Справа: № 2а-12903/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.
Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.
Іменем України
"17" квітня 2012 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого -судді Мацедонської В.Е.,
суддів Грищенко Т.М., Лічевецького І.О.,
при секретарі Гринчуку В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Оболонському районі м.Києва на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 16 січня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ПВК «Будівельник»до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м.Києва за участю прокуратури Оболонського району м.Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29 серпня 2011 року №0000042307,-
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 16 січня 2012 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ПВК «Будівельник»до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м.Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29 серпня 2011 року №0000042307 задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м.Києва від 29 серпня 2011 року №0000042307.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів порушення норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що угода між позивачем та його контрагентом ТОВ «Марадор»не спрямована на реальне настання правових наслідків та є нікчемною, а тому сума податку на додану вартість за зазначеною угодою включена до складу податкового кредиту безпідставно.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
Судом першої інстанції встановлено, що в період з 20 липня 2011 року по 02 серпня 2011 року ДПІ у Оболонському районі м.Києва проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ «ПВК «Будівельник»по взаємовідносинах з ТОВ «Марадор»з питань правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01 лютого 2011 року по 28 лютого 2011 року та з 01 квітня 2011 року по 30 квітня 2011 року, за результатами якої складено акт про результати документальної невиїзної перевірки №392/23-7/31466963 від 09 серпня 2011 року, в якому встановлено порушення позивачем п.185.1 ст.185, п.п.198.1, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, ч.5 ст.203, ст.ст.215, 228, 655, 656, 652 ЦК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1255578,19 грн., в тому числі за лютий 2011 року -256340,26 грн., за квітень 2011 року -999237,93 грн.
Як вбачається з акту перевірки, висновки відповідача ґрунтуються на тому, що на виконання договорів поставки, укладених між позивачем та ТОВ «Марадор», позивач отримав від ТОВ «Марадор»щебінь (фр.5*20), пісок, плитки керамічні, профілі, цвяхи, фарбу, дошки, решітки радіаторні, суміші бетонні, піну монтажну, труби та інші будівельні матеріали на загальну суму 7533469,14 грн., в тому числі податок на додану вартість 1255578,19 грн. Згідно актів ДПІ у м.Черкаси №1733/23-2/37478813 від 08 липня 2011 року документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Марадор»за період з 22 лютого 2011 року по 31 березня 2011 року, а також №1592/23-2/37478813 від 22 червня 2011 року документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Марадор»за період з 01 квітня 2011 року по 30 квітня 2011 року за перевірений період не встановлено факт передачі товарів (надання робіт, послуг) від продавця до покупця, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. В актах перевірки встановлено, що посадові особи ТОВ «Марадор»не могли фактично здійснювати господарські операції, враховуючи відсутність основних засобів (складських, офісних приміщень, транспортних засобів та іншого рухомого та нерухомого майна) та недостатність трудових ресурсів, а тому відповідач дійшов висновку, що такі правочини укладені без мети реального настання правових наслідків, а навпаки, з метою заниження об'єкту оподаткування і несплати податків, а отже, є нікчемними. Враховуючи, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Марадор», на думку відповідача, є нікчемним, надані до перевірки первинні бухгалтерські документи позивача не прийняті до уваги, що, в свою чергу, призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами поставки, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем суми податкового кредиту по податку на додану вартість.
На підставі акту перевірки №392/23-7/31466963 від 09 серпня 2011 року ДПІ в Оболонському районі м.Києва прийнято податкове повідомлення-рішення від 29 серпня 2011 року №0000042307, згідно якого внаслідок порушення п.185.1 ст.185, п.п.198.1, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1569473 грн., в тому числі за основним платежем 1255578 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 313895,00 грн.
У відповідності до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
У відповідності до п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.8 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу. Разом з тим, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем підтверджено факт сплати податку на додану вартість постачальнику в складі ціни товару, податковий кредит за перевірений період з 01 лютого 2011 року по 28 лютого 2011 року та з 01 квітня 2011 року по 30 квітня 2011 року по взаємовідносинах з ТОВ «Марадор»сформований позивачем за наслідками фактичного проведення господарської операції, що є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, на підставі первинних бухгалтерських документів, податкових накладних, виданих платником податку, який поставляв товари, у відповідності до вимог Податкового кодексу України.
Відповідач вважає угоди, укладені між позивачем та ТОВ «Марадор»нікчемними, як такі, що укладено з порушенням вимог ч.5 ст.203, ч.ч.1, 2 ст.215, ст.ст.228, 655, 656, 662 ЦК України, оскільки вказані правочини було вчинено з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки не спрямовані на реальне настання правових наслідків.
У відповідності до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу, зокрема, однією з вимог чинності правочину є спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203 ЦК України). Крім того, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 ЦК України). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Стверджуючи, що сторони договору поставки мали намір укласти договір, який завідомо суперечить інтересам суспільства та держави з метою зменшення своїх податкових зобов'язань, а відтак протиправно заволодіти державним майном, відповідачем не надано суду жодного доказу, що господарські операції з поставки будівельних матеріалів фактично не мали місце, наміру у однієї або у двох сторін договору щодо укладення правочину, який не спрямований на реальне настання наслідків, обумовлених ним, а також завідомо (з прямим або непрямим умислом) діяли всупереч інтересам держави і суспільства.
Як вбачається з матеріалів справи, реальність вчинення угоди між позивачем та ТОВ «Марадор»підтверджується належними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи, рахунками-фактурами та видатковими накладними на товар, в яких зазначено асортимент, кількість, ціна та вартість кожної партії товарів, податковими накладними, платіжними дорученнями про перерахування коштів в оплату за товар.
Відповідачем висновки щодо нікчемності угоди між позивачем та ТОВ «Марадор»грунтуються виключно на висновках актів ДПІ у м.Черкаси документальних позапланових перевірок ТОВ «Марадор»№1733/23-2/37478813 від 08 липня 2011 року та №1592/23-2/37478813 від 22 червня 2011 року, натомість, відповідачем не враховано, що одним з видів діяльності ТОВ «Марадор»згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців являєтся оптова торгівля будівельними матеріалами, натомість, у позивача такими видами діяльності являються будівництво будівель, інші спеціалізовані будівельні робот, оптова торгівля будівельними матеріалами, виробництво виробів з бетону для будівництва, що свідчить, що реалізація договору поставки будівельних матеріалів здійснювалась в межах підприємницької діяльності кожної зі сторін договору. Крім того, відповідачем не перевірялась наявність поставленого позивачу товару та не досліджувалось використання даного товару у господарській діяльності позивача.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що позивачем у відповідності до положень п.185.1 ст.185, п.п.198.1, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України до складу податкового кредиту включено суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих позивачем від платника податку на додану вартість -ТОВ «Марадор», встановлення судом на підставі матеріалів справи реальності здійснення господарської операції в межах господарської діяльності позивача, наявності поставленого товару та проведення оплати за нього, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем в порушення ч.2 ст.71 КАС України правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 29 серпня 2011 року №0000042307, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1569473 грн., в тому числі за основним платежем 1255578 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 313895,00 грн., не доведено факт безтоварності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Марадор»з придбання товарів, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження неправомірного відображення в податковому обліку позивача операцій з придбання товару.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.
Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі м.Києва -залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 16 січня 2012 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали виготовлено 23 квітня 2012 року.
Головуючий суддя Мацедонська В.Е.
Судді: Грищенко Т.М.
Лічевецький І.О.