ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
м. Київ
21.05.2008 р. № 6/221-6/224
Відкрите акціонерне товариство "Київмедпрепарат"
до Спеціалізована державна податкова інспекція у м.Києві по роботі з великими платниками податків
про скасування повідомлення - рішення № 0000254030/0 від 02.04.2007 ,
за участю представників сторін:
позивача Зима І.П. (довіреність від 01.02.2008 р. б/н); Задорожна Л.Г. (довіреність від 05.12.2007 р. б/н); Руслова В.Л. (довіреність від 18.01.2008 р. № 23/165)
відповідача Козодоєва Г.Г. (довіреність від 11.12.2007 р. № 2269/9/10-206); Воронова О.Ю. (довіреність від 30.11.2007 р. № 2182/9/10-206); Шевченко В.В. (довіреність від 11.12.2007 р. № 2268/9/10-206)
Суддя Добрянська Я.І.
Секретар судового засідання Зубко Л.П.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 21.05.2008 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відкрите акціонерне товариство «Київмедпрепарат»звернулося в суд з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великим платниками податків про визнання нечинними податкових повідомлень -рішень:
№ 0000254030/0 від 02.04.2007 р., згідно якого донараховано податок на прибуток в розмірі 215 766,14 грн., них основного платежу 154 222,80 грн. та 61 543,34 грн. штрафних (фінансових) санкцій;
та № 000044030/2 від 20.08.2007 р. на загальну суму 215 766,14 грн., з яких основна сума 154 222,80 грн. та штрафних санкцій 76 965,62 грн.
Ухвалою від 12.11.2007 р. відкрито провадження у справі № 6/221 та № 6/224 та призначено до попереднього судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2007 р. справи № 6/221 та 6/224 були об'єднані в одне провадження.
В ході судового розгляду позивач подав заяву про уточнення позовних вимог від 11.01.2008 р. № 23/70 та просив визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення -рішення № 0000254030/0 від 02.04.2007 р. та № 000044030/2 від 20.08.2007 р.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідачем зроблений помилковий висновок про порушення позивачем п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п.5.3.2 п. 5.3. п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5, п.п. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР із змінами та доповненнями внесеними Законом № 283/97-ВР (далі -Закон України № 283/97-ВР) щодо неправомірного включення до складу валових витрат суми компенсації вартості обладнання в складі лізингових платежів по Договору оперативного лізингу та Договору оренди. Оскільки, на думку відповідача чинним законодавством не передбачено включення компенсації вартості обладнання до складу орендних (лізингових) платежів по договорах оперативного лізингу, а тільки по договорах фінансового лізингу.
Відповідач проти позову заперечує та в обґрунтування зазначає наступне.
Позивач в порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п.5.3.2 п. 5.3. п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5, п.п. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відносив до складу валових витрат витрати по оренді обладнання згідно Договорів оренди та оперативного лізингу , що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 143 452,59 грн. та в порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону включило до валових витрат нараховані відсотки за кредит по кредитному Договору № 616v-01-06 в розмірі 35 089,63 грн., що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 8 772,41 грн.
Тому, на думку відповідача застосування штрафних санкцій до позивача на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податку перед бюджетами та державними цільовим фондами»відповідають чинному законодавству України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великим платниками податків (далі - відповідач) була проведена виїзна планова перевірка ВАТ «Київмедпрепарат»(код 00480862) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 р. по 30.09.2006 р., за результатами якої складено акт від 21.03.2007 р. № 329/4030/00480862.
На підставі акту перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від № 0000264030/0 від 02.04.2007 р., згідно якого донараховано податок прибуток в розмірі 215 766,14 грн., них основного платежу 154 222,80 грн. та 61 543,34 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Позивач не погодився з вказаним податковим повідомленням -рішенням та в порядку передбаченому п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ оскаржив його до відповідача. Відкрите акціонерне товариство «Київмедпрепарат»пройшло всі стадії адміністративного оскарження податкового повідомлення - рішення Спеціалізованої Державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 02.04.2007 року № 0000254030/0.
