30 серпня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
суддів:Фадеєвої Н.М.,Берднік І.С.,Бим М.Є., Васильченко Н.В,Кравченко О.О.
розглянувши у попередньому розгляді адміністративну справу за касаційною скаргою суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 липня 2005 року, у справі за позовом СПД ОСОБА_1 до Євпаторійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення , -
Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Євпаторійської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення від 01 серпня 2004 року НОМЕР_1 про стягнення штрафних санкцій у сумі 3750 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що сума готівкових коштів у розмірі 736грн.25 коп. перебувала у сейфі та призначалася для закупівлі бензину, тобто, не перебувала на місці проведення розрахунків, як того вимагає Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». В касі на момент перевірки, яка проводилась без його участі, було 32грн.25 коп.Акт перевірки йому на ознайомлення вручений не був, ним не підписаний. Штраф за порушення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» відповідачем неправильно віднесено до податкових зобов'язань.
Рішенням господарського суду Автономної республіки Крим від 18 квітня 2005 року позов СПД ОСОБА_1 задоволено частково: визнано недійсним податкове повідомлення - рішення Євпаторійської ОДПІ від 01.08.2004 року НОМЕР_1 в частині штрафних санкцій в сумі 3680,00 грн., а також в частині визначення суми штрафних санкцій у розмірі 70,00 грн. як податкове зобов'язання СПД ОСОБА_1; в іншій частині в позові відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 липня 2005 року апеляційна скарга Євпаторійської ОДПІ задоволена частково: рішення господарського суду Автономної республіки Крим від 18 квітня 2005 року змінено, та викладено резолютивну частину рішення в такій редакції: «Позов задовольнити частково. В задоволені вимог про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення Євпаторійської ОДПІ від 01.08.2004 року НОМЕР_1 в частині застосування фінансових санкцій в сумі 3750 грн. відмовити. Визнати недійсним податкове повідомлення - рішення Євпаторійської ОДПІ від 01.08.2004 року НОМЕР_1 в частині визначення фінансових санкцій в сумі 3750 грн. як сумою податкового зобов'язання суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1»
В касаційній скарзі СПД ОСОБА_1 просить постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 липня 2005 року в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення Євпаторійської ОДПІ від 01.08.2004 року НОМЕР_1 про застосування фінансових санкцій в сумі 3750 грн. скасувати та прийняти по справі нове рішення.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, оцінки доказів у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Євпаторійська об'єднана ДПІ в Автономній Республіці Крим провела на належній позивачу автозаправній станції в с.Сизовка перевірку по контролю за здійсненням розрахункових операцій в сфері готівкового та безготівкового обігу, про що складено акт перевірки НОМЕР_2.
На підставі зазначеного акту Євпаторійською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 01 серпня 2004 року НОМЕР_1, яким до позивача застосовані фінансові санкції в загальній сумі 3750грн.
Фінансові санкції в сумі 3680 грн. до позивача застосовані за порушення пункту 13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг» на підставі статті 22 цього ж Закону в зв'язку з невідповідністю суми грошових коштів на місці проведення розрахунків сумі, яка зазначена в поточному звіті реєстратора розрахункових операцій; невідповідність склала 736грн. Цей факт відображений в акті перевірки.
Слід зазначити, що відповідачем при перевірці дійсно були враховані готівкові кошти, які знаходились в сейфі на автозаправній станції.
Суд апеляційної інстанції досліджував зазначену обставину і дійшов висновку, що гроші, які знаходились в сейфі на АЗС, слід вважати такими, що знаходились на місці проведення розрахунків. Факт невідповідності суми готівкових коштів на місці розрахунків сумі готівкових коштів, зазначених в поточному звіті реєстратора розрахункових операцій, належно встановлений актом перевірки, тому відповідач мав право застосувати до позивача фінансові санкції в сумі 3680 грн.
Також оспорюваним повідомленням-рішенням до позивача застосовані фінансові санкції в сумі 70 грн. за порушення пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг» на підставі пункту 1 статті 17 того ж Закону, в зв'язку з проведенням розрахункової операції без застосування реєстратора розрахункових операцій. Цей факт належно встановлено актом перевірки.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що оспорюваним податковим повідомленням-рішенням до позивача застосовані штрафні санкції на підставі Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг", та ці штрафні санкції визначені відповідачем як податкове зобов'язання, що суперечить преамбулі та пунктам 1.2, 1.5 статті 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами", статтям 13,14 Закону України "Про систему оподаткування".
Згідно з преамбулою Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» цей Закон визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Отже, цей Закон не є законом про оподаткування.
Відповідно до пункту 1.5 статті 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" положення цього Закону розповсюджуються лише на штрафні санкції, які застосовуються до платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.
Закон України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлює спеціальний порядок нарахування, оскарження нарахування, процедуру сплати та примусового стягнення, яка може застосовуватися лише щодо податків і зборів (обов'язкових платежів), сплата яких передбачена Законами з питань оподаткування. Тобто, названий Закон не регулює питання застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.
Отже, застосування відповідачем норм зазначеного Закону стосовно інших нарахувань, здійснення яких покладено на органи державної податкової служби, є розширенням наданих Законом прав та суперечить вимогам частини другої статті 19 Конституції України.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки штрафні санкції застосовані до позивача не за порушення правил оподаткування, тому у відповідача не було законних підстав для визначення їх як податкового зобов'язання: з розповсюдженням на нього вимог Закону України від 21.12.2000г. "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" про граничний термін сплати і положень про наслідки несплати.
Також вірним і обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції щодо того, що підстав для визнання недійсним оспорюваного податкового повідомлення-рішення в частині застосування відповідачем до позивача фінансових санкцій немає, тому в цій частині в позові слід відмовити.
Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Судом апеляційної інстанції при ухваленні судового рішення правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, дано належну правову оцінку обставин у справі. Зазначена обставина відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення касаційної скарги суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 без задоволення, а судового рішення - без змін.
Керуючись ст.ст.220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 липня 2005 року - без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді