09 квітня 2012 року м. Київ В/9991/913/12
№ В/9991/913/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,
суддів: Маринчак Н.Є., Островича С.Е., Пилипчук Н.Г., Федорова М.О.,
розглянувши заяву Державної податкової інспекції (ДПІ) у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби
про перегляд Верховним Судом України адміністративної справи № 29/78 (22-а-8560/08) Господарського суду м. Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Компанія «Агронафтохім»»
до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва, Державної податкової адміністрації у м. Києві, Державної податкової адміністрації України
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.12.2011 касаційну скаргу ДПІ у Подільському районі м. Києва залишено без задоволення, а постанову Господарського суду м. Києва від 05.10.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.12.2008 про задоволення позову залишено без змін.
20.03.2012 ДПІ у Подільському районі м. Києва звернулась із заявою про перегляд Верховним Судом України цієї адміністративної справи, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції норми підпункту 7.2.4 пункту 7.2 та підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(Закон № 168/97-ВР).
Як приклад неоднакового правозастосування, ДПІ додала до заяви ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19.07.2006 у справі № 2-7/4819-2005 Господарського суду АР Крим за позовом фірми «Лєда»до ДПІ у м. Сімферополі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та постанови Верховного Суду України від 23.10.2007 у справі за позовом ТОВ «Унідор-Плюс»до Луцької ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення; від 17.02.2009 у справі за позовом ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»»до СДПІ, Головного управління Державного казначейства України у Запорізькій області про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість; від 03.06.2008 у справі за позовом Приватного підприємства «Оса-2002»до ДПІ у Червоно заводському районі м. Харкова, ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова, Відділення Державного казначейства України у Жовтневому районі м. Харкова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.
Згідно із статтею 237 КАС України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
У пункті 5 постанови «Про судову практику застосування статей 235-240 Кодексу адміністративного судочинства України»від 13.12.2010 № 2 (зі змінами, внесеними постановою Пленуму ВАСУ від 19.12.2011 №9) Пленум Вищого адміністративного суду України роз'яснив, що до судових рішень, на які робиться посилання для підтвердження підстав, установлених пунктом 1 частини першої статті 237 КАС України, не належать рішення Верховного Суду України, ухвалені до 30 липня 2010 року судовими палатами в адміністративних та господарських справах Верховного Суду України і Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України, яка за винятковими обставинами переглядала рішення колегій Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, ухвалених у касаційному порядку, а також за винятковими обставинами рішення апеляційних судів як касаційних, оскільки в цих випадках Верховний Суд України відповідно до чинного на той час законодавства не діяв як суд касаційної інстанції.
Висновок суду касаційної інстанції в ухвалі від 20.12.2011, що за встановлених у судовому процесі обставин щодо сплати платником ПДВ -покупцем постачальнику товарів (послуг) суми податку в ціні придбання товарів (послуг), отримання ним від постачальника податкової накладної на цю суму податку, сам по собі факт визнання судом недійсними установчих документів постачальника та свідоцтва про реєстрацію його платником ПДВ після здійснення операції з поставки не є підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит, відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ»до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Згідно цієї позиції неналежним чином оформлена (підписана невідомою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.
Відповідно до статті 244-2 КАС України суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішеннями Верховного Суду України.
Що ж стосується ухвали від 19.07.2006, то, як свідчить зміст цієї ухвали, у ній норми підпунктів 7.2.1 та 7.4.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР судом касаційної інстанції застосовані без посилання на встановлений факт здійснення операції з поставки товарів (послуг).
За таких обставин доводи ДПІ про різне застосування судом касаційної інстанції одних і тих же норм матеріального права до подібних правовідносин при розгляді адміністративного позову не підтверджуються.
Керуючись статями 236, 240 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
Відмовити Державній податковій інспекції у Подільському районі м. Києва у допуску до перегляду Верховним Судом України адміністративної справи № 29/78 (22-а-8560/08) Господарського суду м. Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Агронафтохім»до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва, Державної податкової адміністрації у м. Києві, Державної податкової адміністрації України про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Головуючий: Є.А. Усенко
Судді: Н.Є. Маринчак
С.Е. Острович
Н.Г. Пилипчук
М.О. Федоров