Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України
у кримінальних справах у складі:
головуючого
Колесника М.А.
суддів
Селівона О.Ф. і Лавренюка М.Ю.
прокурора
Вергізової Л.А.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 22 червня 2006 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1
Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 1 грудня 2004 року
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
засуджено за ч.2 ст.15 і ч.3 ст.289 КК України на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2005 р. апеляції захисника ОСОБА_1 і прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишено без задоволення, а вирок без зміни.
ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 10.09.2003 р. у м. Дніпропетровську, застосовуючи насильство, що не є небезпечним для життя й здоров'я потерпілого ОСОБА_3, незаконно намагався заволодіти його автомобілем “ІНФОРМАЦІЯ_2», вартістю 42 278 грн., однак злочину не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі.
За змістом касаційної скарги, захисник ОСОБА_1, посилаючись на відсутність умислу в ОСОБА_2 на незаконне заволодіння автомобілем ОСОБА_3 і що засуджений заподіяв потерпілому тілесні ушкодження у стані необхідної оборони, просить ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд. Також захисник указує на істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону.
Заслухавши доповідача, думку прокурора про необхідність зміни судових рішень щодо ОСОБА_2 та перекваліфікації дій останнього з ч.2 ст.15, ч.3 ст.289 на ч.2 ст.15, ч.2 ст.289 КК України з призначенням за цим злочином покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна, перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги й доповнення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню.
Як видно з матеріалів справи, такі ж, як і у касаційній скарзі твердження, захисник ОСОБА_1 висловив у своїй апеляції. Апеляційний суд визнав їх безпідставними. Свої висновки, із якими погоджується колегія суддів, із цього питання суд належним чином умотивував. Вони підтверджені доказами, які суд апеляційної інстанції ретельно перевірив і належним чином оцінив. У касаційній скарзі захисника ОСОБА_1 не наведено інші, не досліджені судом докази, якими б спростовувались висновки суду апеляційної інстанції за обговорюваними твердженнями.
Отже, оцінивши в сукупності докази по справі, суди першої й апеляційної інстанцій постановили законні та обґрунтовані судові рішення щодо ОСОБА_2.
Разом із тим, судові рішення щодо ОСОБА_2 підлягають зміні з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Законом України № 2903 - IV від 22.09.2005 р. статтю 289 КК України викладено у новій редакції. За цією редакцією відповідальність за ч.3 настає лише за умови вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом організованою групою або поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або якщо таке заволодіння завдало великої матеріальної шкоди. Великою, відповідно до Примітки ст.289 КК України (у новій редакції), визнається матеріальна шкода у разі заподіяння реальних збитків на суму понад двісті п'ятдесят неоподатковуваний мінімумів доходів громадян.
Як видно з матеріалів справи, суд першої інстанції кваліфікував дії ОСОБА_2 за ч.2 ст.15 і ч.3 ст.289 КК України, виходячи лише із того, що він вчинив замах на незаконне заволодіння транспортним засобом ОСОБА_3 вартість якого у двісті п'ятдесят разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, при відсутності матеріальної шкоди у виді реальних збитків. З урахуванням зазначеного вище закону, це не дає підстав для кваліфікації дій ОСОБА_2за ч.2 ст.15 і ч.3 ст.289 КК України.
З огляду на те, що ОСОБА_2 учинив замах на незаконне заволодіння транспортним засобом із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя й здоров'я потерпілого, то його дії слід перекваліфікувати з ч.2 ст.15 і ч. 3 ст.289 на ч.2 ст.15 і ч. 2 ст.289 КК України та, з урахуванням вимог ч.3 ст.74 КК України, за цим злочином призначити покарання. Оскільки призначена ОСОБА_2 міра покарання у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна перевищує санкцію нового закону, то покарання йому необхідно знизити до максимальної межі, встановленої санкцією ч.2 ст.289 КК України у новій редакції, тобто до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Посилання захисника ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що при наявності клопотання засудженого ОСОБА_2, який утримувався під вартою, його 16.02.2005 р. безпідставно не викликали в апеляційний суд, спростовано повідомленням начальника Дніпропетровського СІЗО № 3 від 22.05.2006 р.
На підставі викладеного та, керуючись статтями 394 і 395 КПК України, колегія суддів, -
касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 1 грудня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2005 р. щодо ОСОБА_2 змінити.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_2 із ч.2 ст.15, ч.3 ст.289 на ч.2 ст.15 і ч.2 ст.289 КК України й призначити йому за цей злочин покарання у виді - 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Судді:
КОЛЕСНИК М.А. СЕЛІВОН О.Ф. ЛАВРЕНЮК М.Ю.