Апеляційний суд Житомирської області
Справа 0609/2-1415/12
Категорія 22
11 квітня 2012 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючої - судді Зарицької Г.В.
суддів: Євстаф'євої Т.А., Талько О.Б.
при секретарі Трохимчук Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу за позовом ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору довічного утримання
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 січня 2012 року
встановила:
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 23 січня 2012 року в задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 107 грн. 30 коп. судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права.
Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Як видно з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були співвласниками квартири АДРЕСА_1. Кожному з них на підставі свідоцтва про право власності, виданого відділом приватизації державного житлового фонду Житомирського міськвиконкому 01.11.1993 року, належало по Ѕ частині вказаної квартири.
28 липня 1998 року ОСОБА_1 належну їй частину квартири подарувала своєму сину ОСОБА_2, про що свідчить копія договору дарування (а.с.6). Право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно зареєстровано у визначеному законом порядку (а.с.7).
11 грудня 2007 року між ОСОБА_4 та відповідачкою ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання, за умовами якого, ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_3 належну йому 1/2 частину квартири, а відповідачка зобов'язалася утримувати ОСОБА_4, забезпечуючи його харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою та зберігати в його безкоштовному користуванні вказану частину квартири. Право власності ОСОБА_3 на спірну частину квартири зареєстровано у визначеному законом порядку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
У своїй позовній заяві ОСОБА_1 просила визнати незаконним договір довічного утримання, посилаючись на те, що відповідачка ОСОБА_3 не проводила догляд за ОСОБА_4, не забезпечувала його харчуванням, одягом, медикаментами.
Відповідно до ст. 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду:
1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини;
2) на вимогу набувача.
Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.
Отже з підстав, зазначених у позовній заяві, договір довічного утримання може бути розірваний за рішенням суду, а не визнаватись недійсним.
Оскільки ОСОБА_1 не була ні відчужувачем або третьою особою, на користь якої укладений договір довічного утримання, ні набувачем за цим договором, то суд дійшов правильного висновку про те, що її права не були порушені та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
До того ж, у зв'язку зі смертю відчужувача ОСОБА_4 договір довічного утримання був припинений.
Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до Цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Заявляючи вимоги про визнання договору довічного утримання недійсним, позивач не навів жодних правових підстав.
Доводи апелянта про те, що договір довічного утримання посвідчений з порушенням вимог ст. 36 Закону України «Про нотаріат» колегія суддів до уваги не бере, оскільки позовні вимоги з таких підстав позивачем не заявлялися.
Інші доводи апеляційної скарги не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстав для скасування рішення немає.
Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу правонаступника ОСОБА_1 ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 січня 2012 року залишити без змін.
Ухала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього ж часу може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуюча Судді: