Апеляційний суд Житомирської області
Справа 22-ц/0690/4126/11
Категорія 37
17 квітня 2012 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючої - судді Зарицької Г.В.
суддів: Євстаф'євої Т.А., Талько О.Б.
при секретарі Трохимчук Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення від права спадкування за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 10 листопада 2011 року
встановила:
У квітні 2010 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися з позовом до ОСОБА_3 та просили усунути відповідачку від права на спадкування. В обґрунтування вимог зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько ОСОБА_6. Спадкове майно, на яке відкрилася спадщина складається з 29/100 ідеальних частин будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Спадкоємцями першої черги являються діти померлого ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 та дружина ОСОБА_3
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 07 вересня 2004 року ОСОБА_6 було визнано недієздатним.
Рішенням цього ж суду від 14 жовтня 2005 року опікуном ОСОБА_6 призначено його дружину ОСОБА_3 Проте, ОСОБА_3 свої обов'язки опікуна належним чином не виконувала, відбирала у свого недієздатного чоловіка всі гроші, не годувала, заставляла жебракувати, а тому в жовтні 2006 року батько приїхав до дочки ОСОБА_2 у смт. Оржів Рівненського району Рівненської області. З жовтня 2006 року до дня смерті ОСОБА_6 проживав у смт. Оржів. Догляд на ним здійснювала дочка ОСОБА_2 та її родина. Всі витрати по утриманню ОСОБА_6 несли сім'ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Враховуючи наведене, просили задовольнити позов.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 10 листопада 2011 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апелянти посилаються на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права. Зокрема, поза увагою суду залишилися належні та допустимі докази, наявні в матеріалах справи.
Апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 є спадкоємцем за заповітом, а тому ч.5 ст.1224 ЦК України до неї не може бути застосована, оскільки дана норма стосується спадкоємців за законом.
Проте, повністю погодитися з таким висновком суду не можна.
Як видно з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 (а.с.8).
Все своє майно за життя ОСОБА_6 заповідав своїй дружині ОСОБА_3, про що свідчить копія заповіту від 31 січня 2000 року (а.с.58).
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 07 вересня 2004 року ОСОБА_6 було визнано недієздатним.
За рішенням цього ж суду від 14 жовтня 2005 року опікуном ОСОБА_6 призначено ОСОБА_3
З листопада 2006 року по день смерті ОСОБА_6 проживав у своєї дочки ОСОБА_2 в смт. Оржів Рівненського району Рівненської області.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 14 травня 2009 року ОСОБА_6 визнано обмежено дієздатним (а.с.23).
Оскільки ОСОБА_6 після складення заповіту був визнаний недієздатним, а потім обмежено дієздатним і до дня смерті його дієздатність не відновлена, у зв'язку з чим він не мав можливості змінювати чи скасовувати заповіт, та зважаючи на те, що такі відносини не врегульовані Цивільним кодексом України, колегія суддів вважає за можливе відповідно до ст.8 цього Кодексу застосувати до даних правовідносин ч.5 ст.1224 ЦК України, яка регулює подібні правовідносини.
Відповідно до ч.5 ст.1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Позивачі не надали суду належних доказів, які б стверджували про те, що ОСОБА_3 ухилялася від надання допомоги ОСОБА_6, який, будучи недієздатним, знаходився у безпорадному стані.
Витяг з протоколу №13 від 21.12.2006 року та №4 від 14.03.2007 року засідання опікунської ради Корольовського райвиконкому, на що посилаються апелянти, не свідчить про те, що ОСОБА_3 умисно ухилялася від виконання опікунських обов'язків. Навпаки, з матеріалів справи видно, що ОСОБА_3 після зникнення ОСОБА_6 зверталася в прокуратуру Рівненської області з заявою про викрадення її чоловіка, а коли дізналася про місце його перебування переказувала на його адресу грошові кошти (а.с.-102, 110), зверталася в різні державні органи з метою повернути чоловіка за місцем її проживання, оскільки у зв'язку з перебуванням ОСОБА_6 в Рівненській області, тобто з незалежних від неї причин, не могла належним чином виконувати обов'язки опікуна. До дня смерті ОСОБА_6 ОСОБА_3 залишалася його опікуном.
Заяву ОСОБА_6 начальнику опікунської ради Корольовського району м. Житомира від 19.12.2006 року колегія суддів до уваги не бере, оскільки на той момент ОСОБА_6 був визнаний недієздатним і незрозуміло ким складався текст цієї заяви. Секретарем виконкому Оржівської селищної ради засвідчувався лише підпис недієздатного ОСОБА_6 Інших доказів, які свідчили б про те, що ОСОБА_3 ухилялася від надання допомоги своєму чоловікові, суду не надано.
Проживання ОСОБА_6 за іншою адресою, про що зазначається в листі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області і на що посилаються апелянти, також не свідчить про ухилення відповідачки від надання допомоги спадкодавцеві.
До того ж, в судовому засіданні апеляційної інстанції самі ж позивачі стверджували, що до листопада 2006 року батька у його будинку вони не навідували та не бачили у яких умовах він проживає.
З показів свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які були допитані судом першої інстанції та показам яких судом не надана правова оцінка, видно, що ОСОБА_3 належним чином виконувала обов'язки опікуна, доглядала за ним та утримувала.
З огляду на те, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, рішення суду відповідно до п.1 та п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
вирішила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10 листопада 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовити за безпідставністю.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього ж часу може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуюча Судді: