"18" квітня 2012 р. м. Київ К-19508/07
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.
при секретарі Титенко М.П.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1, дов. від 20.09.2011
від відповідача: ОСОБА_2, дов. №1249/10/10 від 05.04.2012
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу закритого акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк»на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.09.2007 року по справі №7/105а за позовом закритого акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до Спеціалізованої Державної податкової інспекції про роботі з великими платниками податків у м. Донецьку про скасування податкових повідомлень-рішень
Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:
Постановою Господарського суду Донецької області від 18.06.2007 року позовні вимоги закритого акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк»(далі-ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк», позивач) до Спеціалізованої Державної податкової інспекції про роботі з великими платниками податків у м. Донецьку (далі-СДПІ про роботі з великими платниками податків у м. Донецьку, відповідач) задоволено частково. Скасовано у повному обсязі податкові повідомлення-рішення СДПІ про роботі з великими платниками податків у м. Донецьку від 06.01.2007 №0000530828/2/150/10/22-013/1, від 19.03.2007 №0000530828/3/8575/10/22-013, якими визначено податкові зобов'язання по податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; частково скасовані, в сумах 2,50грн. податкові повідомлення-рішення від 04.09.2006 №0000530828/0/24452/10/22-013, від 07.11.2006 №0000530828/1/30915/10/22-013, від 09.01.2007 №0000530828/2/148/10/22-013, від 19.03.2007 №0000530828/3/8576/10/22-013, якими визначено податкові зобов'язання по податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; скасовано частково, в сумах 11755568,57грн. податкові повідомлення-рішення від 04.09.2006 №0000500828/0/24446/10/22-013, від 07.11.2006 №0000500828/1/30918/10/22-013, від 09.01.2007 №0000500828/2/151/10/22-013, від 19.03.2007 №0000500828/3/8574/10/22-013 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток (податок на прибуток іноземних юридичних осіб) з врахуванням штрафних фінансових санкцій. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.09.2007 року постанову суду першої інстанції скасовано в частині визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 04.09.2006 №0000500828/0/24446/10/22-013, від 07.11.2006 №0000500828/1/30918/10/22-013, від 09.01.2007 №0000500828/2/151/10/22-013, від 19.03.2007 №0000500828/3/8574/10/22-013 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток (податок на прибуток іноземних юридичних осіб) з врахуванням штрафних фінансових санкцій у загальній сумі 1175568,57грн. В задоволені позову в цій частині відмовлено. В іншій частині постанову Господарського суду Донецької області від 18.06.2007 року залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач 05.10.2007 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 20.11.2008 року прийняв її до свого провадження.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.09.2007 року та прийняти нове, яким змінити рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального права, зокрема, ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про систему оподаткування», п.18.1 ст. 18 , п.п. 5.2.1 п.5.2, пп..5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п. 2 ст. 12 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків, п.п.3.1.1 п.3.1 ст. 3, п. 4.4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».
Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
На підставі доказів, досліджених з дотриманням норм процесуального права, судами попередніх інстанцій було встановлено, що за результатом виїзної планової перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2004 по 31.03.2006 було складено акт №130/22-013/14282829 від 19.08.2006, яким зафіксовано порушення, зокрема: підпункту «в» пункту 13.1, пункту 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: не справлення податку на роялті внаслідок укладення та виконання чотирьох зовнішньоекономічних контрактів, три з яких укладені позивачем з контрагентами Сполучених Штатів Америки, і один з підприємством Російської Федерації; а також порушення п.п.3.1.1 п.3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: занижено об'єкт оподаткування ПДВ на вартість безоплатно наданих товарів (розповсюджених серед потенційних клієнтів банку).
У зв'язку вищезазначеними порушеннями, на підставі акту перевірки та за результатом апеляційного оскарження податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.09.2006 №0000500828/0/24446/10/22-013, від 07.11.2006 №0000500828/1/30918/10/22-013, від 09.01.2007 №0000500828/2/151/10/22-013, від 19.03.2007 №0000500828/3/8574/10/22-013 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на суму 1175912,64грн., у тому числі за основним платежем 391970,88грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 783941,76грн.; податкові повідомлення-рішення від 04.09.2006 №0000480828/0/24450/10/22-013 від 07.11.2006 №0000480828/1/30917/10/22-013; від 09.01.2007 №0000480828/2/149/10/22-013; від 19.03.2007 №0000480828/3/8573/10/22 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1439,00грн. основного платежу та 719,50грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Відповідно до абзацу 1 пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»будь-які доходи отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Серед інших доходів підпунктом «в»зазначеного пункту визначені доходи роялті, значення яких наведене у пункті 1.30 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Згідно з пунктом 1.29 статті 1 зазначеного Закону податки, визначені статтею 13 цього Закону, є видами податку на прибуток і не вважаються нововведеними податками. Обов'язок по утриманню та сплаті податку до бюджету від роялті, отриманих нерезидентом інвестором, Законом покладено на резидента, який здійснює таку виплату.
Підпунктом 13.2 зазначеної статті передбачено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3-13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.
Підпунктом 18.1 ст. 18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до пункту 1 статті 12 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації від 08.02.1995 про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження від ухилень від сплати податків, ратифікованої Законом України від 06.10.1995 №369/95-ВР (далі -Угода), доходи від авторських прав і ліцензій (роялті), які виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.
Разом з тим, пунктом 2 статті 12 даної Угоди передбачено, що ці доходи можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають відповідно до законодавства цієї Держави, але податок, що сплачується не може перевищувати 10 процентів загальної суми доходів. При цьому механізм усунення подвійного оподаткування передбачено статтею 22 Угоди.
Випадки, коли положення пункту 1 і 2 цієї статті не застосовуються, передбачено пунктом 4 статті 12 Угоди. Зокрема, якщо особа, яка фактично має право на доходи від авторських прав і ліцензій, що є резидентом однієї Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі, в якій виникають доходи від авторських прав і ліцензій, через розташоване там постійне представництво, або надає в цій другій Державі незалежні особисті послуги з розташованої там постійної бази, і право або майно, стосовно яких сплачуються доходи від авторських прав і ліцензій, дійсно пов'язані з цим постійним представництвом чи постійною базою.
Аналогічні норми закріплені Конвенцією між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал від 04.03.1994, яка була ратифікована Україною 26.05.1995 та набула чинності 05.06.2000 (далі -Конвенція).
Таким чином, роялті, які виплачуються резидентом України резидентам Російської Федерації та Сполучених Штатів Америки, можуть оподаткуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами.
Положення статті 12 Угоди та статті 12 Конвенції не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податків право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаної міжнародної угоди та суті податку за визначенням ст.2 Закону України «Про систему оподаткування».
Судами встановлено, що контрагенти позивача є резидентами Російської Федерації та Сполучених Штатів Америки у розумінні застосування вищезазначених Угоди та Конвенції, що підтверджується відповідними довідками виданими уповноваженими органами Російської Федерації (Федеральною податковою службою) та Сполучених Штатів Америки ( податковими управліннями Департаменту Казначейства).
Позивач у рядку 2 Звітів про виплачені доходи, утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів -підприємств Російської Федерації та Сполучених Штатів Америки -відобразив доход у вигляді роялті, виплачений на користь нерезидентів, виходячи з умов застосування 0% ставки податку.
Отже, за встановлених обставин, та враховуючи, що норми міжнародних договорів передбачають зменшення, а не звільнення від оподаткування, висновок суду апеляційної інстанції щодо правомірності визначення позивачеві податкових зобов'язань з податку на прибуток нерезидентів є правомірним.
Суд касаційної інстанції також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо правомірності визначення позивачеві податкових зобов'язань з податку на додану вартість, оскільки підпункт 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» не містить виключень із загальних понять щодо поставки товарів, безоплатно наданих товарів та об'єкту оподаткування ПДВ, зокрема не виключають з об'єкту оподаткування ПДВ операції по безоплатній передачі товарів з рекламними цілями.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права при встановленні фактичних обставин справи.
Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -
Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.09.2007 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 -238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: _______________________Т.М.Шипуліна
Судді: _______________________Л.І. Бившева
_______________________А.М. Лосєв
Суддя Т.М. Шипуліна