ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
03 квітня 2012 року № 2а-3178/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1,
до треті особиГолосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація, Київська міська державна адміністрація, Головне управління земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головне управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головне управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
провизнання недійсною відмови у приватизації квартири та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась з позовом до Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання недійсною відмови у приватизації квартири та зобов'язання оформити передачу в приватну власність квартири.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що Закон України «Про перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації»містить перелік об'єктів, які не підлягають приватизації. В даному переліку не визначено заборону приватизації будинків, які знаходяться на вулицях, що розташовані в зонах охоронюваного ландшафту. Зокрема, рішенням Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2011 по справі №2а-11556/10/2670, яке набрало законної сили, встановлено, що будинок 15/8, розташований на території комплексу пам'яток архітектури Китаївської пустині та не віднесений до зони охоронюваного ландшафту.
Представник відповідачів проти позову заперечив з тих підстав, що згідно із Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №979 від 17 травня 2002 року «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві»будинок АДРЕСА_1 по вулиці Китаївська в м. Києві знаходиться на земельній ділянці в межах зони археологічного заповідника «Китаєво в межах городища і трьох курганних груп», а саме в зоні охоронюваного ландшафту. Крім того, на виконання доручення голови Київської міської державної адміністрації №33368/022 від 07.10.2011 стосовно підготовки пропозицій з питання відселення мешканців житлових будинків, в тому числі і будинку АДРЕСА_1, було запропоновано їх відселити.
Третя особа -Головне управління житлового забезпечення виконавчого органу КМР КМДА в поясненнях по суті позовних вимог відзначила, що відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації квартири, розташовані на територіях природних та біосферних заповідників, національних парків, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позову.
Усі інші треті особи пояснень по суті позовних вимог не надали.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст.ст. 41, 122, 128 КАС України, суд дійшов до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні. Учасники судового процесу не заперечили проти розгляду справи у письмовому провадженні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
З 24.05.1991р. ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копіями паспорта та довідки за формою №3 №950 від 12.03.2008р.
Позивач неодноразово зверталась до органів державної влади з метою здійснення оформлення передачі в приватну (спільну часткову) власність квартири, яку вона займає на умовах найму.
Спірні правовідносини виникли з підстав того, що відповідач, на думку позивача, неправомірно відмовляє у приватизації квартири.
Розпорядженням Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації №940 від 21.08.2002р., винесеним на виконання рішення №5/04 від 18.07.2002р. «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади Голосіївського району відомчого житлового фонду»та у зв'язку з ліквідацією ДНВК «Бджільництво»будинок по АДРЕСА_1 (надалі -будинок АДРЕСА_1) прийнято до комунальної власності.
Згідно листа Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації №406 від 18.06.2009р. будинок АДРЕСА_1 має один поверх, 15 квартир, жодна з яких не приватизована, оскільки будинок має охоронний статус. На додаток до листа були додані копії листів Головного управління охорони культурної спадщини №№4586, 4587 від 12.09.2006р., та Управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища Київської міської державної адміністрації №883 від 07.06.2000р., з яких вбачається, що будинок АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці, яка знаходиться в межах зони архітектурного заповідника «Комплекс пам'яток архітектури монастиря в межах її існуючої території в Китаєво»та зони археологічного заповідника «Китаєво в межах городища і трьох курганних груп»відповідно до рішення виконкому Київської міської ради № 920 від 16.07.1997р. та розпорядження Київської міської державної адміністрації №979 від 17.05.2002р. Згідно зі статтею 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», вказана земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення. До території заповідної зони Китаєво відноситься архітектурний заповідник в межах колишнього монастиря та археологічний заповідник в межах городовища і трьох курганих груп, яка входить до ландшафтного парку «Голосіївський». Заповідна територія Китаєво та ландшафтний парк «Голосіївський»мають юридичний охоронний статус, на який поширюється стаття 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»та стаття 4 Земельного кодексу України.
Втім, рішенням Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2011р. по справі №2а-11556/10/2670, яке набрало законної сили, встановлено, що до зони охоронюваного ландшафту віднесена частина вул. Китаївської, яка є незабудованою територією, натомість будинок АДРЕСА_1, в якому мешкає позивач, розташований на території комплексу пам'яток архітектури Китаївської пустині та не віднесений до зони охоронюваного ландшафту.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Суд на підставі частини другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України не вбачає необхідності доказувати, що Китаївська пустинь -це Свято-Троїцький чоловічий монастир.
Отже, будинок АДРЕСА_1, як було встановлено рішенням суду у справі №2а-11556/10/2670, розташований на території монастиря в Китаєво.
«Комплекс пам'яток архітектури монастиря в межах її існуючої території в Китаєво»є історико-культурним (архітектурним) заповідником згідно пп. 1.1.12. п. 1.1. Розділу «Заповідники»Додатку №1 до розпорядження Київської міської державної адміністрації «Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.79 N 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві»»№979 від 17.05.2002, що також підтверджується листами Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 17.01.2007 №6-П-898/2 та від 23.04.2008 №6-П-1215.
Згідно приписів пункту 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»№2482-XII від 19.06.1992 не підлягають приватизації квартири (будинки), розташовані на територіях історико-культурних заповідників.
Проте, абз. 4 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини»№1805-III від 08.06.2000 встановлено, що перелік пам'яток, які не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України.
Таким обмежуючим законодавчим актом є Закон України «Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації»N574-VI від 23.09.2008.
Разом з тим, «Комплекс пам'яток архітектури монастиря в межах її існуючої території в Китаєво»не входить до Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, затвердженого Верховною Радою України.
Суд вважає, що чинне національне законодавство прямо не забороняє приватизацію інших житлових будинків (квартир у будинках), які розташовані на території історико-культурного заповідника, але не включені до Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України «Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації», тобто затверджених Верховною Радою України відповідно до вимог абз. 4 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Враховуючи, той факт, що Закон України «Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації»та Закон України «Про охорону культурної спадщини»є спеціальними Законами України у сфері регулювання відносин щодо приватизації пам'яток культурної спадщини, та прийняті Верховною Радою України після прийняття Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а тому за наявності колізій у правовому регулюванні відносин приватизації квартир (будинків), розташованих на територіях історико-культурних заповідників, встановлених зазначеними Законами України, суд при вирішенні даної справи застосовує норми спеціального законодавства.
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2000 від 28.09.2000 визнано, що положення пункту 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»від 19.06.1992 в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»від 22.02.1994 відповідають Конституції України (є конституційними).
Крім того, Конституційним Судом роз'яснено, що приватизація державного фонду - це відчуження державної власності на користь громадян України, а питання щодо державної власності, в тому числі встановлення обмежень на приватизацію окремих об'єктів державного житлового фонду, зокрема, визначення правового режиму власності шляхом прийняття відповідного закону, а також затвердження переліку об'єктів права державної власності, в тому числі об'єктів державного житлового фонду, що не підлягають приватизації, уповноважена вирішувати Верховна Рада України відповідно до пункту 36 статті 85 та пункту 7 частини 1 статті 92 Конституції України.
За змістом статті 24 Конституції України під словосполученням «місце проживання»мається на увазі місце проживання громадян за територіальною ознакою (село, селище, місто чи інша адміністративно-територіальна одиниця), а не конкретне жиле приміщення (будинок, квартира, службова квартира). Тому включення Законом певних жилих приміщень до переліку об'єктів, що не підлягають приватизації, не може розглядатися як обмеження прав людини за ознакою місця проживання. Включення окремих квартир (будинків) державного житлового фонду до переліку об'єктів, що не підлягають приватизації, зумовлюється особливістю правового статусу територій, на яких вони розташовані, або самих цих об'єктів. З огляду на це не можна розцінювати як обмеження прав і свобод людини і громадянина визначення Верховною Радою України конкретних об'єктів державного житлового фонду, які не підлягають приватизації виходячи з цільового призначення жилих приміщень та інших обставин, пов'язаних з особливістю їх правового режиму, що унеможливлюють передачу цих жилих приміщень у приватну власність. Таким чином, положення пункту 2 статті 2 Закону необхідно розглядати не як обмеження прав людини за ознакою місця проживання, а як обмеження щодо окремих об'єктів державного житлового фонду, які можуть бути передані у власність громадян України.
Таким чином, на підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що рада має право на надання дозволу на приватизацію квартир у будинках розташованих на території державного історико-культурного заповідника, який не входить до Переліку, затвердженого Законом України «Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації», однак слід наголосити на тому, що це є правом ради і жодним чином не її обов'язком, враховуючи обмеження, встановлені законодавством.
Відповідно до Довідки від 18.06.2009р. №406 Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, по АДРЕСА_1 у м. Києві жодна з квартир не приватизована.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).
Підсумовуючи вищевикладене суд вважає, що відповідачі діяли у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
З огляду на вищенаведене, суд при вирішенні даного спору, враховуючи зміст частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення відповідача усім вищезазначеним вимогам, не вбачає відмову районної ради у приватизації квартири в будинку АДРЕСА_1, розташованого на території історико-культурного (архітектурного) заповідника такою, що суперечить законодавству України, у зв'язку з чим не вбачає законних підстав для скасування такого рішення.
Таким чином, оскільки суд не знайшов підстав для задоволення основної позовної вимоги позивача, як наслідок відсутні підстави для задоволення похідної вимоги про зобов'язання оформити передачу в приватну власність квартири.
За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні позову.
Оскільки судове рішення ухвалене на користь суб'єкта владних повноважень, судові витрати, відповідно з частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя В.В. Амельохін