Справа № 2-457/11 р. Головуючий 1 інст.: Срокіна І.І. Провадження 22ц/2090/2386/2012 р. Доповідач: Піддубний Р.М.
Категорія: «самочинне будівництво»
11 квітня 2012 року м. Харків
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого судді: Піддубного Р.М.,
суддів: Тичкової О.Ю., Малінської С.М.,
при секретарі: Колісник Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 06 лютого 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області, про заборону будівництва, знесення об'єкту самочинного будівництва, встановлення земельного сервітуту та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у володінні та користуванні нерухомим майном, -
встановила:
У серпні 2009 року ОСОБА_7, правонаступником якого є ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначив, що він є власником 32/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, зокрема, житлового будинку літ. «А-1», стіна якого розташована на межі із земельною ділянкою № НОМЕР_1. Посилаючись на те, що відповідачка ОСОБА_3, якій на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_2 у липні 2009 року розпочала незаконне будівництво споруди невідомого призначення, розмістивши її впритул до стіни його будинку, в зв'язку з чим в майбутньому можливе непоправне його пошкодження, позивач просив заборонити ОСОБА_3 самочинне будівництво та зобов'язати відповідачку знести самочинно збудовані на території її домоволодіння будівлі.
Крім того, посилаючись на те, що обслуговування зовнішнього боку стіни його будинку літ. «А-1»можливе лише з боку домоволодіння № НОМЕР_1, ОСОБА_7 просив встановити земельний сервітут у вигляді безперешкодного проходу до стіни свого будинку через територію земельної ділянки ОСОБА_3
У жовтні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом, в обґрунтування якого вказала, що їй на праві власності належить жилий будинок АДРЕСА_2. Рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної ради Харківської області від 04 червня 1991 року їй було дозволено знести сараї літ. «Л»та «М», які були розташовані впритул до стіни будинку літ. «А-1»по АДРЕСА_1 та побудувати на цьому місці літню кухню літ. «Л». На час звернення до суду з позовом будівництво споруди літ. «Л»закінчено. Стіна належного ОСОБА_7 жилого будинку літ. «А-1»розташована безпосередньо на межі земельних ділянок №НОМЕР_1 та № НОМЕР_2. Посилаючись на те, нахил даху цього будинку направлений в бік її домоволодіння, внаслідок чого опади із даху стікають на її ділянку, що призводить до пошкодження належного їй нерухомого майна та вимивання ґрунту, шкідливі речовини вентиляційної системи і газового обладнання потрапляють безпосередньо на територію її ділянки, крім того, вікно будинку відповідача виходить на територію її домоволодіння, що створює певні незручності, просила зобов'язати відповідача усунути перешкоди у здійсненні нею права користування та володіння майном шляхом зміни конструкції даху належного відповідачу будинку, усунути відводи з вентиляційної системи і газового обладнання та закласти вікно його будівлі, яке виходить в бік її домоволодіння.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 березня 2011 року у зв'язку зі зміною власника домоволодіння, яке належало ОСОБА_7 в порядку процесуального правонаступництва в якості позивача залучено ОСОБА_2
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 6 лютого 2012 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_2 та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким заявлений ОСОБА_2 позов задовольнити. В обґрунтування скарги зазначив, що на підставі ст.ст. 376, 386 ЦК України з вимогою про знесення об'єкту самочинного будівництва має право звернутись не тільки орган державної влади або місцевого самоврядування, а й будь-яка особа, яка вважає, що її права порушуються таким самочинним будівництвом.
ОСОБА_3 рішення суду в апеляційному порядку не оскаржене.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про заборону самочинного будівництва, знесення об'єкту самочинного будівництва, суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи будівництво спірного об'єкту закінчено, а право вимоги про знесення самочинної споруди має лише відповідний орган державної влади або місцевого самоврядування, у зв'язку з чим ОСОБА_2 є неналежним позивачем.
Проте повністю погодитись з такими висновками не можна з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 14 лютого 1986 року на праві власності належить житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2 а ОСОБА_2 належить 32/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1
Рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної ради Харківської області від 04 червня 1991 року ОСОБА_3 було дозволено знесення розташованих впритул до стіни будинку літ. «А-1»по АДРЕСА_1 сараїв літ. «Л»та «М»та побудувати літню кухню, яку ОСОБА_3 побудувала без отримання дозволу на будівництво та належно затвердженого проекту, зв'язку з чим зазначений об'єкт є самочинним будівництвом.
Оскільки на час розгляду справи судом будівництво вищевказаної споруди було фактично закінчено, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про заборону ОСОБА_3 продовження самочинного будівництва.
Звернувшись до суду з позовом про знесення вищевказаного об'єкту самочинного будівництва, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 зазначили в його обґрунтування, що вони мають підстави передбачати можливість порушення свого права власності в майбутньому і для запобігання такому порушенню просили знести побудовану ОСОБА_3 споруду.
Вирішуючи цю вимогу, суд керувався ст. 376 ЦК, яка регулює відносини, що виникають у зв'язку зі спорудженням будівлі чи споруди на земельній ділянці, не відведеній у встановленому законом порядку для цієї мети, або без належного дозволу, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Однак правовідносини, пов'язані зі створенням перешкоду здійсненні права користування своїм майном, регулюються ст. 391 ЦК, яка встановлює, що власник майна має право вимагати усунення перешкоду здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Таким чином, суд неправильно визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже, за позовом громадянина рішення про знесення самочинного будівництва може бути ухвалено на підставі ст. 391 ЦК України в разі доведеності ним відповідно до вимог ч. 3 ст. 10 ЦПК факту створення йому перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном при неможливості усунення цих перешкод в інший спосіб.
Встановлено, що позивачці ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 01 лютого 2011 року на праві власності належить 32/100 частин житлового будинку літ. «А-1»загальною площею 300,5 кв.м. з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Інші 68/100 частин будинку належать: ОСОБА_4 (11/100), ОСОБА_5 (11/100), ОСОБА_6 (46/100).
В натурі частка вищевказаного житлового будинку, який перебуває у спільній частковій власності вищевказаних осіб, у встановленому законом порядку ОСОБА_2 не виділена.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Належних доказів того, що самочинним будівництвом саме ОСОБА_2 створені перешкоди у здійсненні нею права користування та розпорядження належним їй майном, з огляду на те, що вона є власником лише 32/100 частин будинку та її частка не виділена в натурі та неможливості усунення цих перешкод в інший спосіб ОСОБА_2 не надала, що є її обов'язком відповідно до ст.ст. 11, 60 ЦПК України.
За таких обставин, у задоволенні позову ОСОБА_2 має бути відмовлено у зв'язку з недоведеності позовних вимог.
Що стосується рішення суду в частині відмови у встановленні земельного сервітуту, то слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 402 ЦК України земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Оскільки позивачкою ОСОБА_2 не надано доказів на підтвердження неможливості задоволення своїх потреб іншим способом, недосягнення сторонами домовленості про встановлення сервітуту, з огляду на те, що відповідачка ОСОБА_3 в суді першої та апеляційної інстанції не заперечувала проти права ОСОБА_2 користуватися її земельною ділянкою з метою обслуговування належного позивачці нерухомого майна та за відсутності конкретних умов сервітуту, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про знесення об'єкту самочинного будівництва - скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволення цих позовних вимог з інших підстав. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.
В частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржене, у зв'язку з чим його законність та обґрунтованість в цій частині не перевірялась.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 06 лютого 2012 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про знесення об'єкту самочинного будівництва - скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 в цій частині відмовити.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді