26 квітня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого-судді - Пилипчук Н.П.,
Суддів - Трішкової І.Ю.
Швецової Л.А.
при секретарі - Асєєвій В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу
за апеляційними скаргами Шаповалова Андрія Михайловича, який діє в інтересах Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру»в особі Харківської регіональної філії «Центр державного земельного кадастру»
на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2011 року та додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 січня 2012 року
по справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру»в особі Харківської регіональної філії «Центр державного земельного кадастру»про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та моральної шкоди, -
ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що нею під психологічним тиском керівництва ХРФ ДІЇ «Центр ДЗК»було написано заяву про звільнення за угодою сторін з 01.10.2008 р. Того ж дня 29.09.2008 р. вона телеграмою повідомила керівництво відповідача про відкликання своєї заяви, як такої, що не відповідає її волевиявленню. Проте 29.09.2008 р. відповідачем був виданий наказ про звільнення позивача за ч.1 ст. 36 КЗпП України, із яким позивач ознайомлена не була. Крім того, з 29.09.2008 р. позивач перебувала на лікарняному, знаходилася у стані непрацездатності. Після уточнення позовних вимог, остаточно просила поновити їй строк на звернення до суду із позовом, скасувати наказ відповідача № 65-К від 29.09.2008 р. про її звільнення, зобов'язати відповідача поновити її на роботі в Харківській регіональній філії ДП «Центр державного земельного кадастру»на посаді провідного юрисконсульта, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу 118 418,78 грн. з 01.11.2008 р. по 01.11.2010 р., виходячи з 162,44 грн. середньоденного заробітку та на відшкодування моральної шкоди 50 000 грн.
Представник відповідача проти позову заперечував, вважав обставини, на які посилається позивач не доведеними, звільнення таким, що проведено з дотриманням вимог діючого законодавства.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова 30 січня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі.
В апеляційній скарзі представник відповідача просить рішення Дзержинського районного суду м. Харкова 30 січня 2012 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу вказує на неповне з*ясування судом обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими. Посилається на ті самі доводи, якими заперечував проти позову в суді першої інстанції .
Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, що з'явились, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов суд першої інстанції вважав встановленим, що заяву про звільнення за угодою сторін ОСОБА_3 написала під тиском адміністрації відповідача, однак зазначені обставини залишились недоведеними, висновок суду про незаконність звільнення позивача не відповідає обставинам справи, тому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне на підставі п. п. 2, 3 ч.1 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 працювала в ХРФ ДП «Центр ДЗК»на посаді провідного юрисконсульта з 06.05.2008 р.
29.09.2008 р. ОСОБА_3 0.І. подала заяву на ім'я директора ХРФ ДП «Центр ДЗК»про звільнення її за угодою сторін з 01.10.2008 р., на підставі якої того ж дня був виданий наказ №65-КС, згідно якого ОСОБА_3 звільнено з посади провідного юрисконсульта юридичного відділу з 01.10.2008 р. за угодою сторін за п. 1 ст. 36 КЗпП України.
30.09.2008 р. на адресу підприємства відповідача надійшла телеграма, а 09.10.08 р. лист, згідно яких ОСОБА_3 відкликає раніше подану заяву на звільнення з 01.10.2008 р., як таку, що не відповідає її внутрішній волі.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, однією з підстав припинення трудового договору, є угода сторін.
Згідно з роз*ясненнями що містяться в п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.92 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Судовою колегією встановлено, що взаємної згоди сторін про анулювання домовленості про звільнення ОСОБА_3 досягнуто не було.
Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. 1, ч. 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судова колегія вважає, що доводи позивача про те що заява про звільнення за угодою сторін була написала нею під тиском адміністрації відповідача не підтверджені належними та допустимими доказами.
Позивач наполягає, що директор підприємства ставив перед нею завідомо нездійснені задачі, давав доручення, що не були передбачені посадовою інструкцією, позбавив робочого місця, свідомо знищував колектив співробітників. В зазначеному ОСОБА_3 вбачає тиск спрямований на написання нею заяви про звільнення за угодою сторін.
Свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в суді першої інстанції пояснювали, що ОСОБА_3 була кваліфікованим працівником, порушень та недбалості в роботі не допускала, була нагороджена грамотами; на запитання позивачки вказували що з приходом на посаду директора ХРФ ДП «Центр ДЗК»ОСОБА_6 показники роботи підприємства впали. Пояснили, що зі слів бухгалтера підприємства їм відомо, що деякий час ОСОБА_3 вимушена була працювати у кабінеті бухгалтера, оскільки на її робочому місці розташувався інший співробітник ОСОБА_1. Припускали, що ОСОБА_3 чимось не влаштовувала адміністрацію.
ОСОБА_3 наполягає, що була позбавлена робочого місця, однак з її пояснень вбачається, що її робоче місце зайняв ОСОБА_1, який сам її про це і повідомив, а вона вимушена була розташуватися і працювати в кабінеті бухгалтера. Коли вона поскаржилась на це ОСОБА_6, останній зазначив, що такого розпорядження не давав і йому про вказане не відомо.
Аналізуючи пояснення ОСОБА_4, ОСОБА_5 та інших свідків, що були допитані в ході розгляду справи в суді першої інстанції, судова колегія не може прийняти їх свідчення як належний доказ того, що заяву про звільнення за угодою сторін від 29.09.2008 року ОСОБА_3 написала під тиском директора підприємства. Свідки не були особисто присутніми при обговоренні ОСОБА_3 з директором ОСОБА_6 питання про її звільнення, при написанні нею вказаної заяви. Їх свідчення подекуди ґрунтуються на припущеннях, обставини написання заяви про звільнення стали відомі їм зі слів ОСОБА_3
Таким чином, судовою колегією не встановлено будь яких дій адміністрації підприємства відповідача, які можливо було б розцінити як тиск на ОСОБА_3, спрямований на написання нею заяви про звільнення за угодою сторін.
Відповідачем неодноразово повідомлялось ОСОБА_3 про необхідність отримати трудову книжку у зв*язку із звільненням. Трудову книжку ОСОБА_3 отримала 03.03.2009 року.
Діюче законодавство не містить обмежень щодо звільнення працівника за угодою сторін в період його тимчасової непрацездатності, тому доводи ОСОБА_3 про те, що її звільнення під час перебування на лікарняному є порушенням діючого законодавства, не ґрунтуються на законі.
Оскільки судовою колегією не встановлено порушень з боку відповідача при звільненні ОСОБА_3, які б мали наслідком поновлення її на роботі, слід відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позову.
Керуючись ст. 36, 40 КЗпП України ст. ст. 303, 304, 307, п. п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст. ст. 313, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу Шаповалова Андрія Михайловича, який діє в інтересах Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру»в особі Харківської регіональної філії «Центр державного земельного кадастру» задовольнити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2011 року та додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 січня 2012 року скасувати.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру»в особі Харківської регіональної філії «Центр державного земельного кадастру»про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та моральної шкоди.
Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий -
Судді -