За результатами оскарження вказаного податкового повідомлення - рішення до ДПА у м. Києві та ДПА України, скарги позивача були залишені без задоволення, а податкове повідомлення -рішення збільшене в частині донарахування штрафних санкцій. На підставі рішень про результати розгляду повторних скарг, відповідачем було прийняте податкове повідомлення -рішення № 000044030/2 від 20.08.2007 р. на загальну суму 231 188,42 грн., з яких основна сума 154 222,80 грн. та штрафних санкцій 76 965,62 грн.
Суд, розглянувши матеріали справи, не погоджується в висновками відповідача щодо порушення позивачем вимог п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п.5.3.2 п. 5.3. п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5, п.п. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з огляду на наступне.
Згідно з Актом перевірки від 21.03.2007 р. № 329/4030/00480862, на підставі якого встановлено порушення товариством податкового законодавства, ВАТ «Київмедпрепарат»неправомірно включило в періоді, який перевірявся, до складу валових витрат суми компенсації вартості обладнання в складі лізингових платежів по Договору оперативного лізингу від 01.10.2003 р. № 1/03 та Договору оренди від 02.04.2004 р. № 1/2004, оскільки, чинним законодавством не передбачено включення компенсації вартості обладнання до складу орендних (лізингових) платежів по договорам оперативного лізингу, а тільки по договорам фінансового лізингу.
Суд вважає такий висновок безпідставним з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, між Спільним українсько-американським підприємством з іноземними інвестиціями в формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанси та кредит лізинг»(лізингодавець) та позивачем (лізингоотримувач) укладений договір оперативного лізингу. Об'єктом лізингу є -лінія мікродозування порошків у флакони, передається на умовах оперативного лізингу на строк до 31.03.2013 р.
Договір оперативного лізингу від 01.10.2003 р. № 1/03 укладено в період дії Закону України «Про лізинг»№ 723/97-ВР від 16.12.1997 року, який діяв на момент виникнення правовідносин (Законом України від 11.12.2003 року № 1381-IV цей Закон викладено в новій редакції).
Висновки, зазначені в Акті перевірки та Рішеннях податкових органів ґрунтуються лише на Законі України «Про фінансовий лізинг».
Згідно ст. 16 Закону України «Про лізинг», лізингові платежі включають:
- суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж;
- суму, що сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу;
- платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;
- відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем;
- інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.
Дана стаття поширюється як на договори оперативного, так і фінансового лізингу і не містить жодних обмежень залежно від виду лізингу.
Окремо складові лізингових платежів при фінансовому лізингу встановлено Законом України «Про фінансовий лізинг», який почав діяти вже після укладення Договору оперативного лізингу ( 11 грудня 2003 року).
Таким чином, в Додатку № 3 до цього Договору, де визначено розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, до складу лізингових платежів правомірно ( згідно Закону України «Про лізинг») було включено компенсацію вартості обладнання.
Навіть після вступу в силу Закону України «Про фінансовий лізинг»від 16.12.1997 року N 723/97-ВР, законодавець не вимагає вносити в договір оперативного лізингу від 01.10.2003 р. № 1/03 будь-які зміни оскільки, договірні відносини, які вже виникли, регулюються тим законом, який діяв на момент укладання договору;
Відповідно до Преамбули Закону України «Про фінансовий лізинг», цей Закон визначає загальні правові та економічні засади фінансового лізингу, тобто не регулює відносини, що виникли з договорів оперативного лізингу.
Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність. Разом із тим, Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 норму щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотню дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Норми, викладені в новій редакції Закону України «Про фінансовий лізинг»не пом'якшують та не скасовують юридичну відповідальність особи.
Тобто, до події, факту (в даному випадку до Договору оперативного лізингу) застосовується той закон (нормативно-правовий акт), під час якого вони настали або мали місце.
Стаття 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»не є імперативною нормою, а лише дозволяє включати до лізингових платежів суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу. Ця норма не забороняє включати до складу лізингових платежів по оперативному лізингу суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, та й жодна інша норма чинного законодавства України не забороняє цього робити. Як вбачається з матеріалів справи, об'єкт оренди за цим Договором не перейшов у власність ВАТ «Київмедпрепарат», а обліковується на позабалансовому рахунку.
Договір оперативного лізингу від 01.10.2003 р. № 1/03 повністю відповідає ознакам оперативного лізингу, зазначеним в Законі України «Про фінансовий лізинг». Зокрема, згідно Закону України «Про фінансовий лізинг», після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю ( на відміну від фінансового лізингу, щодо якого після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу переходить у власність лізингодавця або викуповується ним за залишковою вартістю). Згідно Договору оперативного лізингу від 01.10.2003 р. № 1/03, після закінчення строку лізингу Лізиногодержувач повинен повернути Лізингодавцю об'єкт лізингу в технічно справному стані.
Відповідно до ст.. 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
Однак, визначення лізингових платежів по аналогії із Законом України «Про фінансовий лізинг»не перетворює Договір оперативного лізингу в договір фінансового лізингу. Для того, щоб договір лізингу було визнано фінансовим, законодавець (п. 1.18.2. ст.18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») передбачило вичерпний перелік ознак, а саме, фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем за замовленням орендаря основних фондів з подальшим їх переданням у користування орендарю на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів з обов'язковою подальшою передачею права власності на такі основні фонди орендарю.
Фінансовий лізинг є різновидом фінансового кредиту. Витрати орендодавця на купівлю об'єктів фінансового лізингу не включаються до складу валових витрат або до складу основних фондів такого орендодавця.
Основні фонди, передані у фінансовий лізинг, включаються до складу основних фондів орендаря.
Згідно з п.п. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оподаткування операцій лізингу (оренди) здійснюється у такому порядку:
передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. У такому ж порядку здійснюється оподаткування операцій з оренди землі та жилих приміщень;
передання майна у фінансовий лізинг (оренду) для цілей оподаткування прирівнюється до його продажу в момент такої передачі. При цьому орендодавець збільшує валові доходи, а у разі передання у фінансовий лізинг майна, що на момент такого передання перебувало у складі основних фондів орендодавця, - змінює відповідну групу основних фондів згідно з правилами, визначеними статтею 8 цього Закону для їх продажу, а орендар збільшує відповідну групу основних фондів на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування процентів або комісій, нарахованих або таких, що будуть нараховані на вартість об'єкта фінансового лізингу, відповідно до договору) за наслідками податкового періоду, в якому відбувається таке передання. При нарахуванні лізингового платежу орендодавець збільшує валові доходи, а орендар збільшує валові витрати на таку частину лізингового платежу, яка дорівнює сумі процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування частини лізингового платежу, що надається у рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу), за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. У разі коли у майбутніх податкових періодах орендар повертає об'єкт фінансового лізингу орендодавцю без придбання такого об'єкта у власність, таке передання прирівнюється для цілей оподаткування до зворотного продажу орендарем такого об'єкта орендодавцю за звичайною ціною, діючою на момент такого зворотного продажу, але не менше первісної вартості такого основного фонду, зменшеної на суму нарахованої амортизації, згідно з нормами статті 8 цього Закону. У разі коли вартість об'єкта фінансового лізингу, що вперше вводиться в експлуатацію, визначається договором у сумі, що є меншою вартості витрат на його придбання або спорудження, податковий орган має право провести позачергову перевірку для визначення рівня звичайної ціни;
передання в оренду житлового фонду або землі здійснюється за правилами оперативного лізингу..
Тобто, сума валових витрат збільшується на суму всього нарахованого по Договору лізингу платежу, а не якусь його частину (в тому числі і на суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта лізингу).
Відповідно до ст. З Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Згідно Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції Закону України N 283/97-ВР від 22.05.97 р.), господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
По Договору оперативного лізингу № 1/03 об'єктом лізингу є лінія мікродозування порошків у флакони, по договору оренди № 1/2004 об'єктом оренди є автоматична система для покриття таблеток оболонкою.
Тобто, дане обладнання призначене для його використання при виробництві фармацевтичної продукції. Більше того, дане обладнання не призначене для його використання в особистих цілях, не пов'язаних з господарською діяльністю.
Виробництво ж фармацевтичної продукції є одним з основних видів діяльності підприємства, передбачено його Статутом, здійснюється на постійній, регулярній основі з метою отримання прибутку.
Таким чином, суми компенсації вартості обладнання у складі лізингових платежів безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю товариства. Тому, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту ПДВ з суми компенсації вартості обладнання в складі лізингових платежів по Договору оперативного лізингу від 01.10.2003 р. № 1/03.
На думку відповідача, ВАТ «Київмедпрепарат»неправомірно включило в періоді, який перевірявся, до складу валових витрат суму компенсації вартості обладнання в складі лізингових платежів по Договору оренди від 02.04.2004 р. № 1/2004, так як Договір оренди прирівнюється до договору фінансового лізингу (містить одну з ознак фінансового лізингу, а саме, ознаку передбачену абзацом 2 п. 1.18.2. ст.18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» «об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 цього Закону, та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;».
За розрахунками наведеними в акті, об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується 91,58 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»Крім того, п.2.8. цього Договору, на думку перевіряючих, містить обов'язок Орендаря щодо викупу об'єкта оренди.)
Суд не погоджується з даним висновком відповідача та вважає його безпідставним з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи між ВАТ «Київмедпрепарат»(орендар) та Спільним українсько-американським підприємством з іноземними інвестиціями в формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанси та кредит лізинг»(орендодавець) укладений договір оренди від 02.04.2004 р. № 1/2004. Згідно вказаного договору об'єкт оренди -автоматична система для покриття таблеток оболонкою «ІМА»мод. НT/F 150 передається на умовах оренди на строк 10 років.
Як вже зазначалося вище, ознака фінансового лізингу, передбачена абзацом 2 п. 1.18.2. ст.18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»містить дві під ознаки:
1) об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 цього Закону,
2) та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі.
Тобто, лише сукупність зазначених вимог дає ознаку фінансового лізингу, передбачену абзацом 2 п. 1.18.2. ст.18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Договір оренди від 02.04.2004 р. № 1/2004 не містить підознаки фінансового лізингу в частині обов'язку придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення
Пункт 2.8. Договору оренди від 02.04.2004 р. № 1/2004 передбачає, що після закінчення строку оренди Сторони зобов'язані укласти договір купівлі-продажу, згідно якого Орендодавець продасть Орендарю, а Орендар купить у Орендодавця Об'єкт оренди за його залишковою балансовою вартістю».
Таким чином, умова про викуп, яка міститься у договорі не співпадає з умовою про викуп, що міститься в законі. Оскільки, викупити «під час дії лізингового договору або в момент його закінчення»це інше, ніж викупити «після закінчення строку оренди». «Під час дії лізингового договору або в момент його закінчення»означає, що договір купівлі-продажу об'єкта оренди має бути укладений у період дії договору оренди. «Після закінчення строку оренди»означає, що Орендар може укласти договір купівлі-продажу протягом будь-якого часу після того як договір оренди втратить свою силу.
Згідно з ст. 289 Господарського Кодексу України зазначає, орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.
Тому, Договір оренди від 02.04.2004 р. № 1/2004 не має ознаки фінансового лізингу, що передбачена абзацом 2 п. 1.18.2. ст.18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». За цим Договором об'єкт оренди, також, не було взято на баланс ВАТ «Київмедпрапарат», а обліковується він на позабалансовому рахунку.
Таким чином, суд вважає, що товариство правомірно включило до складу валових витрат суми компенсації вартості обладнання в частині лізингових платежів за Договором Оренди від 02.04.2004 року, тобто висновок податкових органів щодо заниження податку на прибуток не відповідає дійсним обставинам справи та чинному законодавству.
Щодо порушення позивачем вимог п.п. 5.2.1 п. 5.2 та п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»суд зазначає наступне.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ВАТ «Київмедпрепарат»було отримано кредит в Банку «Фінанси і кредит» (код ЄДРПОУ 09807856) за кредитною угодою № 616v-01-06 від 15.08.06р. в сумі 484500,00 дол. США (15.08.2006р. - 250000,00 дол. США, 16.08.2006р. - 131500,00 дол. США, 17.08.2006р. - 103000,00 дол. США) на оплату по договорам купівлі-продажу земельних ділянок. ВАТ «Київмедпрепарат»використав отримані кредитні кошти на оплату фізичним особам за земельні ділянки.
Позивач в 3 кварталі 2006 р. включив до валових витрат (рядок 04.13 "Інші витрати" Декларації з податку на прибуток підприємства за 3 квартали 2006р.) нараховані відсотки за кредит по вказаному кредитному договору в сумі 35089,63 грн.
Відповідач зазначає, що ВАТ «Київмедпрепарат»в 3 кварталі 2006р. Акту на право власності на земельну ділянку не одержувало, веденням особистого селянського господарства на придбаній земельній ділянці не займалось.
Державний Акт на право власності на земельну ділянку ВАТ "Київмедпрепарат" одержало 01.02.2007р. - серія ЯД №710439, реєстраційний №020732900001, згідно якого: ВАТ "Київмедпрепарат" є власником земельної ділянки площею 13,1735 га, місце розташування якої - Мироцька сільська рада Києво-Святошинського району; цільове використання земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства.
Відповідач вказує на те, що згідно п.15 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України від 25.10.2001р. №2768-111, із змінами та доповненнями, в тому числі Законами України від 06.10.2004р. №2059-ІУ "Про внесення змін до Земельного кодексу України" та від 09.02.2006р. №3415-ІУ "Про внесення зміни до Земельного кодексу України", встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України - власники земельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2007 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.
Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на відчуження земельних жаток: та земельних часток (паїв), встановленої абзацом першим нього пункту, в частині відчуження зазначених ділянок та земельних часток (паїв), а так само в частині передачі прав на відчуження зазначених ділянок та земельних часток (пале) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).
Тому, витрати, пов'язані з придбанням земельної ділянки, а саме - відсотки за одержаний кредит банку в сумі 35 089,63 грн., не пов'язані з веденням господарської діяльності підприємства.
Тобто, ВАТ "Київмедпрепарат" порушено пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. № 334/94-ВР в редакції Закону від 22.05.97 №283/97-ВР із внесеними змінами та доповненнями, в результаті чого завищено валові витрати на 35089,63 грн.
Суд з вказаним твердженням відповідача не погоджується з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом між позивачем та фізичними особами були укладені договори купівлі -продажу земельних ділянок:
1) ОСОБА_1 - договір від 15.08.2006 р. № ВЕА № 314719;
2) ОСОБА_2 - договір від 17.08.2006 р. № ВЕА № 314776;
3) ОСОБА_3 - договір від 15.08.2006 р. № ВЕА № 314718;
4) ОСОБА_4 - договір від 16.08.2006 р. № ВЕА № 314741;
5) ОСОБА_5 - договір від 15.08.2006 р. № ВЕС № 211627.
Вказані земельні ділянки були придбані позивачем для використання в господарській діяльності. На їх придбання використані кошти, які були отримані за кредитною угодою № 616v-01-06.
Відповідач вказує, що відображення в Державному акті на право власності на земельну ділянку цільового використання земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства суперечить Закону України «Про особисте селянське господарство». Однак, встановлення податковим органом невідповідності державного акту вимогам законодавства виходить за межі компетенції податкового органу. Визнання недійсними державних актів здійснюється повноважними судовими органами згідно господарського та адміністративного процесуального законодавства.
Державний акт на право власності на земельну ділянку ВАТ «Київмедпрепарат»отримало 01.02.2007 р. Тобто, позивач використовує земельні ділянки в своїй господарській діяльності.
Відповідно до ст.. 210 Земельного кодексу України, угоди укладені із порушенням із порушенням встановленого законом порядку купівлі -продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду. Вказані договори недійсними не визнавалися.
Мораторій на відчуження земельних ділянок, який існував до 01 січня 2007 року розповсюджувався на земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також на земельні частки (паї). На відчуження земель для ведення особистого селянського господарства мораторій не розповсюджувався.
Статтею 131 Земельного кодексу України передбачено право набувати у власність земельні ділянки на підставі цивільно-правових угод, які укладаються відповідно до вимог Цивільного кодексу України з урахуванням вимог Земельного кодексу України.
Угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення.
Тому, договір купівлі-продажу ВАТ «Київмедпрепарат»земельної ділянки, що розташована у селищі Мироцьке є таким, що укладений відповідно до вимог законодавства, яке діяло на момент його укладення.
На думку відповідача, обґрунтуванням неправомірності віднесення на валові витрати витрат, пов'язаних з придбанням земельної ділянки, а саме - відсотків за одержаний кредит в банку, є те, що станом на 01.10.2006 року придбані земельні ділянки на балансі ВАТ «Київмедпрепарат»не обліковувались.
Дані земельні ділянки станом на 01.10.2006 року на балансі не обліковувались, однак, це не є порушенням, оскільки Державний акт на право власності на земельну ділянку ВАТ «Київмедпрепарат»одержало 01.02.2007 року.
Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності та його державної реєстрації. Право власності на земельну посвідчується державними актами (ст.126 Земельного Кодексу України).
Тобто, до 01.02.2007 року товариство не мало законного права обліковувати земельні ділянки на своєму балансі.
Відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.
Згідно з ст.19 Господарського кодексу України є суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Це ж передбачено ст. 43 та 79 Господарського кодексу України. Тобто, правоздатність товариства не залежить від наявності в Статуті конкретних видів діяльності. Як зазначено в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. № 02-5/111, «При разрешении споров хозяйственным судам необходимо учитывать, что под целями юридического лица следует понимать не только его основные производственно-хозяйственные, социальные и другие задачи, но также и не запрещенные законом операции, необходимые для достижения основных целей, стоящих перед юридическим лицом.
Круг сделок, которые вправе заключать хозяйствующие субъекты, не определяется каким- либо исчерпывающим перечнем и не ограничивается только теми сделками, которые вытекают из основного содержания их деятельности».
З врахуванням зазначеного, товариство дійсно здійснює свою господарську діяльність згідно цілей і предмету діяльності, що зазначені в Статуті. Разом з цим абсолютно законним є здійснення товариством видів господарської діяльності, прямо не передбачених Статутом, однак при умові, що вони не суперечать діючому законодавству. Крім того, відповідно до п.1.32. Закону України від 1994.12.28, "Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції Закону України N 283/97-ВР від 22.05.97)"), господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Тобто, товариство має право не безпосередньо здійснювати ведення особистого селянського господарства, а через інших осіб, визначених товариством, в тому числі через працівників товариства.
Таким чином, суд вважає, що витрати, пов'язані з придбанням земельної ділянки, а саме - відсотки за одержаний кредит в банку, правомірно віднесені підприємством на валові витрати.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податковим органам зроблено помилковий висновок про порушення позивачем вимог Закону № 283/97-ВР.
З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що відповідач прийняв податкові повідомлення -рішення, які не відповідають чинному законодавству України.
Згідно з ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Згідно Прикінцевих та перехідних положень КАС України до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розмір судового збору, розмір цього збору за подання позовів немайнового характеру визначається відповідно до пп. „б” п.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати нечинними податкові повідомлення -рішення № 0000254030/0 від 02.04.2007 р. та № 00044030/2 від 20.08.2007 р.
3. Присудити на користь Відкритого акціонерного товариства «Київмедпрепарат»судові витрати в сумі 3,40 грн. судового збору з Державного бюджету України.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Київському апеляційному адміністративному суду через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя Добрянська Я.І.