20 вересня 2006 року м.Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого: судді Фадеєвої Н.М.
суддів: Бим М.Є., Костенка М.І., Леонтович К.Г., Чалого С.Я.
при секретарі: Єфімовій В.В.
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області на рішення господарського суду Черкаської області від 14 лютого 2005 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15 серпня 2005 року, у справі за позовом Уманської ОДПІ Черкаської області до приватного підприємця ОСОБА_1 про узгодження суми податкових зобов'язань, нарахованих із застосуванням непрямих методів, -
Уманська ОДПІ Черкаської області звернулась до суду з позовом до ПП ОСОБА_1 про узгодження суми податкового зобовязання, визначеного із застосуванням непрямих методів. Позивач просив визнати за відповідачем суми податкових зобов'язань: по прибутковому податку на доходи громадян за основним платежем в сумі 588,87 грн., прибутковому податку з робітників і службовців за основним платежем в сумі 3201, 91 грн. та штрафних санкцій в сумі 6403,82 грн., по податку на додану вартість за основним платежем в сумі 19674,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 6633,50 грн.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 14 лютого 2005 року позов задоволено частково. Визнано за суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 податкове зобов'язання з прибуткового податку від здійснення підприємницької діяльності та з інших доходів у сумі 588, 87 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15 серпня 2005 року рішення господарського суду Черкаської області від 14 лютого 2005 року скасовано в частині визнання за суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 податкового зобов'язання по прибутковому податку на доходи від підприємницької діяльності за основним платежем в сумі 588,87 грн., прийнято нове рішення, яким в задоволенні зазначеної вимоги відмовлено повністю. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати зазначені вище судові рішення та прийняте нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити. Посилається на те, що судами оскаржувані рішення прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Бим М.Є., перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник спір щодо порушення відповідачем вимог Законів України «Про податок з доходів фізичних осіб», «Про податок на додану вартість», Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», внаслідок чого позивачем до відповідача були застосовані фінансові санкції, нараховані до сплати за непрямими методами додаткові суми податкового зобов'язання.
Порядок визначення суми податкового зобов'язання за непрямими методами врегульований п. 4.3 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Зазначений Закон містить вичерпний перелік підстав для застосування непрямого методу та передбачає, що застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється згідно п.п 4.3.4 п.4.3 ст. 4 вказаного Закону.
Відповідно до підпункту 4.3.1 п.4.3 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" непрямий метод може застосовуватися, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом «а» підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону у зв'язку з не встановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом.
Судом встановлено, що відповідач мав постійне місцезнаходження, та він вів бухгалтерський облік своєї підприємницької діяльності.
Позивачем були надані суду першої інстанції декларації про доходи та з податку на додану вартість відповідача за звітні періоди 2002р., 2003р. та першого кварталу 2004р., що свідчить про належне виконання відповідачем обов'язку по здачі податкової звітності та відсутності умов для застосування непрямих методів з цих підстав.
Безпосередньою підставою для застосування непрямих методів позивач зазначив не підтвердження СПД ОСОБА_1 наведених в деклараціях даних щодо видачі заробітної плати найманим працівникам, без відображення виплати в платіжних відомостях.
Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що чинне законодавство не покладає на платника податку ведення таких документів обліку як платіжні відомості на виплату заробітної плати найманим працівникам, тому застосування позивачем до відповідача непрямих методів визначення суми податкових зобов'язань не ґрунтується на діючому законодавстві.
Відповідно до п.8 Методики визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2002р. №697, яка діяла на час винесення спірних податкових повідомлень-рішень, визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами може здійснюватися органами державної податкової служби лише стосовно податку на додану вартість, акцизного збору, податку на прибуток підприємств, податку на доходи фізичних осіб (щодо суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб), податку з реклами, рентних платежів, збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, готельного збору, збору за спеціальне використання природних ресурсів і збору за забруднення навколишнього природного середовища.
З огляду на вимоги п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та п. 8 Методики позивач не мав права на застосування непрямих методів для визначення суми податкового зобов'язання відповідача з прибуткового податку з найманих працівників.
Частиною 2 п.п.4.3.2 п.4.3 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено, що якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних із такими документами.
Однак, позивач застосував непрямі методи для визначення податкового зобов'язання відповідача з прибуткового податку з найманих працівників виходячи з того, що факт наявності трудових відносин між ОСОБА_1 та двома працівниками є встановленим. Але факт перебування в трудових відносинах з СПД ОСОБА_1 більшої кількості громадян, ніж зазначено в звітності, не підтверджений належним чином.
Статтями 4-3, 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень. Тобто, обов'язок доведення існування трудових правовідносин, на які посилається Уманська ОДПІ, покладається на позивача.
Позивач не довів суду про наявність трудової угоди між відповідачем та конкретно визначеними громадянами, та таких доказів судом не здобуто.
Отже, наслідком відсутності доказів, що підтверджують наявність трудової угоди між відповідачем та конкретно визначеними громадянами, є відсутність порушення відповідачем порядку виплати заробітної плати та перерахування до бюджету прибуткового податку з громадян.
Слід зазначити, що визначення позивачем податкових зобов'язань відбулося за наслідками хронометражів роботи (обстеження робочого часу) торгових точок відповідача, проведених Уманською ОДПІ, про що вказується в самому акті перевірки та позовній заяві.
Вказані хронометражі є засобом проведення перевірки з використанням непрямих методів, що визначено в п. 7 Методики, і можуть здійснюватися з додержанням існуючого порядку, зокрема, після прийняття рішення про застосування непрямих методів. Хронометражі, на підставі яких відповідачу було визначене податкове зобов'язання, проводилися як до початку самої перевірки, так і до прийняття рішення про застосування непрямих методів, а тому їх результати одержані з порушенням законодавства і не можуть використовуватися для визначення податкового зобов'язання.
Відповідно до ст. 19 Конституції України та ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» визначення податкового зобов'язання на підставі непрямих методів, застосованих з порушенням діючого законодавства, є неправомірним
Судами при ухваленні судових рішень дано правильну правову оцінку обставин у справі, вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Уманської обєднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а рішення господарського суду Черкаської області від 14 лютого 2005 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15 серпня 2005 року - без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді