26 жовтня 2006 р.
№ 8/483
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Добролюбової Т.В.
суддів
Гоголь Т.Г., Дроботової Т.В.
за участю представників сторін
позивача
відповідача
розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну скаргу
Семенка В.В. дов. від 26.07.2005 року
Танцюра Л.О. дов.від 26.07.2005 року
Тулюк Т.В. дов.від 13.02.2006 року
Алексєєнко І.О. дов. від 16.06.2006 року
Української державної інноваційної компанії
на постанову
Київського апеляційного господарського суду
від
19.06.2006 року
у справі
№ 8/483
за позовом
Інституту проблем реєстрації інформації Національної академії наук України
до
Української державної інноваційної компанії
про
зобов'язання підписати угоду про розірвання інноваційного договору
Інститут проблем реєстрації інформації Національної академії наук України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про зобов'язання Української державної інноваційної компанії підписати угоду про розірвання інноваційного договору № 15/97 від 28.11.1997 року.
Доповідач Гоголь Т.Г.
Господарський суду міста Києва рішенням від 12.04.2006 року ( суддя Катрич В.С.) позов задовольнив, інноваційний договір № 15/97 від 28.11.1997 року, укладений між Київським міським відділенням Державного
інноваційного фонду України, правонаступником якого є Українська державна інноваційна компанія, та Інститутом проблем реєстрації інформації
Національної академії наук України, розірвав. Судові витрати поклав на відповідача. Рішення вмотивовано тим, що подальша реалізація спірного договору є неможливою, оскільки Постановою Кабінету Міністрів України № 600 від 29.04.2002 року “Про затвердження порядку обігу дисків для лазерних систем зчитування, що були вироблені або імпортовані до набрання чинності Законом України “Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» було визначено особливості обігу дисків для лазерних систем зчитування, що були вироблені до набрання чинності Законом України від 17.01.2002 року “Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування», а саме необхідність отримання ліцензії.
Київський апеляційний господарський суд постановою від 19.06.2006 року (судді Капацин Н.В., Данилова Т.Б., Бившева Л.І.) рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2006 року залишив без змін, з тих самих підстав.
Українська державна інноваційна компанія звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2006 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2006 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити Інституту проблем реєстрації інформації Національної академії наук України в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в тому числі статті 213 Цивільного кодексу України, статті 83 Господарського процесуального кодексу України. Українська державна інноваційна компанія посилається на те, що господарські суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових актів визнали встановленими обставини, що не були доведені позивачем і мають суттєве значення для справи, грубо порушили та неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, застосувавши норми закону про розірвання договору, які не поширюються на спірні взаємовідносини, а також вийшли за межі позовних вимог без належних, передбачених законом підстав, чим перевищили свої повноваження. Скаржник посилається на те, що не застосувавши статті 75, 80 Цивільного кодексу УРСР, суди невірно застосували норми матеріального права щодо правил перебігу та наслідків закінчення строків позовної давності.
Позивач не скористався правом на надання відзиву на касаційну скаргу.
Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г, пояснення присутніх в судовому засідання представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в рішенні господарського суду міста Києва та в постанові Київського апеляційного господарського суду у даній справі, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Господарськими судами попередніх інстанцій в ході розгляду справи встановлено, що 28.11.1997 року між Київським міським відділенням Державного інноваційного фонду України (Інвестор) та Інститутом проблем реєстрації інформації НАН України (Підприємство) з метою здійснення інноваційного проекту № 12 НАН-ДІФ: “Створення технології виготовлення дисків -оригіналів та штампів для тиражування компакт-дисків» було укладено інноваційний договір № 15/97. Договором сторони визначили, що Інвестор зобов'язується внести для здійснення проекту цільовий вклад у вигляді інноваційної позики у строки і розмірах, що визначені у календарному плані робіт, а Підприємство, в свою чергу, зобов'язується виконати всі роботи з реалізації проекту і повернути Інвестору його вклад у строки і розмірах, що вказані у плані повернення платежів. Загальна вартість проекту склала 1800000,00 грн.
Умовами договору № 15/97 від 28.11.1997 року сторони погодили строки виконання проекту: початок 28.11.1997 року, закінчення 28.11.2000 року та визначили строк дії договору -до повного виконання зобов'язань.
Пунктом 6.3 договору № 15/97 Підприємству надано право розірвати договір з Інвестором, якщо подальше виконання проекту є неможливим або недоцільним.
При розірванні договору з ініціативи Підприємства у випадку неможливості або недоцільності подальшої реалізації проекту, останнє протягом двох тижнів з дня повідомлення про розірвання договору перераховує Інвестору всі платежі згідно з календарним планом повернення платежів ( пункт 9.3 договору ).
Пунктом 12.1 зазначеного договору, сторони погодили, що дія договору закінчується після виконання сторонами всіх своїх зобов'язань, що виникли з договору та у зв'язку з ним.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, у період дії договору в законодавстві України відбулись зміни, за якими діяльність з виготовлення дисків для лазерних систем зчитування, згідно статті 3 Закону України “Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування», підлягала обов'язковому ліцензуванню.
Спільним наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства освіти і науки України від 03.07.2002 року № 71/382, були затверджені ліцензійні умови провадження
господарської діяльності з виробництва дисків для лазерних систем зчитування, пунктом 1.3 яких передбачена необхідність отримання ліцензії на види робіт , зазначені у спірному договорі.
Зважаючи на те, що умовами інноваційного договору № 15/97 від 28.11.1997 року не було передбачено обов'язку Підприємства отримати дозвільні документи на роботу з лазерними системами зчитування, останнє надіслано відповідачу повідомлення-пропозицію № 03-3-176 від 12.04.2005 року та угоду від 11.04.2005 року про розірвання інноваційного договору № 15/97 від 28.11.1997 року. Одночасно відповідачу було надіслано графік повернення інноваційних коштів за договором в зв'язку з його розірванням.
Оскільки зазначена пропозиція була залишена відповідачем без розгляду, Інститут проблем реєстрації інформації НАНУ звернувся з позовом до Української державної інноваційної компанії, яку Постановою Кабінету Міністрів України № 979 від 15.06.2000 року визначено правонаступником майнових прав і обов'язків, у тому числі за договорами про надання інноваційних позик Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень, про зобов'язання Інвестора підписати Угоду про розірвання інноваційного договору з причини недоцільності та неможливості реалізації інноваційного проекту.
Зазначена угода про розірвання інноваційного договору Українською державною інноваційною компанією підписана не була, що і стало підставою для звернення Інституту проблем реєстрації інформації Національної академії наук України з відповідним позовом в суд.
Згідно з пунктом 4 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, що набрали чинності з 01.01.2004 року, до господарських відносин, які виникли до набрання чинності відповідними положеннями цих Кодексів, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які виникли або продовжують існувати після набрання ними чинності.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини продовжують існувати і після набрання чинності вказаними Кодексами.
Нормами статті 651 Цивільного кодексу України передбачені підстави для зміни або розірвання договору, відповідно до яких зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Статтею 652 Цивільного Кодексу України визначено, що договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, тобто якщо обставини змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони .
Стаття 188 Господарського кодексу України, яка визначає порядок зміни та розірвання господарських договорів передбачає, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
Враховуючи, що позивачем було дотримано вимоги статті 188 Господарського кодексу України та зважаючи на те, що зміни, які відбулися в законодавстві, впливають на виконання позивачем зобов'язання щодо реалізації проекту, а саме, роблять неможливим виконання договірного обов'язку щодо завершення інноваційного проекту, господарський суд міста Києва правомірно розірвав інноваційний договір № 15/97 від 28.11.1997 року.
З огляду на викладене, Вищий господарський суд України зазначає, що фактичні обставини справи встановлено господарськими судами попередніх інстанцій на основі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливим, оскільки зводяться до необхідності додаткової перевірки касаційною інстанцією доказів у справі, що суперечить вимогам статті 1117 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на зазначене та керуючись статтями 108, 1115 , 1117 , 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2006 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2006 року у справі № 8/483 залишити без змін, а касаційну скаргу Української державної інноваційної компанії -без задоволення.
Головуючий суддя Т. Добролюбова
Судді Т.Гоголь
Т.Дроботова