УХВАЛА Іменем України
2006 р. вересня місяця «25» дня, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:
Головуючого: Курської АГ.
Суддів: Філатової Є.В., Горбань В В.
При секретарі: Антипові Д.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Державна виконавча служба у Київському районі м. Сімферополя про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, стягнення моральної шкоди за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Київського райсуду м. Сімферополя від 26 квітня 2006 року,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_4. про визнання недійсним договору купівлі-продажу кв.АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_1. і ОСОБА_4 26.01.2005р. посвідченого нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу АРК
Вимоги мотивовані тим, що рішенням Київського райсуду м. Сімферополя від 9.12.2004р. припинено право сумісної часткової власності на кв. АДРЕСА_1, при цьому за ОСОБА_1. було визнано права власності на квартиру в цілому, з нього на користь позивача стягнено компенсації за 1\2 частку квартири у сумі 46145грн.
Оскільки відповідач ухилявся від добровільного виконання рішення, постановою державного виконавця Київського відділу ДВС було відкрито виконавче провадження, з яким ОСОБА_1. був ознайомлений під розпис. Постановою виконавчої служби від 26.01.2005р. на спірну квартиру було накладено арешту, копію постанови надіслано до Третьої державної нотаріальної контори м. Сімферополя невідкладно. Але у той же день ОСОБА_1., навмисно приховавши таки обставини, за змовою зі ОСОБА_4 уклав безгрошевий договір купівлі-продажу, але кожна зі сторін у договорі залишилася жити на своєму місці.
Такий правочин позивач вважає за фіктивний, створений з метою схову майна від стягувача та виконавчої служби, нікчемний, укладений без наміру створити правові наслідки, такий, що порушує публічний порядок.
Крім того, незаконними діями відповідачів позивачеві завдано моральної шкоди на суму 10000грн.
Відповідачі вимог не визнали. Посилалися на те, що на час підписання угоди ніяких заборон та законних перешкод не було, ОСОБА_6 є добросовісним набувачем.
Рішенням суду від 26.04.2006р. позов задоволено частково, договір дарування кв. АДРЕСА_1і, укладений 26.01.2005р. між ОСОБА_1.. і ОСОБА_4, посвідчений 26.01.2005р. нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу АРК , визнано недійсним. В решті вимог відмовлено.
З відповідачів стягнено на користь держави 914грн.40коп. судового збору та 30грн. на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи.
Справа №22-4905/2006р. Головуючий в 1 інстанції Сінані О.М.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення скасувати і відмовити у позові, посилаючись на те, що всупереч доказам по справі суд безпідставно дійшов висновку про те, що він не живе у спірній квартирі, не захистив добросовісного набувача та недотримався вимог ст.338 ЦК України і не повернув грошей покупцеві.
ОСОБА_1. у апеляційній скарзі також просить скасувати рішення з передачею справи на новий розгляд у місцевий суд з тих же підстав, вважає, що суд необ'єктивно оцінив пояснення свідків та матеріали справи.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких обставин
Відповідно до ч.І ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 Кодексу.
Розглядаючи справу суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_1. та ОСОБА_4 укладено безгрошеве, з метою створити уявність відчуження майна та уникнути від звернення стягнення на нього. Тобто угоду визнано нікчемною.
З таким висновком слід погодитися, оскільки він грунтується на підставі зібраних по справі доказах, відповідає фактичним обставинам і не суперечить закону.
По справі встановлено, що за рішенням суду відповідач ОСОБА_1. винен позивачеві більш 46000грн. за 1\2 частину спірної квартири, але добровільно рішення не виконував. Після попередження державним виконавцем терміново, у день накладання арешту державним виконавцем, створив угоду відчуження квартири. Але фактично передача майна не відбулася, ОСОБА_1. нікуди не пересинився, не знявся з реєстрації. ОСОБА_6, також зареєстрований у АДРЕСА_2, не зареєстрував право власності на спірну квартиру у МБРТІ. У суді першої інстанції не довів сплату покупної суми. Обидві сторони у договорі знаходяться у дружніх відносинах, будь яких вимог покупець до продавця про повернення суми не заявляв.
Оцінивши у сукупності таки докази, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про фіктивність угоди, яку вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися таким правочином, а з метою перешкоди державному виконавцю звернути стягнення на нерухоме майно боржника.
Доводи скарг про те, що суд неналежно оцінив докази та безпідставно вказав, що ОСОБА_6 не живе у спірній квартирі необгрунтовані, суперечать зазначеним обставинам.
Ст. 234 ЦК України, яка встановлює правові наслідки визнання недійсним такого правочину, не передбачає повернення будь яких грошей або майна, тому довід скарги ОСОБА_4. про те, що суд першої інстанції не повернув йому грошей, не ґрунтуються на законі.
Враховуючи наведене, колегія не вбачає законних підстав для скасування рішення.
Керуючись ст.307 ч.І пі, ст.308 Цивільного процесуального кодексу України колегія суддів,-
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5відхилити, рішення Київського райсуду м. Сімферополя від 26 квітня 2006 року залишити без змін.
Ухвалу може бути оскаржено в касаційну інстанцію до Верховного Суду України протягом двох місяців зі дня проголошення.