Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючого-суддіМатієк Т.В.,
суддів Марчук Н.О., Романець Л.А.,
за участю прокурора Підвербної Г.Я.,
розглянула в судовому засіданні 10 квітня 2012 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Рівненської області на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 19 жовтня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 15 березня 2011 року щодо ОСОБА_5
Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 19 жовтня 2010 року
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,
засуджено за ч. 3 ст. 365 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з управлінням строком на 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.
Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь Рівненського обласного ЗАТ по туризму та екскурсіях «Рівнетурист» 366 316 грн. в рахунок відшкодування майнової шкоди. У решті позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 15 березня 2011 року вирок в частині цивільного позову змінено. Цивільний позов щодо стягнення з ОСОБА_5 на користь ЗАТ «Рівнетурист» 366 316 грн. залишено без зміни, а в решті позовних вимог - залишено без розгляду.
У решті вирок залишено без зміни.
Як установив суд, ОСОБА_5 будучи головою правління та службовою особою ЗАТ «Рівнетурист», перевищуючи межі своїх службових повноважень, у період з 7 по 14 грудня 2005 року умисно уклав ряд договорів оренди, купівлі - продажу та комісії приміщень і транспортних засобів від імені ЗАТ «Рівнетурист». Зокрема, 7 грудня 2005 року договір оренди нежитлового приміщення готелю загальною площею 3190 кв. м, вартістю 1 693 500 грн.; 8 грудня договір оренди нежитлового приміщення загальною вартістю 1 511 406, 16 грн.; 9 грудня договір оренди майна загальною вартістю 464 368, 04 грн. та договір купівлі - продажу майна вартістю 179 000 грн.; 12 грудня договір купівлі - продажу приміщення вартістю 42 250 грн.; 14 грудня договір комісії приміщення вартістю 312 700, ринкова вартість якого становила 663 000 грн., договір комісії приміщення готелю загальною площею 25 кв. м, розташованого по вул. Київській, 36 у м. Рівне, та два договори оренди транспортних засобів вартістю 252 0056, 72 грн. і 89 590 грн.
Разом із тим, відповідно до Статуту ЗАТ «Рівнетурист» голова товариства від імені товариства має право укладати договори на суму, що не перевищує 25 відсотків вартості активів товариства.
За даними останньої фінансової звітності за ІІІ квартал 2005 року вартість активів ЗАТ «Рівнетурист» складає 6 774 000 грн.
ОСОБА_5 у зазначений вище період було реалізовано шляхом укладання договорів купівлі - продажу майно товариства на загальну суму 1 273 000 грн. та передано в оренду майно на загальну суму 5 010 870 грн., а всього укладено договорів щодо майна на загальну суму 5 283 870 грн., що перевищує 25 відсотків вартості активів товариства.
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_5 та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально - процесуального закону, неправильним застосуванням судом кримінального закону та м'якістю призначеного засудженому покарання. Зазначає, що суд безпідставно застосував до призначеного засудженому покарання положення ст. 69 КК України та звільнив його від відбування покарання з випробуванням, крім того, звільнення засудженого від відбування як основного, так і додаткового покарання суперечить вимогам кримінального закону. Також прокурор вказує на порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінально - процесуального закону, оскільки ухвала цього суду не містить мотивів на спростування доводів апеляції прокурора.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав скаргу, розглянувши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 334 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити, зокрема, обґрунтування призначення засудженому покарання, яке, згідно вимог ст. 335 КПК України, повинно бути визначено таким чином, щоб при виконання вироку не виникло ніяких сумнівів щодо виду і розміру покарання, призначеного судом.
За змістом ст. 55 КК України позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю застосовується як додаткове покарання у тих випадках, коли вчинення злочину було пов'язане з посадою підсудного або із заняттям ним певною діяльністю. Рішення про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має бути чітко сформульоване в резолютивній частині вироку для того, щоб не виникло жодних сумнівів під час виконання останнього.
При призначенні ОСОБА_5 додаткового покарання за ч. 3 ст. 365 КК України судом наведених вимог закону дотримано не було. Так, визнаючи у вироку, що засуджений є службовою особою закритого акціонерного товариства, а також головою його правління, суд призначив йому додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов'язані з управлінням, що є неконкретним і викликає сумнів під час його виконання.
Крім того, згідно ст. 75 КК України суд може звільнити засудженого з випробуванням від відбування тільки основного покарання у виді виправних робіт, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років. Звільнити з випробуванням засуджену особу від відбування іншого виду покарання суд не вправі. При такому звільненні суд відповідно до ст. 77 КК України може призначити додаткові покарання, які підлягають реальному виконанню, про що суд зазначає в резолютивній частині вироку.
Всупереч наведеному, місцевий суд звільнив ОСОБА_5 на підставі ст. 75 КК України від відбування як основного, так і додаткового покарання. Наведені порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону є підставами для скасування вироку суду з направленням справи на новий судовий розгляд.
Крім того, доводи прокурора про безпідставність звільнення ОСОБА_5 від відбування основного покарання з випробуванням колегія суддів також вважає слушними.
Встановивши у судовому засіданні підстави для пом'якшення засудженому покарання, а саме: те, що ОСОБА_5 раніше не судимий, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має незадовільний стан здоров'я, позитивно характеризується, бере участь у благодійних заходах, суд призначив йому основне покарання із застосуванням ст. 69 КК України, тобто нижче, ніж передбачене санкцією статті, за якою його засуджено. Такий висновок місцевого суду є обґрунтованим і з ним погоджується суд касаційної інстанції.
Однак колегія суддів вважає, що наведені дані про особу засудженого не можуть бути підставами для звільнення його від відбування покарання з випробуванням, оскільки ОСОБА_5 своєї вини у скоєному не визнав, заперечував розмір цивільного позову та жодних заходів по відшкодуванню завданих збитків не здійснив.
Крім того, є слушними доводи прокурора про те, що ухвала апеляційного суду постановлена з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, оскільки апеляційної інстанції, розглядаючи справу за апеляціями прокурора та цивільного позивача, всупереч вимог ст. 377 КПК України не дав відповіді на всі доводи апеляцій.
Так прокурор у своїй апеляції порушував питання про скасування вироку місцевого суду щодо ОСОБА_5 та постановлення судом апеляційної інстанції свого вироку внаслідок невідповідності призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого ним злочину та даним про особу засудженого внаслідок м'якості. Зазначав, даний злочин, передбачений ч. 3 ст. 365 КК України, є тяжким, вчинений у сфері службової діяльності, а тому його суспільна небезпечність є підвищеною у порівнянні з іншими категоріями злочинів, ОСОБА_5 своєї вини не визнав, не розкаявся, збитки не відшкодував. За таких обставин прокурор вважав, що призначення засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК України є необґрунтовано м'яким, а звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням є невиправданим з огляду на неможливість у даному випадку виправлення та перевиховання засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів.
При залишенні апеляції прокурора без задоволення суд апеляційної інстанції не дав належної відповіді на доводи прокурора, обмежившись загальними фразами щодо відповідності призначеного покарання вимогам ст. 65 КК України. За таких обставин ухвала суду апеляційної інстанції також підлягає скасуванню як така, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону.
Враховуючи викладене, вирок та ухвала суду щодо ОСОБА_5 підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, у процесі якого слід ретельно дослідити всі обставини справи, з'ясувати питання щодо приналежності засудженого до службових осіб юридичної особи приватного права, врахувати зміни, внесені до Кримінального кодексу України Законом № 4025-VI від 15 листопада 2011 року, та з урахуванням усіх обставин прийняти законне і обґрунтоване рішення. Якщо під час нового розгляду справи суд дійде висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 за вказаних фактичних обставин, то призначення йому покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України слід вважати м'яким.
Керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів
Касаційну скаргу заступника прокурора Рівненської області задовольнити.
Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 19 жовтня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 15 березня 2011 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
Т.В. Матієк Н.О. Марчук Л.А. Романець