79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
16.10.06 Справа № 3/88
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Краєвської М.В.
суддів: Духа Я.В.
Кордюк Г.Т.
розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ “Марко» вих. № 55 від 26.06.2006 р.
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.06.2006 р.
у справі № 3/88
за позовом ПП “Прем»єр-Авто», м.Київ
до ТзОВ “Марко», с.Довге Іршавського р-ну Закарпатської обл.
про стягнення 35 522, 5 грн. нестачі за договором перевезення
За участю представників сторін:
від позивача -Демченко І.П. (адвокат, довіреність без номера від 15.03.2006 р. в матеріалах справи, а.с.37);
від відповідача -Мільчевич Л.Й. (представник, довіреність без номера від 26.06.2006 р. в матеріалах справи)
Представникам сторін роз»яснено їх права й обов»язки, передбачені ст.22 ГПК України. Заяв про відвід суддів не поступало, від здійснення технічної фіксації судового процесу сторони відмовилися.
Розпорядженням голови суду від 13.10.2006 р. проведено зміни в складі колегії суддів (знаходиться в матеріалах справи).
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 13.06.2006 р. у справі № 3/88 (суддя Мокану В.В.) позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 35 522, 5 грн. нестачі за договором перевезення та 1 776 грн. на відшкодування вартості послуг адвоката. Рішення суду мотивоване тим, зокрема, що поданими суду документами відповідач не довів відсутність своєї вини у виникненні нестачі при перевезенні вантажу відповідачем. Факт порушення кримінальної справи про крадіжку майна не є доказом відсутності вини відповідача, ця обставина може бути встановлена лише за результатами розслідування кримінальної справи. За таких обставин спричинені позивачу збитки в зв»язку з нестачею товару при перевезенні в сумі 35 522, 5 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача. На підставі ст.49 ГПК України на відповідача покладаються витрати, пов»язані з оплатою послуг адвоката, в сумі 1 776 грн.
Відповідач з даним рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення з підстав неповного з»ясування обставин справи. Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, зокрема, що договір-заявка був укладений з порушенням вимог Господарського кодексу України (далі -ГК України), Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом України; товарно-транспортна накладна серії 02ААЯ № 892451 від 12.10.2005 р. була укладена в порушення вимог спільного наказу Мінтрансу України та Мінстату України № 488/346 від 29.12.1995 р. “Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», зокрема, не була оформлена спеціалізована форма товарної накладної (сертифікат та інша форма первинного обліку), товарно-транспортна накладна без доданої товарної накладної спеціалізованої форми вважається недійсною та не може використовуватися для розрахунків з вантажовідправниками та вантажоодержувачами; при прийманні-передачі вантажу, який було доставлено відповідачем вантажоотримувачу, був складений акт без номера від 14.10.2005 р. довільної форми; у порушення ст.51 Статуту автомобільного транспорту Української РСР товарно-транспортна накладна серії 02ААЯ № 892451 від 12.10.2005 р. не містить підпису водія Трикура Ю.Ю. у графі “Прийняв водій-експедитор», тобто вантаж до перевезення прийнятий не був.
У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення з підстав, викладених у ньому.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що між сторонами по справі 11.10.2005 р. з застосуванням факсимільного зв»язку укладено договір про надання транспортних послуг, за умовами якого відповідач прийняв на себе зобов»язання по здійсненню автоперевезення вантажу косметичної продукції вагою до 20 т за маршрутом Київ -Донецьк 12-13 жовтня 2005 року (а.с.7).
Пунктом 16 даного договору передбачено повну матеріальну відповідальність перевізника за доставку вантажу в повному об»ємі. Факт укладення договору на викладених у ньому умовах сторони не заперечують.
Вищевказаний договір позивач уклав на виконання договору про надання транспортно-експедиційних послуг у міжміському сполученні від 03.04.2003 р. № 15/19-Є, укладеного ним як експедитором з ДП “Ейвон-Косметікс-Юкрейн» як замовником (а.с.8-14).
Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу ТзОВ “Марко» слід задоволити частково, рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.06.2006 р. у справі № 3/88 змінити, доповнивши п.2 резолютивної частини рішення наступним: “У відшкодуванні 3 324 грн. вартості послуг адвоката відмовити». В решті рішення залишити без змін.
При цьому колегія виходила з наступного.
Згідно з ч.2 ст.14 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність»від 01.07.2004 р. № 1955-ІУ, який визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні, за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з ЦК України, іншими законами та договором транспортного експедирування.
Як встановлено в судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи, перевезення вантажу здійснювалося водієм відповідача Трикур Ю.А. в автомобілі МАН 55986 -РТ пр. 07313 РЕ по товарно-транспортній накладній 02 ААЯ № 892451 від 12.10.2005 р. за пломбами вантажовідправника. При здійсненні перевезення водієм був виявлений факт пошкодження тента на причепі заднього борту автомобіля. Укладеним вантажоодержувачем комісійним актом прийому товару від 14.10.2005 р. з участю водія Трикур Ю.А. встановлено нестачу 8 359 одиниць косметичної продукції на суму 35 522, 5 грн.
Сума нестачі відшкодована позивачем вантажоодержувачу ДП “Ейвон-Косметікс-Юкрейн» шляхом переказу готівки в сумі 35 558, 03 грн. (з врахуванням послуг банку) 15.12.2005 р. на підставі п.6.10 договору № 15/19-Є від 03.04.2003 р. та ст.ст.932, 934 ЦК України.
Понесені позивачем збитки в зв»язку з нестачею товару виникли з договору перевезення від 11.10.2005 р. Згідно з ч.2 ст.308 ГК України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Статтею 920 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами). Відповідно до ч.2 ст.924 ЦК України, ч.1 ст.314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
Аналогічну норму містить п. 133 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 27 червня 1969 року № 401 з наступними змінами та доповненнями (далі - Статут), якою передбачено, що автотранспортні підприємства або організації несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу або до передачі згідно з Правилами іншим підприємствам, організаціям, установам, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало.
Повна матеріальна відповідальність перевізника за збереження вантажу передбачена п.16 договору.
Поданими суду документами відповідач не довів відсутність своєї вини у виникненні нестачі при перевезенні вантажу відповідачем. Факт порушення кримінальної справи про крадіжку майна не є доказом відсутності вини відповідача, ця обставина може бути встановлена лише за результатами розслідування кримінальної справи. За таких обставин, на думку колегії суддів, суд першої інстанції підставно й обгрунтовано відшкодував спричинені позивачу збитки в зв»язку з нестачею товару при перевезенні в сумі 35 522, 5 грн. за рахунок відповідача.
Що стосується відшкодування 5 000 грн. вартості послуг адвоката, то апеляційний господарський суд вважає, що місцевий господарський суд підставно стягнув лише 1 776 грн. витрат, пов»язаних з оплатою послуг адвоката. При визначенні суми відшкодування вартості адвокатських послуг суд виходив з того, що розмір відшкодування не повинен бути неспіврозмірним, явно завищеним відносно суми задоволених позовних вимог, при цьому враховуючи роз»яснення президії Вищого господарського суду України від 13.05.2002 р. № 04-5/609, сума відшкодування визначена у вищевказаному розмірі і становить 5 % від суми задоволених позовних вимог.
Проте, у резолютивній частині рішення господарського суду не вказано про відмову в задоволенні решти (3 324 грн.) суми відшкодування вартості послуг адвоката, хоча в мотивувальній частині дане питання вирішено, вказано доводи, за якими суд відмовляє у відшкодуванні вартості послуг адвоката в повному обсязі, та підстави застосування закону. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне підкоригувати, відтак змінити резолютивну частину оскаржуваного рішення.
Отже, з огляду на вище викладене, керуючись ст.ст.49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу ТзОВ “Марко» задоволити частково.
2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.06.2006 р. у справі № 3/88 змінити, доповнивши п.2 резолютивної частини рішення наступним: “У відшкодуванні 3 324 грн. вартості послуг адвоката відмовити».
В решті рішення залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
5. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.
6. Справу повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий-суддя М.В.Краєвська
Суддя Я.В.Дух
Суддя Г.Т.Кордюк