ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
м. Київ
01.11.2007 р. № 6/109
Окружний адміністративний суд міста Києвав у складі:
головуючого - судді ,
секретаря судового засідання ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Товариство з обмеженою відповідальністю зі 100% іноземною інвестицією"Інтеркар Україна ЛТД"
до Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м.Києва
про скасування податкових повідомлень-рішень
За участю представників сторін
від позивача Макаров К.І. (довіреність від 15.10.2007 р.), Любич С.О. (довіреність від 12.10.2007 р. б/н)
від відповідача Хібен Ю.Г. (довіреність від 14.02.2007 р. № 480/9/10-213); Наумейко С.М. (довіреність від 26.10.2007 р. № 3325/9/10-314)
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 01.11.2007 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Товариство з обмеженою відповідальністю з 100% іноземною інвестицією «Інтеркар Україна ЛТД»звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про:
- скасування податкових повідомлень-рішень, винесених Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва № 00040002308/0 від 04.06.2007 р. на загальну суму 94635,00 грн. та № 0004012308/0 від 04.06.2007 р. на загальну суму 266508,00 грн. повністю.
В ході судового розгляду позивач подав уточнення та просив скасувати податкові повідомлення -рішення № 00040002308/1 від 10.08.2007 р. на загальну суму 94635,00 грн. та № 0004012308/1 від 10.08.2007 р. на загальну суму 266508,00 грн. повністю.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідачем зроблений помилковий висновок щодо порушення позивачем п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР в редакції Закону № 283/97-ВР (далі -Закон № 334/94-ВР), п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 та п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1998 р. №168/97-ВР (далі -Закон № 168/97-ВР).
Позивач вважає, що правомірно відніс до складу валових витрат вартість послуг з розконсервації кузовів автомобілів відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР.
Відповідач проти позову заперечує та в обґрунтування зазначає наступне.
На думку відповідача позивач невірно визначав залишки запасів відображених у таблиці 1 «Розрахунок приросту (убутку) балансової вартості запасів» Додатку № К1/1 до декларації з податку на прибуток підприємства без врахування витрат на розконсервацію кузовів автомобілів, що призвело до порушення п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР та ст.. 9 Положення (Стандартів) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 р. № 246.
Також, відповідач зазначає, що позивач порушив п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 та п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1998 р. №168/97-ВР, оскільки, не нараховував податкові зобов'язання з податку на додану вартість з вартості транспортних послуг з перевезення товару, наданих нерезидентами на митній території України (від пункту перетину кордону до пункту призначення розташованого на митній території України), що в свою чергу призвело до заниження ПДВ за 2006 рік.
Відповідач стверджує, що застосування до позивача штрафних санкцій відповідає вимогам чинного законодавства.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відповідачем -Державною податковою інспекцією в Шевченківському районі м. Києва року була проведена виїзна планова перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 р. по 31.12.2006 р., за результатами якої складено акт № 1190/23-08/20025700 від 21.05.2007 р. та винесені податкові повідомлення -рішення:
від 04.06.2007 р. № 0004002308/0 на суму 94635,00 грн. (з яких 78490,00 грн. -основного платежу та 16145,00 грн. -штрафні санкції) про донарахування податку на прибуток;
від 04.06.2007 р. № 0004012308/0 на суму 266508,00 грн. (з яких 177672,00 грн. -основного платежу та 88836,00 грн. -штрафні санкції).
Позивач не погодився з винесеними податковими повідомленнями - рішеннями та оскаржив їх в адміністративному порядку, як це передбачено п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 20.12.2000 р. № 2181-ІІІ. Рішенням ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про результати розгляду скарги від 08.08.2007 р. № 4211/10/25-007 скарга ТОВ з 100% іноземною інвестицією «Інтеркар Україна ЛТД»залишена без задоволення, податкові повідомлення -рішення без змін. На підставі даного рішення були прийняті податкові повідомлення - рішення № 00040002308/1 від 10.08.2007 р. на загальну суму 94635,00 грн. та № 0004012308/1 від 10.08.2007 р. на загальну суму 266508,00 грн.
З висновками, викладеними акті перевірки, суд не погоджується з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ресурстрейд», укладений договір підряду від 29.06.2006 р. № 06/29, предметом договору є виконання робіт по проведенню передпродажної підготовки автомобілів. Аналогічний договір від 01.11.2005 р. був також укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ютор»розконсервація. Згідно вказаних договорів позивач отримував послуги з розконсервації кузовів автомобілів. Вартість вказаних послуг позивачем включалася до складу валових витрат на підставі п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР.
Відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону України № 334/94-ВР, платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).
Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається.
Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається.
У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.
У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.
Якщо платник податку приймає рішення про уцінку (дооцінку) запасів згідно з правилами бухгалтерського обліку, то така уцінка (дооцінка) з метою податкового обліку не змінює балансову вартість запасів та валові доходи або валові витрати такого платника податку, пов'язані з придбанням таких запасів.
З метою податкового обліку платник податку за своїм вибором здійснює оцінку вибуття запасів за одним з таких методів бухгалтерського обліку, визначених у відповідному стандарті:
ідентифікованої вартості відповідної одиниці запасів;
середньозваженої вартості однорідних запасів;
вартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);
нормативних затрат;
ціни продажу запасів (виключно для запасів, що реалізуються через роздрібну торгівлю).
Для всіх одиниць податкового обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.
У разі обрання платником податку методу оцінки вартості вибуття запасів зміна такого методу протягом податкового року для цілей податкового обліку не дозволяється.
Згідно з п.п. 2.15.8 розділу 2 Акту перевірки при вибутті запасів товариством застосовується метод «Ідентифікованої вартості відповідної одиниці запасів»(при вибутті автомобілів) та метод «Вартості запасів перших за часом надходжень - ФІФО»(при вибутті запчастин та аксесуарів для автомобілів).
Згідно зі ст.. 9 «Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Мінфіну України № 246, первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартістю запасів, яка складається з таких фактичних витрат: суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; транспортно -заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно -розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів); інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведення їх до стану, в якому вони придатні до користування у запланованих цілях.
Тобто, стаття 9 цього Положення визначає, що до первісної вартості запасів, які придбані за плату відносяться інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні до користування у запланованих цілях. Використання норм бухгалтерського обліку здійснюється лише для цілей вибуття (списання) запасів, а не для їх первісної оцінки (визначення балансової вартості).
Як вже зазначалося вище, згідно з Договорами підряду, укладеними між позивачем та ТОВ «Ресурстрейд»та ТОВ «Ютор», вказаними товариствами виконувалися роботи по здійсненню розконсервації кузовів автомобілів. Розрахунки за виконані роботи відображалися проводками: Д-т рах. 93.1 «Витрати на збут»К-т рах. 63.1 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками».
Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону №334/94-ВР, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Виходячи з норм п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, балансовою вартістю запасів у цілях податкового обліку є сума витрат, понесених (нарахованих) як компенсація вартості товарів, отже, в розрахунку згідно п. 5.9 ст. 5 цього Закону використовується купівельна вартість автомобілів без врахування витрат на розконсервацію кузовів таких автомобілів.
Таким чином, позивачем правомірно визначено первісну вартість придбаних запасів (автомобілів) без врахування витрат на розконсервацію кузовів таких автомобілів, дані наведені в таблиці 1 «Розрахунок приросту (убутку) балансової вартості запасів»Додатку № К1/1 до декларації з податку на прибуток підприємства відповідають дійсності. Отже, понесені позивачем витрати на розконсервацію кузовів автомобілів безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю та обґрунтовано віднесено до складу валових витрат.
Відповідачем не встановлено порушень щодо формування валових витрат позивачем, про що зазначено в п. 3.1.2 акту перевірки.
Щодо заниження податку на додану вартість
Судом встановлено, що протягом періоду, який перевірявся, позивач, відповідно до зовнішніх контрактів, укладених з нерезидентами -перевізниками, позивач отримував послуги з міжнародних перевезень вантажу, а саме транспортні послуги з доставки товару зі складу за межами митної території України до пунктів призначення, розташованих на митній території України.
В матеріалах справи наявні Договори про міжнародні перевезення :
- від 02.10.2006 р. № 711 укладений між ТОВ «Інтеркар Україна ЛТД»та ЗАО «Вілбетос транспортас»;
- від 02.10.2006 р. № 704 укладений між ТОВ «Інтеркар Україна ЛТД»та ІП П. Казнаускаса;
- від 17.10.2006 р. № 717 укладений між ТОВ «Інтеркар Україна ЛТД»та ЗАО «Блейрас»;
- від 01.09.2005 р. № 30/2 укладений між ТОВ «Інтеркар Україна ЛТД»та ЗАО «Дайвера»;
- додаткова угода від 10.09.2006 р. до договору № 30/2 від 01.09.2005 р.;
- від 25.09.2006 р. № 703 укладений між ТОВ «Інтеркар Україна ЛТД»та ЗАО «Аутоверслас»;
- від 12.01.2006 р. № INT/2006/UA укладений між ТОВ «Інтеркар Україна ЛТД»та АТ «Адампол»;
- від 17.02.2003 р. № 02-09/7 укладений між ТОВ «Інтеркар Україна ЛТД»та ІПТЕП «Сітікар»;
- додаткова угода від 27.12.2004 р. № 3 до договору № 02-09/7;
- додаткова угода від 01.03.2005 р. № 4/1 до договору № 02-09/7;
- додаткова угода від 07.06.2006 р. № 3 до договору № 02-09/7.
Відповідач вважає, що позивачем порушені вимоги п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 та п. 4.3 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження суми податку на додану вартість за 2006 рік на суму 177672,00 грн.
Суд не погоджується з висновками відповідача виходячи з наступного.
Відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).
Згідно з п.п. «а»п. 6.5 ст. 6 Закону № 168/97-ВР, за винятками, визначеними у підпунктах "в", "д" - "е" цього підпункту, - місце, де особа, яка надає послугу, зареєстрована платником цього податку, а у разі якщо така послуга надається нерезидентом - місце розташування його представництва, а за відсутності такого - місце розташування резидента, який виконує агентські (представницькі) дії від імені такого нерезидента, а за відсутності такого - місце фактичного розташування покупця (отримувача), який у цьому випадку виступає податковим агентом такого нерезидента.
Однак, стаття 3 цього Закону визначає об'єкт оподаткування виходячи з місця надання послуги, а не з місця поставки послуги.
Відповідно до ст.. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Специфіка послуг полягає у тому, що вони не нагромаджуються, не транспортуються та не існують окремо від виробників послуг, тобто споживаються в момент надання.
Таким чином, поставка нерезидентами послуг, місце надання яких знаходиться за межами митної території України, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.
Стаття 5 Митного кодексу України визначає, що митну територію України становлять: територія України, зайнята сушею, територіальне море, внутрішні води і повітряний простір, а також штучні острови, установки і споруди, що створюються у виключній морській економічній зоні України, на які поширюються виключна юрисдикція України.
Зі змісту Договорів про міжнародні перевезення, наявних в матеріалах справи, які були укладені позивачем з нерезидентами, вбачається, що місце надання послуги знаходиться за межами митної території України, на території інших країн (Литва, Польща, Білорусія).
Суд погоджується з твердженням ТОВ з 100% іноземною інвестицією «Інтеркар Україна ЛТД»щодо того факту, що місце надання послуг позивачу перевізниками -нерезидентами знаходиться за межами митної території України, а отже не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.
Стаття 2 Закону України «Про податок на додану вартість»містить виключний перелік осіб, які можуть бути платниками податку на додану вартість, а саме платником податку є будь-яка особа, яка:
а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку;
б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку;
в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.
Отже, законодавець не визначає особу, яка придбаває послуги у нерезидента платником податку на додану вартість.
Позивач у спірних правовідносинах не є платником податку, а об'єкт оподаткування податком на додану вартість в цьому випадку відсутній. Механізм оподаткування певним податком діє лише у випадку наявності відповідного об'єкта та суб'єкта, отже відсутність даних обов'язкових елементів унеможливлює існування такого механізму взагалі.
Відповідно до ст.. 259 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.
Митна вартість і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України, шляхом подання декларації митної вартості.
Порядок контролю за правильністю визначення митної вартості товарів встановлений статтями 260, 262 та 265 Митного кодексу України.
Відповідно до п. 2.1 «Порядку здійснення митними органами контролю за сплатою платниками податків податку на додану вартість та акцизного збору, які справляються при ввезенні (пересиланні) товарів та інших предметів на митну територію України»затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України від 16.03.2001 р. N 109/188 зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.03.2001 р. за N 261/5452, контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою визначення податкових зобов'язань та за сплатою платниками податків, які справляються при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України, здійснюється митними органами.
Даний Порядок здійснення митними органами контролю за сплатою платниками податків податку на додану вартість та акцизного збору (далі - податки), які справляються при ввезенні (пересиланні) товарів та інших предметів (далі - товари) на митну територію України, розроблено відповідно до статті 2 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон) та інших нормативно-правових актів України з питань оподаткування.
Як вбачається з наданих позивачем ВМД, митний орган прийняв від ТОВ з 100% іноземною інвестицією «Інтеркар Україна ЛТД», відповідні декларації, здійснив на їх підставі митне оформлення вантажу, що підтверджує правомірність формування митної вартості та правильність оформлення декларацій. В митних деклараціях вказана сума податку на додану вартість, яка була сплачена товариством митним органам при ввезенні товару на митну територію України.
Таким чином, вартість послуг з перевезення вантажу (автомобілів) була попередньо включена до складу митної вартості автомобілів.
З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що відповідач прийняв податкові повідомлення -рішення, які не відповідають чинному законодавству України.
Згідно з ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Всупереч наведеним вимогам Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним рішень.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Згідно Прикінцевих та перехідних положень КАС України до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розмір судового збору, розмір цього збору за подання позовів немайнового характеру визначається відповідно до пп. „б” п.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, тобто -3,40 грн.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, 158-163 КАС України, адміністративний суд, -
1. Позов задовольнити .
2.Скасувати податкові повідомлення-рішення винесені Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва 04.06.2007 р. № 0004002308/0, від 10.08.2007 р. № 0004002308/1 на суму 94635,00 грн.; від 04.06.2007 р. № 0004012308/0, від 10.08.2007 р. № 0004012308/1 на суму 266508,00 грн.
3. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з 100% іноземною інвестицією «Інтеркар Україна ЛТД»судові витрати в сумі 3,40 грн. судового збору з місцевого бюджету України.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий - суддя Добрянська Я.І.