"26" квітня 2012 р.Справа № 5016/305/2011(6/10)
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ярош А.І.,
суддів Журавльова О.О., Михайлова М.В.,
при секретарі судового засідання Герасименко Ю.А.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, за довіреністю;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства „Одеська залізниця"
на рішення господарського суду Миколаївської області від 06 лютого 2012 року
по справі № 5016/305/2011(6/10)
за позовом Державного підприємства „Одеська залізниця"
до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства „Нібулон"
про стягнення заборгованості за зберігання вантажу у вагонах у вересні-жовтні 2010 р. в загальній сумі 67 852,80 грн.,
Одеська залізниця звернулась до господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства „Нібулон" 67 852,80 грн. плати за зберігання вантажу в вагонах в вересні-жовтні місяці 2010 року.
Позовні вимоги вмотивовані неприйняттям вагонів відповідачем на станції Прибузька Херсонської дирекції залізничних перевезень Одеської залізниці, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість за зберігання вантажу у вагонах.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 06 лютого 2012 року у справі №5016/305/2011(6/10) (суддя Ткаченко О.В.) у задоволенні позовних вимог Одеської залізниці відмовлено.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що суд не застосовує п.8 Правил зберігання вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. №644, оскільки він не відповідає ст.46 Статуту залізниць України.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій проситьскасувати рішення суду першої інстанції, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Одеської залізниці в повному обсязі, з посиланням при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 12 жовтня 2009 року між Одеською залізницею (Залізниця, позивач) та ТОВ СП „Нібулон" (Підприємство, відповідач) був укладений договір №ДН-4/98 про експлуатацію залізничної під'їзної колії ТОВ СП „Нібулон", за умовами п.1 якого згідно із Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів і на умовах цього договору експлуатується під'їзна колія, яка належить Підприємству і примикає стрілкою №35 до під'їзної колії ДАХК „Чорноморський суднобудівний завод" станції Миколаїв-Вантажний Одеської залізниці та обслуговується локомотивом Ольшанської філії ВАТ „КДМППЗТ".
Відповідно до п.п. 5,6 договору повідомлення про готовність вагонів для передачі передаються: прийомоздавальником станції прийомоздавальнику ТОВ СП „Нібулон" цілодобово по телефону за 2 години до готовності передачі з записом в книзі повідомлень. Вагони для під'їзної колії подаються локомотивом Залізниці на колію №11 ст. Миколаїв-Вантажний.
Згідно з п.11 договору максимальна переробна спроможність вантажних пунктів без урахування часу на технологічні операції складає: вивантаження зернових на коліях 2,3,4 -фронт одночасної подачі 15 вагонів (по 5 вагонів на кожну колію), фронт одночасного вивантаження -15 вагонів (по 5 вагонів на кожній колії) -за 2 год. 30 хв. Добова переробна спроможність вантажних фронтів з урахуванням часу на технологічні операції складає 75 вагонів на добу.
Пунктом 16 договору встановлено, що Підприємство сплачує Залізниці плату: за користування вагонами (контейнерами) - згідно з Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999р. №113, зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 15.03.1999р. за №165/3458, та Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (Тарифного керівництва №1).
За умовами п.18.4 договору Залізниця має право затримати поїзди на підходах до ст. Миколаїв-Вантажний, у разі не прийому вагонів Підприємством, при наявності на 17 год. 00 хв., на коліях станції призначення вагонів у кількості не менше добової переробної спроможності вантажних фронтів. Вагони, що з вини Підприємства, простоюють на підходах до станції призначення, в затриманих поїздах в очікуванні подачі під вивантаження, незалежно від виконання переробної спроможності, оформлюються актами про затримку вагонів ф.ГУ23а, з покладанням на Підприємство відповідальності за користування вагонами та зберігання вантажів у вагонах до моменту закінчення затримки, згідно Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом (Тарифного керівництва №1), Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999р. №113, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15.03.1999р. за №165/3458, та Правил зберігання вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. №644, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000р. за вх.№866/5087. Загальний час, за який Підприємством вноситься плата за користування вагонами, включає час затримки з його вини та час перебування вагонів у безпосередньому розпорядженні Підприємства, згідно Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999р. №113, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15.03.1999р. за №165/3458.
З матеріалів справи вбачається, що 30.09.2010 року на станції Прибузька Одеської залізниці на підставі наказу №19 про затримку поїзда від 30.09.2010р. було затримано поїзд №3502 з 54 вагонами з вантажем зерно, що прямував на станцію Миколаїв-Вантажний Одеської залізниці, про що було складено акт про затримку №21 від 30.09.2010р. (а.с. 14). Відповідно до наказу та акту підстава для затримання -зайнятість фронтів вивантаження ТОВ СП „Нібулон" та відсутність технічної можливості накопичення вагонів на ст.Миколаїв-Вантажний.
Станцію призначення Миколаїв-Вантажний було повідомлено про затримку вказаного поїзда 30.09.2010р. о 21 год. 50 хв. на підставі повідомлення про затримку вагонів №21 від 30.09.2010р. (а.с. 15). Вантажоотримувача ТОВ СП "Нібулон" повідомлено про затримку вагонів 30.09.2010р. О 22:20 год.
Як наслідок, Одеською залізницею було нараховано відповідачу плату за користування вагонами з урахуванням часу затримки потягів на станції Прибузька на підставі відомостей плати за користування вагонами та накопичувальної картки від 27.10.2010р. №27102177 (а.с. 19) в сумі 56 544,00грн., + ПДВ 20% 11 308,80 грн.. Таким чином, всього сума складає 67 852,80 грн., в т.ч. ПДВ.
