Іменем України
23 квітня 2012 року Справа № 5020-1646/2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Котлярової О.Л.,
суддів Антонової І.В.,
Євдокімова І.В.,
за участю представників сторін:
позивача ОСОБА_2, довіреність № б/н від 15 жовтня 2010 року (закритого акціонерного товариства "Золотой ключик")
позивача Боєв Юрій Леонідович (повноваження перевірені), протокол № б/н від 26 квітня 2011 року, директор (закрите акціонерне товариство "Золотой ключик");
відповідача не з'явився (Фонду комунального майна Севастопольської міської ради)
третьої особи ОСОБА_5, довіреність № 15 від 09 лютого 2012 року (Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі)
третьої особи не з'явився (Севастопольська міська рада)
третьої особи не з'явився (Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської ради)
розглянувши апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства "Золотой ключик" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Плієва Н.Г.) від 13 січня 2012 року у справі № 5020-1646/2011
за позовом закритого акціонерного товариства "Золотой ключик" (пр. Нахімова, 12, Севастополь, 99011)
до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5, місто Севастополь, 99011)
3-тя особа - Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (майд. Повсталих, 6, Севастополь, 99008)
3-тя особа - Севастопольська міська рада (вул. Леніна, 3, місто Севастополь)
3-тя особа - Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської ради (вул. Папаніна, 1а, місто Севастополь)
про визнання у частині недійсним наказу та визнання права власності
У жовтні 2011 року Закрите акціонерне товариство "Золотой ключик" звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради про визнання у частині недійсним наказу та визнання права власності.
23 листопада 2011 року ухвалою суду до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі.
26 грудня 2011 року відповідно до заяви позивача про виправлення помили у тексті позовної заяви щодо інвентаризаційної нумерації приміщень бару „Три піскаря" позивач просить визнати недійсним пункт 5 наказу Фонду Комунального майна Севастопольської міської Ради № 949 від 27 липня 2009 року в частині видачі свідоцтва про право власності територіальної громади м. Севастополя в особі Севастопольської міської ради на об'єкт нерухомого майна -вбудовані нежитлова приміщення (з № 1-1 по № 1-14; з ІІ-1 по № ІІ-17, з ІІІ-1 по № по № ІІІ-7) загальною площею 512 кв.м. з приямками, входом в підвал, розташованим за адресою: пр. Нахімова, 12 в м. Севастополі. Визнати право власності закритого акціонерного товариства „Золотой ключик" на новостворену річ -вбудоване приміщення кафе "Три піскарі" у житловому будинку №12 на проспекті Нахімова в м. Севастополі з приямками та входом в кафе ( з ІІ-1 по ІІ-17).
Позивачу було відмовлено у задоволенні клопотання про застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлове приміщення на відповідальне зберігання цього майна балансоутримувачу -комунальному підприємству Севастопольської міської ради „Аррікон", у зв'язку з тим, що позивачем не подано доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень у виконанні судового рішення.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 13 січня 2012 року у справі № 5020-1646/2011 у позові відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що з 1994 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 1994 року № 324 спірне майно перебуває в комунальній власності, а тому відповідачем наказ щодо оформлення права власності на це майно було видано в межах повноважень та у спосіб, що передбачено законом, підстави для визнання недійсним пункту 5 цього наказу відсутні. Позивачем не було надано доказів існування юридичних фактів, в результаті яких було б припинено право власності територіальної громади м. Севастополя в особі Севастопольської міської ради на вбудовані нежитлові приміщення по пр. Нахімова, 12 в м. Севастополі. Рішення про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Не погодившись з рішенням суду закрите акціонерне товариство "Золотой ключик" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою у якій просить рішення господарського суду скасувати, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції нез'ясоване, що на момент виникнення спірних відносин Законом України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлено порядок приватизації об'єктів групи А, зданих в оренду, у тому числі, цілісного майнового комплексу Державного комунального підприємства "Магазин № 52", створеного під час комерціалізації, правоприємником якого є закрите акціонерне товариство "Золотой ключик", де лише Фонд державного майна України та його регіональні відділення і представництва уповноважені здійснювати повноваження власника державного майна. На думку скаржника, відсутні докази про передачу спірного майна відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 1994 року № 324 до територіальної громади. Належним рішенням про включення майна до об'єктів приватизації позивач вважає рішення виконавчого комітету Севастопольської міської ради №/102 від 28 лютого 1995 року „Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності, підлягаючих приватизації у 1995 році". При вирішенні питання про наявність у відповідача повноважень щодо видачі Свідоцтва про право власності територіальної громади на приміщення, суд був повинен установити юридичний факт передачі майна у власність територіальної громади та здійснення дотримання процедури передачі та припинення суб'єктивних прав позивача, який є користувачем майна на праві повного господарського відання відповідно до статі 37 Закону України „Про власність".
Більш детальніше викладено у апеляційної скарги.
Ухвалою апеляційної інстанції від 06 лютого 2012 року апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства "Золотой ключик" прийнято до провадження Севастопольського апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: головуючого судді Котлярової О.Л., суддів Воронцової Н.В., Заплава Л.М. та призначено до розгляду на 12 березня 2012 року.
12 березня 2012 року головою правління закритого акціонерного товариства "Золотой ключик" були надані письмові пояснення щодо підстав апеляційної скарги, зокрема, зазначено, що затвердження Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської радою протирічить статті 1 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 1 Закону України „Про місцеві державні адміністрації", таким чином створення Фонду комунального майна та надання йому повноважень є протизаконним.
Представником Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі надано відзив на апеляційну скаргу та додані додаткові документи. У відзиві вказано, що відповідно до додатку № 16 до Постанови Кабінету Міністрів України № 324, спірне майно відноситься до комунальної власності територіальної громади та закріплено за Фондом комунального майна Севастопольської міської ради на праві оперативного управління.
Ухвалою апеляційної інстанції від 12 березня 2012 року розгляд справи було відкладено на 26 березня 2012 року.
Ухвалою апеляційної інстанції від 26 березня 2012 року, у зв'язку із залученням до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Севастопольську міську раду та Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської Ради та витребуванням додаткових документів, розгляд справи було відкладено на 05 квітня 2012 року.
Розпорядженням виконуючого обов'язки секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2012 року змінено склад судової колегії, суддю Воронцову Н.В. замінено на суддю Антонову І.В., суддю Заплава Л.М. замінено на суддю Євдокімова І.В.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" та на підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку зі зміною складу суду розгляд справи починається заново, а отже, спочатку починається і перебіг строку вирішення спору.
До початку розгляду справи 05 квітня 2012 року через канцелярію суду від Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі надійшли письмові пояснення у справі на виконання ухвали від 26 березня 2012 року.
Також від позивача надійшли додаткові заперечення проти доводів відповідачів з клопотанням про долучення до матеріалів справи докази виконання вимог ухвали від 26 березня 2012 року.
У судовому засіданні представники позивача підтримали доводи апеляційної скарги, представник Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі заперечував, представники відповідача та третіх осіб не з'явились.
Ухвалою апеляційної інстанції від 05 квітня 2012 року, розгляд апеляційної скарги було відкладено на 23 квітня 2012 року, повторно зобов'язано сторін та третіх осіб надати додаткові документи.
Представником закритого акціонерного товариства "Золотой ключик" через канцелярію суду подані письмові заперечення проти доводів і міркувань Регіонального відділення Фонду державного майна України у Автономній Республіки Крим та місті Севастополі від 05 квітня 2012 року № 10-03-01158, заява щодо ознак фальсифікації Статуту орендного підприємства торгівельний комплекс „Золотий ключик" та повідомлення про вручення поштових відправлень на вимогу суду. Також, представником надано копію статуту Орендного підприємства торговельного комплексу „Золотой ключик".
Судовою колегією відмовлено у клопотанні скаржника про витребування реєстраційної справи щодо встановлення ознак фальсифікації Статуту орендного підприємства торгівельний комплекс „Золотий ключик" з тих підстав, що з'ясування обставин щодо фальсифікації Статуту, який зберігається у реєстраційній справі не є предметом дослідження у даній справі та представник позивача не позбавлений права, за наявності підстав, звернутися для захисту своїх інтересі до правоохоронних органів.
Від Фонду комунального майна Севастопольської міської ради надійшло клопотання про доручення до матеріалів справи копії рішення Севастопольської міської ради № 339 від 12 листопада 2002 року.
У судовому засіданні представники скаржника підтримали доводи апеляційної скарги, представник Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі заперечував та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, надав пояснення щодо повноважень управління загальнодержавним та комунальним майном у період з 1995 по 2002 роки.
Фонд комунального майна Севастопольської міської ради та треті особи у судове засідання явку уповноважених представників не забезпечили, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія вважає можливим розглянути скаргу за відсутністю сторін, що не з'явились.
Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши обставини даної справи, перевіривши підстави прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції, заслухавши представників позивача та третьої особи, судова колегія дійшла висновку щодо необґрунтованості вимог апеляційної скарги з огляду на наступне.
У пункті 4 статті 2 Закону України „Про власність" № 697 від 07 лютого 1991 року (який діяв з 15 квітня 1991 року по 27 квітня 2007 року) встановлено, що власність в Українській РСР виступає в таких формах: індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна, державна.
Постановою Кабінету Міністрів України №311 від 05 листопада 1991 року "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) та встановлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю, розділом ІІІ додатку Постанови зазначено майно, яке передано у власність у міста Севастополя.
Згідно з реєстраційним посвідченням, виданим Севастопольським бюро технічної інвентаризації 12 березня 1993 року право на домоволодіння № 12 по пр. Нахімова в м. Севастополі було зареєстровано за державного підприємства "Севастопольський морський завод ім. С. Орджонікідзе". (а.с 63 т.2)
Відповідно до додатку № 16 до постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 1994 року №324 „Про передачу майна, яке перебуває у загальнодержавній власності до комунальної власності областей, міст Києва та Севастополя" до комунальної власності м. Севастополя були передані житлові будинки (із вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями), які перебувають на балансі державного підприємства "Севастопольський морський завод ім. С. Орджонікідзе" Мінмашпрому, у м. Севастополі, за винятком будинків по вул. Хрульова, 7 та вул. Толбухіна, 10.(а.с. 33-34 т.4)
08 квітня 1994 року між Фондом комунального майна міста Севастополя, який діє на підставі тимчасового положення затвердженого рішенням №168 від 24 грудня 1992 року 14 сесії Севастопольської міської ради народних депутатів та організацією орендарів торгівельного комплексу „Золотий ключик", перетвореної надалі в орендне підприємство торговий комплекс „Золотий ключик", а пізніше в закрите акціонерне товариство „Золотий ключик", був укладений Договір оренди цілісного майнового комплексу № 518, відповідно до якого останньому передавався в тимчасове володіння і користування цілісний майновий комплекс, що включає нежиле приміщення, розташоване за адресою: місто Севастополь, пр. Нахімова, 12. (а.с. 46-53, 56-60, 62-67, 68-77 т.1, а.с. 62-67 т.2)
Тобто, на момент укладення договору позивач не заперечував щодо віднесення спірного об'єкту до відання Фонду комунального майна.
Як свідчать матеріали справи, договір оренди торгового комплексу „Золотий ключик" було припинено (а.с.28 т.2)
Пунктом 4 рішення № 339 від 17 листопада 1999 року Севастопольської міської ради 9 сесії ХХІІІ скликання було зобов'язано Регіонального відділення Фонду державного майна України в місті Севастополі зупинити приватизацію об'єктів комунального майна по переліку, раніше затвердженими рішеннями міської ради, по яким розпочато процес приватизації. (а.с. 70-71 т.4)
Рішенням № 330 від 12 листопада 2002 року Севастопольської міської ради 5 сесії ХХІV скликання затверджено Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської ради. (яке діяло на момент прийнятті оскарженого акту). Згідно з пунктом 2 Положення Фонд комунального майна є виконавчим органом Севастопольської міської Ради з управління майном, яке відноситься до комунальної власності територіальної громади міста Севастополя.
Майно Фонду являється комунальною власністю територіальної громади міста Севастополя і закріплено за ним на праві оперативного управління.
Доводи скаржника щодо протизаконності створення Фонду комунального майна та надання йому повноважень не можуть бути прийняти судової колегією з підстав того, що відповідні рішення ради про затвердження тимчасового положення та положення про Фонд комунального майна не були оскаржені у встановленому порядку та не визнані недійсними.
Таким чином, судова колегія вважає, що зауваження скаржника щодо повноваження власника спірного майна, факту передачі майна у власність територіальної громади та здійснення дотримання процедури передачі, спростовуються вищезазначеним законодавчими актам щодо розмежування майна України між загальнодержавними і комунальної власністю, віднесення спірного об'єкту домоволодіння № 12 по пр. Нахімова в м. Севастополі (із вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями) до відання Фонду комунального майна Севастопольської міської ради.
13 серпня 2009 року за територіальною громадою міста Севастополя в особі Севастопольської міської Ради свідоцтвом оформлено право власності на вбудовані нежитлові приміщення у житловому будинку №12 на проспекті Нахімова в м. Севастополі з № І-1 по І-14, з № ІІ-1 по № ІІ-І по № ІІ-17, з № ІІІ-1 по № ІІІ-6), загальною площею 512,5 кв. метрів з приямками, входом у підвал. (а.с. 18 т.1)
Свідоцтво видано на підставі рішення № 339 від 12 листопада 2002 року 5 сесії Севастопольської міської Ради і Наказу Фонду Комунального майна Севастопольської міської Ради № 949 від 27 липня 2009 року.
На думку скаржника, пункт 5 Наказу Фонду Комунального майна Севастопольської міської Ради № 949 від 27 липня 2009 року порушує його права, що полягає у невизнані відповідачем результатів приватизації державного майна, яка була проведена в місті Севастополі, на виконання вимог законодавства за рішеннями місцевих органів державної влади, прийнятих у процесі комерціалізації державної торгівлі, наказ видано поза межами наданих законом повноважень з привласненням прав державного органу приватизації, тобто цей наказ є незаконним і підлягає визнанню судом недійсним.
Згідно з частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до частини 1 статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Згідно з Роз'ясненнями Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних та інших органів" № 02-5/35 від 21 січня 2000 року (зі змінами та доповненнями) підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Як свідчать матеріали справи, позивач намагався отримати у власність нежитлові приміщення площею 512,5 кв.м, що розташовані за адресою: м. Севастополь, пр. Нахімова, 12 шляхом приватизації. Севастопольською міською радою відповідне рішення прийнято не було. (а.с.105-118 т.3)
Питання приватизації спірного об'єкту було предметом розгляду у справі № 5020-5/327 за позовом закритого акціонерного товариства „Золотой ключик" до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, 3-ті особи Севастопольська міська Рада, відділу державної служби охорони культурної спадщини Управління культури і туризму Севастопольської міської державної адміністрації, Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі про спонукання здійснити оцінку нежитлових приміщень та укласти договір купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 512,5 кв.м, що розташовані за адресою: м. Севастополь, пр. Нахімова, 12. Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2009 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 22 березня 2010 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог. Судовими рішеннями, зокрема, встановлено, що на спірний об'єкт встановлена заборона приватизації, оскільки воно входить до переліку об'єктів культурної спадщини та об'єктів, що є соціально значущими для міста.
Скаржником не було доведено що він є користувачем майна на праві повного господарського відання та оскарженим наказом були припинені його суб'єктивні права.
Таким чином, оспорюваний наказ щодо оформлення права власності на спірне майно було видано в межах повноважень та у спосіб, що передбачено законом.
Також судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволені позову у частині визнання права власності.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.
Положеннями статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За своєю правовою природою договір, укладений між сторонами, є договором (найму) оренди.
Оренда державного та комунального майна є різновидом майнового найму і при розгляді таких справ застосовуються норми як Закону України "Про оренду державного та комунального майна", так і норми Цивільного та Господарського кодексів України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Статтею 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна. Якщо в результаті поліпшення, зробленого орендарем за згодою орендодавця, створена нова річ, орендар стає її власником у частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено договором оренди.
Судова колегія вважає необхідним зауважити, що на час звернення позивача з позовом до суду орендні правовідносини припинені.
Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 182 Цивільного кодексу України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державної реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідними органами, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацією та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.
Згідно з відомостями, наданими комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської Ради № 103/6 від 23 листопада 2011 року право власності на нежитлові вбудовані приміщення площею 512, 5 кв. м. за адресою: пр. Нахімова, 12 зареєстровано за територіальною громадою м. Севастополя в особі Севастопольської міської Ради згідно свідоцтва про право власності від 13.08.2009, виданого Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради на підставі наказу № 949 від 27 липня 2009 року. (а.с. 18 т.1)
Право власності на бар „Три піскарі" згідно облікових даних БТІ не зареєстровано. (а.с. 78-89 т.2)
Посилання скаржника на той факт, що ним було створено нову річ спростовується матеріалами справи з яких вбачається, що позивачу було надано дозвіл саме на реконструкцію підвальних приміщень по вул. Нахімова, 12. (а.с.31-32 т.2)
В матеріалах справи відсутні докази про набуття позивачем у законному порядку права власності на спірне майно.
Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Стаття 346 Цивільного кодексу України встановлює перелік підстав припинення права власності.
Таким чином, викладені вище обставини та матеріали справи підтверджують відсутність доказів існування юридичних фактів, в результаті яких було б припинено право власності територіальної громади м. Севастополя в особі Севастопольської міської Ради на вбудовані нежитлові приміщення по пр. Нахімова, 12 в м. Севастополі.
Враховуючи вищезазначене, судова колегія дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись статтями 101, пунктом 1 частини 1 статті 103, 105Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства "Золотой ключик" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 13 січня 2012 року у справі № 5020-1646/2011 залишити без змін.
Головуючий суддя О.Л. Котлярова
Судді І.В. Антонова
І.В. Євдокімов
Розсилка:
1. Закрите акціонерне товариство "Золотой ключик" (пр. Нахімова, 12, м. Севастополь, 99011)
2. Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5, Севастополь, 99011)
3. Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (майд. Повсталих, 6, Севастополь, 99008)
4.Севастопольська міська рада (вул. Леніна, 3, місто Севастополь)
5. Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської ради (вул. Папаніна, 1а, місто Севастополь)