Справа № 2-3429/2011 р. Головуючий: 1 інстанції
Провадження: № 22-ц-/2090/1703/2012 р. Штих Т.В.
Категорія: страхові виплати Доповідач: Даниленко В.М
07 травня 2012 року м. Харків
Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого: судді - Даниленка В.М.,
Суддів: Малінської С.М., Швецової Л.А.,
при секретарі: Коліснику Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»(далі: ВАТ НАСК «Оранта») про виплату страхової суми, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
У листопаді 2010 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у подальшому неодноразово уточненим та доповненим, у якому вказував на те, що він тривалий час проходив військову службу на посадах слідчого та прокурорського складу військових прокуратур. Остання займана ним посада: старший помічник-начальник слідчої частини військової прокуратури Харківського гарнізону.
Згідно свідоцтва про хворобу № НОМЕР_1, затвердженого постановою Центральної військово-лікарської комісії МО України від 26.01.2003 року, його було визнано непридатним до військової служби в мирний час, обмежено здатним у воєнний час у зв'язку з наявністю низки захворювань, які безпосередньо пов'язані з проходженням військової служби.
Наказом військового прокурора Харківського гарнізону від 09.06.2003 року № 103 він був виключений зі списків особового складу цієї військової прокуратури та всіх видів забезпечення в зв'язку зі звільненням з військової служби в запас Збройних Сил України за станом здоров'я.
Згідно з актом № 977 огляду Харківської обласної МСЕК від 18.08.2003 року ступінь втрати ним професійної працездатності складає 25 %.
Отримавши офіційну довідку МСЕК про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності він звернувся до Харківської обласної дирекції ВАТ НАСК «Оранта»з письмовою заявою про виплату йому страхової суми відповідно до ч. 4 ст. 50 Закону України «Про прокуратуру», надавши при цьому необхідні документи для визначення її розміру. Однак, страхова сума була виплачена йому страховиком у заниженому розмірі на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»з поясненням того, що положення Закону України «Про прокуратуру», яким визначається розмір страхових виплат у зв'язку з втратою професійної працездатності працівниками прокуратури, на нього не розповсюджується.
У подальшому він неодноразово письмово звертався до ВАТ НАСК «Оранта»з вимогою про виплату йому страхової суми відповідно до Закону України «Про прокуратуру», проте позитивної відповіді на свої звернення не отримав, а в Харківській обласній дирекції ВАТ НАСК «Оранта»взагалі відповіли, що належна йому страхова сума виплачена правильно.
Проте, в січні 2008 року він дізнався, що з приводу його страхового випадку є офіційне тлумачення положень ч. 4 ст. 50 Закону України «Про прокуратуру»Конституційним Судом України, в зв'язку з чим він у черговий раз звернувся до відповідача з вимогою про виплату належної йому страхової суми у повному обсязі, однак і цього разу в задоволені його вимог було безпідставно відмовлено.
Посилаючись на вказані обставини, позивач ОСОБА_2 просив суд:
- визнати неправомірними дії відповідача - ВАТ НАСК «Оранта»щодо відмови від здійснення виплати йому страхової суми як працівнику прокуратури на підставі ч. 4 ст. 50 Закону України «Про прокуратуру»та Постанови Кабінету Міністрів України № 486 від 19.08.1992 року «Про затвердження Порядку та умов державного обов'язкового особистого страхування працівників прокуратури»;
- зобов'язати відповідача оплатити належну йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, що загалом становить 112 637 грн. 96 коп., а також 3 % річних від простроченої суми - 10 673 грн. 96 коп., як плату страховика за користування чужими грошовими коштами;
- стягнути з відповідача на його користь 110 грн. 61 коп. у рахунок відшкодування заподіяної майнової шкоди, пов'язаної з вимушеними витратами на поштові відправлення, паперові засоби збереження інформації, а також інформаційні послуги;
- стягнути з відповідача на його користь 30 000 грн. у рахунок відшкодування заподіяної йому діями останнього моральної шкоди, а також судові витрати по справі, пов'язані зі сплатою судового збору (76,50 грн.), оплатою витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (240 грн.), оплатою правової допомоги (1 500 грн.), сплатою комісійного збору банку (3 грн.).
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано неправомірними дії відповідача - ВАТ НАСК «Оранта»щодо неналежної виплати йому грошових сум.
Зобов'язано ВАТ НАСК «Оранта»призначити та виплатити позивачу ОСОБА_2 суму страхових виплат з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних.
Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 000 грн. у рахунок відшкодування заподіяної тому моральної шкоди, 1 500 грн. на відшкодування витрат на правову допомогу, а також 299,61 коп. витрат, пов'язаних із зверненням до суду.
У задоволенні решти заявлених позивачем вимог судом першої інстанції відмовлено.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2011 року заяву відповідача - ВАТ НАСК «Оранта»про перегляд ухваленого по справі заочного рішення залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі відповідача - ВАТ НАСК «Оранта»ставиться питання про скасування ухваленого судом першої інстанції по справі рішення та ухвалення по справі нового рішення про відмову в задоволенні заявлених позивачем ОСОБА_2 вимог у повному обсязі за їх безпідставністю.
В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору по суті.
Зокрема, апелянт вказує на те, що ВАТ НАСК «Оранта»як страховик у повному обсязі виплатило застрахованому ОСОБА_2 після звільнення його з військової служби страхову суму, передбачену Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пропорційно встановленого ступеню втрати ним професійної працездатності у відповідності до поданої ним заяви, а тому суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі, безпідставно задовольнив заявлені позивачем вимоги.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.
Однак, у даному випадку ухвалене судом першої інстанції у справі рішення в більшій своїй частині не відповідає зазначеним вимогам процесуального закону.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 в частині, що стосується визнання неправомірними дій відповідача - ВАТ НАСК «Оранта»та зобов'язання останнього оплатити належну позивачу суму страхової виплати (доречі, не зазначивши навіть яку ж саме грошову суму), суд першої інстанції виходив із того, що позивач як колишній працівник військової прокуратури має право на отримання страхової виплати (страхового відшкодування) у зв'язку з частковою втратою працездатності відповідно до ч. 4 ст. 50 Закону України «Про прокуратуру», але це його право було порушено відповідачем.
Проте, з таким висновком районного суду судова колегія погодитися не може, оскільки цей висновок є помилковим і таким, що суперечить матеріалам цивільної справи.
Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст.ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється, виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
У силу положень ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, передбачалося, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.
У розвиток зазначеної норми Закону № 2011-XII Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 488 від 19 серпня 1992 року «Про умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум»(далі - Постанова № 488), якою безпосередньо регулюються питання виплати страхового відшкодування вказаним особам.
Пунктами 1, 6, 7, 11 Постанови № 488 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, проводиться Національною акціонерною страховою компанією «Оранта», яка за рахунок коштів державного бюджету виплачує страхові суми:
а) у разі загибелі або смерті застрахованого його спадкоємцям у розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня на час загибелі або смерті;
б) у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Виплата страхових сум провадиться на підставі заяви застрахованого або його спадкоємців відповідної форми у семиденний строк з дня одержання НАСК «Оранта»усіх необхідних документів від останніх.
Заходи правового і соціального захисту працівників органів прокуратури визначені в Законі України «Про прокуратуру»від 5 листопада 1991 року N 1789-XII (далі - Закон N 1789-XII).
Відповідно до ч. 4 ст. 50 вказаного Закону життя і здоров'я працівників прокуратури підлягають обов'язковому державному страхуванню за рахунок коштів відповідних бюджетів на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою.
Порядок та умови страхування встановлюються Кабінетом міністрів України.
Згідно з положеннями Постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 № 486 «Про затвердження Порядку та умов державного обов'язкового особистого страхування працівників прокуратури» (далі - Постанова № 486), що діяла на момент виникнення спірних правовідносин і на теперішній час вже втратила чинність, державне обов'язкове особисте страхування працівників прокуратури здійснювалося за рахунок коштів, що виділялися з державного бюджету на утримання органів прокуратури.
Державному обов'язковому особистому страхуванню підлягали Генеральний прокурор та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, слідчі прокуратури.
Страхові суми виплачував страховик - НАСК «Оранта»:
а) у разі загибелі або смерті застрахованого, що сталися при виконанні або у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, його спадкоємцям - у розмірі десятирічного грошового утримання застрахованого за останньою посадою, яку він займав;
б) у разі втрати застрахованим працездатності в результаті поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, що сталися при виконанні або у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, - у розмірі, що залежав від ступеня втрати працездатності, який визначався у процентному відношенні від суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Виплата страхових сум здійснювалася з розрахунку грошового утримання, передбаченого чинним законодавством, за останньою посадою на день виплати страхової суми.
З вимогою про виплату страхової суми застрахований або його спадкоємці могли звернутися до страховика - НАСК «Оранта»протягом трьох років з дня настання страхової події
Виплата страхових сум повинна була провадитися у семиденний строк з дня одержання НАСК «Оранта»всіх необхідних документів від застрахованого або його спадкоємців.
У разі відмови у виплаті страхової суми НАСК «Оранта» у семиденний строк письмово повідомляв про це застрахованого або його спадкоємців і відповідні органи прокуратури із зазначенням причин відмови.
Спори між застрахованим (його спадкоємцями) і НАСК «Оранта»щодо виплати страхових сум вирішуються в установленому законодавством порядку.
Для визначення права на виплату страхових сум у разі втрати застрахованим працездатності останній повинен був оформити у відповідному органі прокуратури та подати страховику - НАСК «Оранта»заяву за формою, передбаченою Додатком № 2 до вищезазначеного Порядку та умов державного обов'язкового особистого страхування працівників прокуратури, затверджених Постановою № 486, з відміткою органу прокуратури про місячне грошове утримання за останньою посадою та інші необхідні документи.
Як встановлено судом, позивач ОСОБА_2 проходив військову службу в органах військової прокуратури з жовтня 1988 року.
Остання займана ним посада: старший помічник військового прокурора - начальник слідчої частини військової прокуратури Харківського гарнізону (а.с. 88).
Згідно свідоцтва про хворобу № НОМЕР_1, затвердженого постановою Центральної військово-лікарської комісії МО України від 26.01.2003 року, позивача ОСОБА_2 було визнано непридатним до військової служби в мирний час, обмежено здатним у воєнний час у зв'язку з наявністю захворювань, які безпосередньо пов'язані з проходженням військової служби (а.с. 90-91).
Наказом військового прокурора Харківського гарнізону від 09.06.2003 року № 103 він був виключений зі списків особового складу цієї військової прокуратури та всіх видів забезпечення в зв'язку зі звільненням з військової служби в запас Збройних Сил України за станом здоров'я (а.с. 78).
Згідно довідки Харківської обласної МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого, виданої на підставі акту огляду № 977 від 18 серпня 2003 року, ступінь втрати професійної працездатності застрахованого ОСОБА_2 з 07 березня 2003 року складає 25 % (а.с. 82).
Таким чином, враховуючи наведене вище, слід визнати, що позивач ОСОБА_2 після встановлення МСЕК ступеню втрати ним професійної працездатності (настання страхового випадку) мав право на отримання страхового відшкодування від страховика - НАСК «Оранта»як згідно приписів Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, так і згідно Закону України «Про прокуратуру»від 5 листопада 1991 року N 1789-XII, на свій вибір.
Як встановлено по справі, позивач ОСОБА_2 скористався наданим йому правом, отримавши в 2003 році від страховика - НАСК «Оранта»страхове відшкодування в розмірі 2 000 грн. відповідно до положень Закону № 2011-XII та порядку виплати військовослужбовцям страхових сум, затвердженого Постановою № 488.
Факт отримання зазначеного страхового відшкодування позивачем ОСОБА_2 визнається і не заперечується, а страхова справа останнього згідно повідомлення Харківської дирекції ВАТ НАСК «Оранта»на теперішній час вже знищена за спливом терміну її зберігання.
При цьому, як вбачається з матеріалів цивільної справи, вони не містять будь-яких об'єктивних доказів на підтвердження того, що для отримання належного йому страхового відшкодування у 2003 році позивач ОСОБА_2 звертався до страховика саме із заявою, передбаченою Додатком № 2 до Порядку та умов державного обов'язкового особистого страхування працівників прокуратури, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 № 486, тобто для виплати страхового відшкодування згідно з положеннями ч. 4 ст. 50 Закону України «Про прокуратуру», а також офіційної відмови страховика у виплаті цієї страхової суми, як те передбачено п. 9 Постанови № 486.
Не надано таких доказів позивачем і до суду апеляційної інстанції.
Крім того, в матеріалах цивільної справи відсутні будь-які належні докази й на підтвердження того, що у подальшому, протягом трирічного строку з дня настання страхової події, встановленого п. 8 Порядку та умов державного обов'язкового особистого страхування працівників прокуратури, затвердженого Постановою № 486, позивач ОСОБА_2 звертався до страховика з вимогою про перерахунок вже виплаченої йому страхової суми чи виплату її згідно з приписами Закону України «Про прокуратуру».
При цьому судова колегія звертає увагу й на ту обставину, що протягом 2003 - 2007 років будь-яких претензій до страховика щодо розміру виплаченого йому страхового відшкодування позивач ОСОБА_2 не мав, позаяк письмових доказів на підтвердження противного останнім також не представлено, і вперше офіційно звернувся до ВАТ НАСК «Оранта»з зазначеного питання лише у лютому 2008 року, через декілька місяців навіть після прийняття Конституційним Судом України рішення від 25 жовтня 2007 року № 10-рп/2007, на яке посилався позивач в обґрунтування своїх позовних вимог (а.с. 70-71, 72, 86, 87).
Однак, суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі, на зазначене уваги не звернув, а тому всупереч вимогам ст.ст. 10, 11, 214 ЦПК України безпідставно задовольнив заявлені позивачем вимоги за відсутності належних та допустимих, у розумінні ст. ст. 58, 59 цього ж Кодексу, доказів на їх підтвердження.
За таких обставин, приймаючи до уваги наведене, заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2011 року, ухвалене по справі, не може бути визнане цілком законним і обґрунтованим, а тому судова колегія вважає за необхідне на підставі п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України змінити це судове рішення, скасувавши його в частині, що стосується задоволення заявлених позивачем ОСОБА_2 вимог, та відмовивши у задоволенні заявленого ним позову в повному обсязі.
Що ж стосується питання розподілу судових витрат по справі, то це питання судова колегія вирішує відповідно до приписів ст. 88 ЦПК України.
Таким чином, на підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»- задовольнити частково.
Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2011 року - змінити, скасувавши це судове рішення в частині, що стосується задоволення заявлених позивачем ОСОБА_2 вимог, та відмовивши у задоволенні заявленого ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»позову в повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»107 (сто сім) грн. 30 коп. судового збору, сплаченого ним при подачі апеляційної скарги.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня його проголошення.
Головуючий:
Судді: