011 року №916, в якому зазначено, що підписи у документах податкової звітності (податкових деклараціях з податку на додану вартість; розрахунках коригування сум ПДВ до податкової декларації з податку на додану вартість; розшифровках податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів, ін.) від імені директора ТОВ «РТК Групп»ОСОБА_3 виконані різними особами колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Відповідно до норм чинного кримінально-процесуального законодавства України, висновок експерта є лише одним із засобів доказування в кримінальній справі, однак він не є належним документом, який засвідчує відповідні юридичні факти (тобто факти, які спричинюють виникнення, зміну та припинення юридичних прав та обов'язків у суб'єктів правовідносин).
Згідно з статтею 65 Кримінально-процесуального кодексу України доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами.
В розумінні кримінально-процесуального законодавства України, належними засобами, які б підтверджували відповідні юридичні факти, є, зокрема, відповідні судові рішення, що набрали законної сили.
З матеріалів справи вбачається, що будь-яких інших документів крім висновку спеціаліста від 04 липня 2011 року відповідачем ні в суді першої інстанції, ні в суду апеляційної інстанції не надано.
Крім того, колегія суддів зазначає, що висновок спеціаліста датований 04.07.2011 року (а.с.361-364 том 2), а перевірка позивача проводилась з 30.05.2011 року по 03.06.2011 року, тобто висновок складений через місяць після проведення перевірки. Крім того, висновок спеціаліста не відноситься до експертних висновків та не може бути покладений в основу Акту перевірки.
Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів зазначає, що висновок спеціаліста є недопустимим доказом, отриманим поза межами підстав та порядку, передбачених ПК України та іншими законами з питань оподаткування.
Твердження суду першої інстанції про визнання недійсним податкових декларацій свідчить про неправильне застосування судом норм матеріального права до спірних правовідносин. Інститут недійсності входить до складу зобов'язального права, регламентованого цивільним законодавством України. Проте, як зазначено в ч.2 ст.1 ЦК України цивільне законодавство не застосовується до податкових відносин, а згідно зі ст. 3 ПК України ЦК України не входить до складу податкового законодавства. Суд першої інстанції не дослідив ні наміри сторін, а ні питання виконання або невиконання правочину, тим більше, що сторони не тільки мали намір виконати договір купівлі-продажу товарів від 04.01.2011 року №12, але й виконали його.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду, якою в задоволені позову відмовити повністю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чистий світ-К" -задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2011 року - скасувати.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Чистий світ-К" до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м.Києві №0000652302.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 24 квітня 2012 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Земляна Г.В.
Судді: Аліменко В.О.
Петрик І.Й.