"18" квітня 2012 р. м. Київ К-19305/08
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого Бившевої Л.І.,
суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,
секретар судового засідання Подолянко Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ужгороді Закарпатської області
на постанову Господарського суду Закарпатської області від 04 червня 2007 року
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2007 року
у справі № 5-7-14/241
за позовом Приватного підприємства «Контакт»
до Державної податкової інспекції у місті Ужгороді Закарпатської області
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -
Приватне підприємство «Контакт»(далі -позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Ужгороді Закарпатської області (далі -відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 1262/23-1/13582251/13403 від 23 червня 2005 року в частині визначення 94549,00 грн. основного платежу з податку на прибуток та відповідної суми штрафних (фінансових) санкцій; визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 1247/17-2/13582251/13381 від 21 червня 2005 року про визначення 1280,31 грн. основного платежу з податку з доходів фізичних осіб та 2560,62 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Постановою Господарського суду Закарпатської області від 04 червня 2007 року позов задоволено частково. Визнано нечинним та скасовано у повному обсязі податкове повідомлення-рішення № 1247/17-2/13582251/13381 від 21 червня 2005 року, прийняте ДПІ у м. Ужгороді по відношенню до ПП «Контакт», яким позивачу донараховано 1280,31 грн. податку на прибуток фізичних осіб та застосовано штрафну санкцію у сумі 2560,62 грн. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 1262/23-1/13582251/13403 від 23 червня 2005 року, прийняте ДПІ у м. Ужгороді по відношенню до ПП «Контакт», в частині донарахування податку на прибуток у сумі 75103,00 грн. та застосування фінансових санкцій у сумі 38938,14 грн. В решті вимог у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2007 року постанову Господарського суду Закарпатської області від 04 червня 2007 року залишено без змін.
В касаційній скарзі ДПІ у м. Ужгороді Закарпатської області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Господарського суду Закарпатської області від 04 червня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2007 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
У запереченні на касаційну скаргу ПП «Контакт», посилаючись на те, що постанова Господарського суду Закарпатської області від 04 червня 2007 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2007 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанціїй
З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
ДПІ у м. Ужгороді Закарпатської області провела планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ПП «Контакт»за період з 01 жовтня 2003 року по 31 березня 2005 року, за результатами якої було складено акт від 17 червня 2005 року № 26/23-1/10/13582251.
За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема, вимоги пункту 4.1 статті 4, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пунктів 5.3.2, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті , пункту 5.9 статті 5, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 99360,00 грн.; порушення позивачем вимог статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб у сумі 1280,31 грн.
23 червня 2005 року ДПІ у м. Ужгороді Закарпатської області на підставі акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 1262/23-1/13582251/13403 (№ 0003872341/0), яким згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначила ПП «Контакт»суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 150879,10 грн., у тому числі: 99360,00 грн. -за основним платежем, 51519,10 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.
23 червня 2005 року ДПІ у м. Ужгороді Закарпатської області на підставі акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 000091751/0, яким згідно з підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначила ПП «Контакт»суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок з доходів фізичних осіб у розмірі 3840,93 грн., у тому числі: 1280,31 грн. -за основним платежем, 2560,62 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковим органом не було доведено правомірності визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток та податку з доходів фізичних осіб, оскільки: поворотна фінансова допомога не оподатковується згідно положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в редакції до 01 січня 2003 року, що підтверджено висновком судово-бухгалтерської експертизи Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 3468 від 12 квітня 2006 року; факт понесення позивачем витрат при відрядженні працівника є підтвердженим належними первинними бухгалтерськими документами, а підтвердженням пов'язаності таких витрат із господарською діяльністю підприємства є протоколи намірів про укладення контрактів з Виробничим кооперативом «Альфа»(м. Тюмень, Російська Федерація) та Фірмою «Ungvar BT»(Угорщина).
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Як вбачається з акту перевірки, підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток слугував, зокрема, висновок податкового органу про те, що позивач неправомірно не включив до складу валового доходу підприємства у 1 кварталі 2004 року суму поворотної фінансової допомоги, яка була отримана від ОСОБА_1 згідно договору позики від 10 січня 2000 року (в редакції доповнення від 01 січня 2003 року) та договору фінансової позики № 1 від 05 січня 2004 року (в редакції доповнення від 06 січня 2004 року), та обліковується у ПП «Контакт»станом на 01 січня 2004 року у розмірі 331574,00 грн., а також те, що позивач неправомірно не включав до складу валових витрат у відповідних звітних періодах суми поворотної фінансової допомоги, які поверталися ОСОБА_1 на загальну суму 133268,41 грн.
Згідно з підпунктом 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення.
Відповідно до пункту 1 Розділу ІІ «Перехідні положення»Закону України від 24 грудня 2002 року № 349-IV «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) поворотна фінансова допомога, надана до моменту набрання чинності цим Законом, оподатковується за правилами, що діяли на момент її надання. При цьому, якщо платник податку включив суми такої поворотної допомоги до складу валових доходів відповідно до роз'яснень контролюючих органів, такий платник податку має право включити суми такої поворотної фінансової допомоги (її частини) до складу валових витрат за результатами податкового періоду, в якому відбувається її повернення. Це правило діє до 1 січня 2004 року.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що дія підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції Закону України від 24 грудня 2002 року № 349-IV) не могла поширюватися на позивача, оскільки ця норма встановлює обов'язок платника податку включати суму поворотної фінансової допомоги отриманої від фізичної особи до складу валового доходу, якого не існувало на момент одержання такої.
Викладене також підтверджується висновком судово-бухгалтерської експертизи Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 3468 від 12 квітня 2006 року.
Як вбачається з акту перевірки, підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток слугував, також, висновок податкового органу про те, що ПП «Контакт»неправомірно включило до складу валових витрат витрати на відрядження головного бухгалтера підприємства -ОСОБА_2 в м. Тюмень (Російське Федерація) та в м. Будапешт (Угорщина).
Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
За приписами підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до валових витрат включаються витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, витрати позивача на відрядження головного бухгалтера підприємства підтверджені належними первинними бухгалтерськими документами, зокрема, наказами про відрядження, посвідченнями про відрядження, авансовими звітами та проїзними документами (т.1 арк. справи 90-138), а пов'язаність таких витрат із господарською діяльністю позивача підтверджується протоколом намірів № 2 від 11 жовтня 2004 року, підписаним із Виробничим кооперативом «Альфа»(м. Тюмень, Російська Федерація), та контрактом № 1 від 25 січня 2005 року, укладеним із Фірмою «Ungvar BT»(Угорщина) (т.1 арк. справи 139-143).
Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.
Згідно з пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність визначення позивачу податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток в частині визначення 75103,00 грн. основного платежу та 38938,14 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Підставою для визначення позивачу податку з доходів фізичних осіб слугував висновок податкового органу, викладений в акті перевірки, про те, що позивачем неправомірно відшкодовувалися витрати на відрядження головного бухгалтера підприємства за кордон на загальну суму 9848,56 грн. до підприємств, з якими у позивача відсутня фінансово-господарська діяльність, а саме: з Виробничим кооперативом «Альфа»(м. Тюмень, Російська Федерація) та Фірмою «Ungvar BT»(Угорщина), у зв'язку з чим отримані ОСОБА_2 кошти у вигляді компенсації на відрядження є доходом фізичної особи та повинні оподатковуватися згідно з положеннями 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Згідно із положеннями пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування платника податку - резидента є загальний річний оподатковуваний дохід, який складається із суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року.
Як з зазначалося вище, доводи податкового органу про відсутність між позивачем та Виробничим кооперативом «Альфа»(м. Тюмень, Російська Федерація) і Фірмою «Ungvar BT»(Угорщина) спростовуються наявними у матеріалах справи протоколом намірів № 2 від 11 жовтня 2004 року, підписаним із Виробничим кооперативом «Альфа»(м. Тюмень, Російська Федерація), та контрактом № 1 від 25 січня 2005 року, укладеним із Фірмою «Ungvar BT»(Угорщина), а витрати на відрядження підтверджені належними первинними бухгалтерськими документами.
За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність визначення позивачу податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку з доходів фізичних осіб спірним податковим повідомленням-рішенням.
Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.
Згідно частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Державної податкової інспекції у місті Ужгороді Закарпатської області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Господарського суду Закарпатської області від 04 червня 2007 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2007 року підлягають залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ужгороді Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Закарпатської області від 04 червня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2007 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: _____________________ Л.І. Бившева
Судді: _____________________ А.М. Лосєв
_____________________ Т.М. Шипуліна
Суддя Л.І. Бившева