25 квітня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого-судді - Пилипчук Н.П.,
Суддів - Трішкової І.Ю.
Швецової Л.А.
при секретарі - Асєєвій В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 24 січня 2012 року
по справі за позовом ОСОБА_2 до комунального закладу охорони здоров*я «Лозівська центральна районна лікарня», третя особа - головний лікар комунального закладу охорони здоров*я «Лозівська центральна районна лікарня»ОСОБА_3 про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу
ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що наказом № 99 від 23.08.2011 року була незаконно звільнена з посади лікаря - стоматолога - терапевта КЗОЗ «Лозівська ЦРЛ». Вказує, що відповідачем був порушений порядок накладення дисциплінарного стягнення, причини її звільнення не відповідають дійсним обставинам справи. Зазначає, що вона є інвалідом, тому її звільнення не узгоджується із ст. 172 КЗпП України. Просить суд поновити її на роботі на посаді лікаря - стоматолога - терапевта КЗОЗ «Лозівська ЦРЛ»та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду 200 000 грн.
Представники відповідача та 3-ї особи в суді першої інстанції проти позову заперечували, вважали дії відповідача законними та обґрунтованими. Пояснили, що ОСОБА_2 була звільнена наказом № 99 від 23.08.2011 року за п. 4 ст. 40 КЗпП, але 19.10.2011 року наказом № 293 були внесені зміни до наказу № 99 від 23.08.2011 року згідно яких позивач по справі вважається звільненою за п. 2 ст. 40 КЗпП у зв*язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, тому на час вирішення спору судом відсутня підстава позову, на яку посилається позивач.
Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 24 січня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 24 січня 2012 року і ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_2 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що зміни до наказу про її звільнення були внесені вже після її звернення до суду із цим позовом. Посилається на ті самі обставини, якими обґрунтовувала свої позовні вимоги, не погоджується із своїм звільненням як таким, вважає, що для її звільнення відсутні будь-які підстави, визначені КЗпП України.
У відповідності до ст. 303 ЦПК України, при розгляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, що з"явились, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, підтверджується матеріалами справи, та не заперечується сторонами, що наказом № 101 від 05.08.1996 року ОСОБА_2 була прийнята на посаду лікаря - стоматолога - терапевта КЗОЗ «Лозівська ЦРЛ». Наказом № 99 від 23.08.2011 року її було звільнено з займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України з 08.11.2010 року внаслідок прогулу без поважних причин.
Наказом № 293 від 19 жовтня 2011 року вирішено внести зміни до наказу № 99 від 23.08.2011 року, а саме «розірвати трудовий договір з ОСОБА_2, укладений 05.08.1996 року за № 101, в зв'язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді внаслідок стану здоров'я, згідно ст. 40, п.2 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку».
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що предметом позовних вимог позивача є обставини, які були відсутні на час вирішення справи.
Судова колегія вважає, що до такого висновку суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Із матеріалів справи вбачається, що предметом позову ОСОБА_2 є матеріально - правова вимога про її поновлення на роботі, стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Після звернення позивача до суду із зазначеним позовом відповідачем постановлений наказ № 293 від 19 жовтня 2011 року про внесення змін до наказу № 99 від 23.08.2011 року, яким змінена підстава звільнення. Позивач не погоджується із звільненням як таким, вважає незаконними як наказ № 99 від 23.08.2011 року, так і наказ № 293 від 19 жовтня 2011 року, про що давала пояснення в суді першої інстанції, підтримала свої позовні вимоги про поновлення її на роботі.
На час вирішення справи позивач поновлена на роботі не була, тому неможна вважати, що предметом позовних вимог позивача є обставини, які були відсутні на час вирішення справи.
Судовою колегією встановлено, що на час вирішення питання про звільнення ОСОБА_2 з роботи її звільнення відповідач пов*язував із її прогулами. Представник відповідача пояснив, що звільнення ОСОБА_2 за прогули було помилковим, на час вирішення цього питання адміністрації не були відомі причини з яких позивач не працювала. Отримані відомості про встановлення МСЕК 03.08.2011 року стійкої втрати працездатності ОСОБА_2 стали підставою для внесення змін до наказу щодо причини її звільнення, дата звільнення при цьому залишилась 08.11.2010 року.
Згідно роз*ясень даних у п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.92 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про звільнення за п.2 ст. 40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.
Матеріалами справи підтверджено, що стійка втрата працездатності встановлена ОСОБА_2 лише 03.08.2011 року (довідка МСЕК серія ХАР-08 №000786), тому звільнення позивача в зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок стану здоров'я за п. 2 ст. 40 КЗпП України з 08.11.2010 року не відповідає вимогам діючого законодавства.
Суду не надано належних та допустимих доказів того, що після встановлення ОСОБА_2 стійкої втрати працездатності при вирішенні питання про її звільнення в зв'язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді внаслідок стану здоров'я за п. 2 ст. 40 КЗпП України їй пропонувалася інша робота на підприємстві відповідача.
За таких обставин судова колегія вважає, що звільнення ОСОБА_2 відбулося з порушенням вимог п. 2 ч. 1 та ч. 2 ст. 40 КЗпП України та вона підлягає поновленню на посаду лікаря стоматолога - терапевта КЗОЗ «Лозівська ЦРЛ».
Задоволенню також підлягають вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що передбачено ч. 2 ст. 235 КЗпП України.
Згідно абзацу третього п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, для розрахунків за час вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 не передбачає, що розрахункові місяці повинні бути відпрацьовані повністю. Якщо протягом розрахункового періоду відпрацьовано хоча б один день, обчислення середньої заробітної плати провадитиметься виходячи з нарахувань за цей день (лист Мінпраці та соціальної політики України від 15.12.2003 року № 18-841). Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
Таким чином, обчислення середньої заробітної плати позивача слід проводити виходячи з виплат за жовтень та листопад 2010 року, що і є розрахунковим періодом.
З матеріалів справи (том 1 а.с. 195, 260, том 2 а.с.51) вбачається, що тривалість робочого дня ОСОБА_2 становила 5 годин 30 хвилин, тривалість робочого тижня 33 години; за 138,6 робочих годин жовтня 2010 року ОСОБА_2 отримала заробітну плату в розмірі 1490,40 грн., за 33 робочих години листопада 2010 року -343,94 грн.
Таким чином середньогодинна заробітна плата позивача дорівнює 10,69 грн. із розрахунку (1 490,40 грн. + 343,94 грн.) : (138,6 годин + 33 години).
Середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_2 з 08.11.2010 року по 24.01.2012 року дорівнює 21 518,97 грн., з яких слід вирахувати вихідну допомогу 1 476,02 грн., що перерахована на зарплатний банківський картковий рахунок позивача.
Всього на користь ОСОБА_2 з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу 20 042,95 грн., при цьому враховано, що обов*язок по нарахуванню та утриманню податків та обов*язкових платежів із виплат, які є предметом спору, законодавством покладено на підприємство.
Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди завданої працівнику.
Пленум Верховного Суду України в постанові № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(з наступними змінами та доповненнями) зазначив, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Судова колегія вважає, що незаконне звільнення позивача суттєво порушило її життєві зв*язки, змусило докладати додаткових зусиль для організації свого життя, призвело до моральних страждань, нервових переживань, їй тривалий час у судовому порядку приходилось доводити незаконність звільнення, все це спричинило моральні страждання.
За таких обставин, необхідною і достатньою, доведеною і такою, що підлягає стягненню з відповідача, враховуючи принцип розумності та справедливості, є моральна шкода у розмірі 1 000 грн.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, підставою для чого згідно п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 40, 42, 233, 235 КЗпП України, Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. N 159, ст. 3 Декрету КМ України "Про державне мито", ст. ст. 88, 303, 304, 307, п. 3 ч. 1 ст. 309, ст. ст. 313, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 24 січня 2012 року скасувати.
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_2 на посаді лікаря стоматолога-терапевта комунального закладу охорони здоров*я «Лозівська центральна районна лікарня».
Стягнути з комунального закладу охорони здоров*я «Лозівська центральна районна лікарня»на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.11.2010 року по 24.01.2012 року - 20 042,95 грн., на відшкодування моральної шкоди -1 000 грн.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий -
Судді -