З матеріалів справи також вбачається, що на адресу відповідача була надіслана претензія №344 від 13.12.2010р. (а.с. 56), в якій позивач просив ТОВ СП „Нібулон" в добровільному порядку перерахувати на рахунок позивача 67 852,80 грн. Вказана претензія була залишена відповідачем без задоволення, з підстав, викладених у відповіді на претензію від 14.01.2011р. №384/12-27, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача 67 852,80 грн. плати за зберігання вантажу у вагонах в вересні-жовтні місяці 2010 року.
Спірні правовідносини, пов'язані з користуванням вагонами, нарахуванням плати за користування вагонами регулюються наступними положеннями законодавства.
Стаття 3 Закону України „Про залізничний транспорт" встановлює, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України „Про транспорт", цього закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства.
Статтею 908 ЦК України передбачено, що загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажів, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Частина 5 ст. 307 ГК України також встановлює, що умови перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Водночас відповідно до ст. 119 Статуту залізниць України за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами -суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства.
Згідно з п.1 Правил користування вагонами і контейнерами (ст. 119 - 126 Статуту залізниць України), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25 лютого 1999р. №113, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15 березня 1999р. за №165/3458, Правила користування вагонами і контейнерами визначають порядок і умови користування вагонами і контейнерами: парку залізниць України; парку залізниць інших держав; які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, а також орендовані ними (за час затримки на коліях залізниць загального користування).
Пунктом 2 Правил користування вагонами і контейнерами встановлено, що за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під'їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (далі - вантажовласники) вносять плату.
Відповідно до п.3 Правил користування вагонами і контейнерами облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, Відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, які складаються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45, Пам'яток про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к , Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а, Актів загальної форми ГУ-23.
За п.п. 9, 10, 12 Правил користування вагонами і контейнерами про затримку вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ (додаток 4). Наказ підписується посадовою особою, визначеною начальником залізниці. Облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією. Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передає йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником). Загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Причини, які є підставою для нарахування плати за користування вагонами в разі затримки їх на підходах до припортових станцій призначення, зазначаються в актах про затримку вагонів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на п.18.4 договору, виходячи зі змісту якого єдиною підставою для затримання позивачем вагонів може бути лише факт неприйняття вагонів відповідачем в якості наявності вини ТОВ СП „Нібулон" в простої вагонів.
Незважаючи на те, що при видачі наказу №19 від 30 вересня 2010 року Одеська залізниця зазначила в якості причини затримки вагонів - неприйняття вагонів вантажовласником - ТОВ СП „Нібулон", позивач не надав ані місцевому, ані апеляційному господарському суду належних доказів того, що відповідач не приймав або відмовлявся від прийому вагонів.
Навпроти, судом першої інстанції встановлено, що 04 жовтня 2010 року відповідач у листі №04/35 звертався до в.о. начальника станції Миколаїв-Вантажний Одеської залізниці з проханням подавати вагони під вивантаження.
Таким чином, матеріалами справи не встановлено, а позивачем не доведено, що неприйняття вагонів відповідачем мало місце, а також, що наявна вина відповідача в простої вагонів, а отже підстави для стягнення з відповідача плати за зберігання вантажу в даному випадку відсутні.
Вимогами п.8 Правил користування вагонами і контейнерами визначено, що у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника.
Аналогічні вимоги містять також Правила складання актів, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 року №334, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08 липня 2002 року за №567/6855, відповідно до п.3 яких акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, у разі затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту підприємства.
Таким чином, виходячи зі змісту вищезазначених норм чинного законодавства, акт загальної форми складається у разі затримки вагонів на станції та підписується представниками станції і вантажовласника. При цьому вимога складання актів загальної форми стосується всіх випадків затримки вагонів (як на станції призначення, так і на підходах до неї).
Наданий позивачем акт про затримку вагонів у розумінні п.9 Правил користування вагонами і контейнерами є лише документом обліку часу користування вагонами, а відповідно до ст. 129 Статуту залізниць України, п.8 Правил користування вагонами і контейнерами, п.3 Правила складання актів підставою для матеріальної відповідальності вантажовідправника чи вантажоодержувача у вигляді плати за зберігання вантажу можуть бути лише акти загальної форми, складені та підписані представниками станції і вантажовласника.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що акт про затримку вагонів № 21 від 30 вересня 2010 року не може бути використаним в якості підстави для матеріальної відповідальності відповідача у вигляді плати за зберігання вантажу через недопустимість вказаного доказу у розумінні вимог ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України по справам №2-22/4385-2008 від 27.04.2010р., №5016/307/2011(4/20) від 01.11.2011 р.
При цьому Одеською залізницею не було складено актів загальної форми, які б засвідчили обставини простоювання вагонів по станції Прибузька Одеської залізниці, внаслідок чого взагалі відсутні підстави для нарахування плати за зберігання вантажу у вагонах.
Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 67 852,80 грн. плати за зберігання вантажу.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, оскільки підстав, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства „Одеська залізниця" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Миколаївської області від 06 лютого 2012 року по справі № 5016/305/2011(6/10) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Повний текст постанови підписаний 27.04.2012 р.
Головуючий суддя Судді А.І. Ярош М.В. Михайлов О.О. Журавльов