"24" квітня 2012 р. м. Київ К/9991/17554/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Весельської Т.Ф.,
Гашицького О.В.,
Ситникова О.Ф. ,
провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи
за позовом ОСОБА_4 до Військового комісаріату Автономної Республіки Крим, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, про визнання недійсним рішення Комісії щодо вирішення питань стосовно ветеранів війни (далі - Комісії) цього Військового комісаріату від 11 липня 2007 року та зобов'язання вчинити певні дії,
провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2008 року, -
У липні 2007 року ОСОБА_4 пред'явив в суді позов до Військового комісаріату Автономної Республіки Крим про визнання недійсним рішення його Комісії та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Комісії від 11 липня 2007 року, оформленим у виді протоколу № 88, йому відмовлено у встановленні статусу учасника бойових дій.
Посилаючись на те, що під час проходження військової служби у 1988 -1989 роках він неодноразово командирувався до Вірменії (в періоди з 21 вересня по 7 жовтня 1988 року та з 21 березня по 1 квітня 1989 року) та Абхазії (в періоди з 15 липня по 3 серпня та з 8 по 26 серпня 1989 року) задля виконання спеціальних завдань з урегулювання міжнаціональних конфліктів, просив визнати недійсним зазначене вище рішення Комісії та зобов'язати відповідача встановити йому статус учасника бойових дій і видати посвідчення встановленого зразка.
Під час розгляду справи ухвалою Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 27 вересня 2007 року до участі в ній залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим як відповідача.
Постановою Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 4 лютого 2008 року, з урахуванням виправлень, внесених ухвалою цього ж суду від 11 березня 2009 року, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Комісії від 11 липня 2007 року щодо відмови ОСОБА_4 у встановленні статусу учасника бойових дій визнано таким, що не відповідає чинному законодавству. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2008 року постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову, про відмову ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування ухваленої ним постанови та залишення в силі постанови суду першої інстанції, яка, на його думку, ухвалена відповідно до закону і скасована помилково.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися в процесі її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та, відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що Вірменія та Абхазія не відносяться до переліку країн, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року № 63. Документом же, що може підтверджувати факт участі позивача у бойових діях має бути довідка форми 10, яка видається Головним управлінням Генерального штабу Збройних Сил СРСР. Оскільки ж цієї довідки позивач не надав, то підстав вважати відмову відповідача протиправною не має.
Такий висновок апеляційного суду ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Втім, у зв'язку з порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що з 1988 року по 1990 рік, перебуваючи на службі в Управлінні внутрішніх військ МВС СРСР по УРСР, неодноразово перебував у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і приймав участь в бойових операціях по ліквідації незаконних озброєних формувань і затриманню осіб, які входять в ці формування, що підтверджується архівною довідкою Центрального архіву ГУВВ МВС України від 15 березня 2007 року.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та, ухвалюючи нову, про відмову ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд своє рішення мотивував тим, що наведені ним обставини, а також надана архівна довідка не можуть беззаперечно підтверджувати його участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ під час перебування у службовому відрядженні.
Такі обставини (щодо особистої участі позивача у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ на території колишнього СРСР), на думку апеляційного суду підтверджуються лише відповідною довідкою 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР.
Статтею 195 Кодексу адміністративного судочинства (далі -КАС) України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи (частина перша). Суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу (частина друга). Суд апеляційної інстанції може встановити нові обставини, якщо вони не встановлювалися судом першої інстанції у зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального права (частина третя).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 7 КАС України одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі розкритий в частинах четвертій та п'ятій статті 11 КАС України, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Усупереч наведеному, апеляційний суд лише обмежився посиланням на відсутність необхідного доказу та не з'ясував можливість надання такого доказу та не витребував його або ж інших доказів, які б свідчили про наявність чи відсутність юридичного факту, з яким в даному випадку чинним законодавством пов'язується право особи на визнання її учасником бойових дій, з власної ініціативи.
Так, відповідно до пункту 6 наказу Міністерства оборони України № 208 від 26 липня 1996 року "Про затвердження положення про Комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу ветеранів війни та визначенням осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 серпня 1996 року за №484/1509 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), при відсутності через незалежні від заявника причини необхідних документів, які підтверджують його право на отримання статусу ветерана війни (до ветеранів війни, відповідно до статті 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" належать в тому числі й учасники бойових дій), до уваги можуть прийматися:
- показання свідків (не менше двох, нотаріально завірених), які в період, що потребує підтвердження, проходили військову службу чи працювали разом із заявником;
- довідки відповідного періоду, підписані і завірені печаткою;
- грамоти, фотографії (оригінали);
- газетні матеріали того часу, який потребує підтвердження;
- історичні довідки, документи та інші архівні матеріали;
- документи потрібного періоду, де зазначені прізвище, ім'я та по батькові заявника;
- партійні документи, які підтверджують службу чи роботу заявника у відповідний період;
- інші документи, на підставі яких можливо зробити достовірний висновок по заяві.
Апеляційний суд залишив поза увагою клопотання позивача про допит свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які разом з ним проходили військову службу і можуть підтвердити наведені ним обставини (а.с. 16).
Крім того, апеляційний суд не надав будь-якої оцінки поданому позивачем доказу -постанові Київського районного суду міста Сімферополя від 8 серпня 2007 року про задоволення аналогічних позовних вимог ОСОБА_5 та зобов'язання комісії ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим з питань розгляду матеріалів про визначення учасником бойових дій визнати його учасником бойових дій (а.с. 26-27).
Відповідно до частини першої статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Втім, як вбачається з матеріалів справи, усі наявні в ній письмові докази, якими є: копії архівних довідок (а.с. 4, 15, 17), витяг з протоколу засідання комісії військового комісаріату Автономної Республіки Крим від 11 липня 2007 року № 88, постанова Київського районного суду міста Сімферополя від 8 серпня 2007 року, в порушення вимог статті 79 КАС України, ні уповноваженими особами, ні суддею, який здійснював розгляд справи, не посвідчені, що взагалі ставить під сумнів їх належність.
Суд також не визначився зі статусом особи, яка бере участь у розгляді справи, -Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим (далі -ГУ ПФУ в Автономній Республіці Крим).
Як вбачається з матеріалів справи, протокольною ухвалою від 28 вересня 2007 року суд першої інстанції залучив його до участі в справі як відповідача, без будь-яких на те обґрунтувань (а.с. 19).
У своєму відзиві на позов представник ГУ ПФУ в Автономній Республіці Крим зазначив, що вирішення питання про встановлення статусу учасника бойових дій не входить до компетенції органів Пенсійного фонду та просив суд змінити статус органу, який він представляє, з відповідача на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (а.с. 30). Однак, таке клопотання не знайшло свого вирішення під час розгляду справи взагалі.
Відповідно до статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (частини друга). Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта).
З урахуванням порушень, допущених апеляційним судом під час розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасувати ухвалену ним постанову та повернути справу до цього ж суду на новий розгляд.
При новому розгляді суду слід належним чином з'ясувати всі обставини справи, дослідити наявні докази, дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Суду слід врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, підтвердженими в судовому засіданні.
Керуючись статтями 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2008 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
Судді Т. Ф.Весельська
О.В.Гашицький
О.Ф.Ситников