ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
м. Київ
22.11.2007 р. № 6/39
За позовом Федерація роботодавців України
до Міністерство юстиції України?=, третя особа на стороні відповідача Кінах А.К.
про про порушення права на реєстрацію змін до Статуту
Головуючий Суддя Добрянська Я.І.
Судді : Келеберда В.І.
Пилипенко О.Є. Секретар Сінчук Р.В.
Представники:
від позивача: Ампілогова О.В.(довіреність № 010 юр -1-431 від 12.06.2007 р.);
Лисенко І.В.(довіреність від 18.07.2007 р. № 010 юр -1-537); Грищенко В.О. (довіреність № 010 юр -1-381/1 від 01.06.2007 р.)
від відповідача: Власенкова О.О. (довіреність № 29-22/220 від 20.04.2007 р.);
третя особа на стороні відповідача Сергієнко Р.В.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 14.11.2007 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулася Федерація роботодавців України з позовом до Міністерства юстиції України про скасування наказу від 18.07.2007 р. № 518/5 та зобов'язання зареєструвати зміни до Статуту.
В обґрунтування позовних вимог, представник позивача зазначає, що 7 червня 2007 року відбувся III З'їзд Федерації роботодавців України (далі ФРУ), який вніс зміни до Статуту ФРУ.
Згідно абзацу 6 статті 15 Закону України «Про об'єднання громадян», який є частиною законодавства про організації роботодавців та їх об'єднання (ст. З Закону України «Про організації роботодавців»), «зміни до статутних документів, зареєстрованих об'єднань громадян підлягають обов'язковій реєстрації».
З огляду на цю вимогу Закону, 25 червня 2007 року Федерація роботодавців України подала до Міністерства юстиції України документи щодо реєстрації змін до Статуту ФРУ, внесених III З'їздом ФРУ.
Після розгляду та перевірки Міністерством юстиції України зазначених документів 18 липня 2007 року Міністерство юстиції України видало Наказ №518/5 «Про відмову в реєстрації змін до статуту ФРУ»(копія додається).
Оскільки, в Законі України «Про об'єднання громадян»(абз.6 ст.15) зазначена вимога обов'язкової реєстрації змін до статутних документів, а Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок легалізації об'єднань громадян»(частина 3 статті 12) містить тільки декларативне право відмови Міністерства юстиції України в реєстрації змін до статуту об'єднання громадян, та не містить переліку правових підстав для відмови в реєстрації змін до статуту, тому, на думку позивача, Міністерство юстиції України перевищило свої повноваження, порушивши статтю 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Представник відповідача, Міністерства юстиції України, вважає позовну заяву Федерації роботодавців України необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню судом з огляду на наступне.
Законодавство України про організації роботодавців та їх об'єднання складається з Конституції України, Закону України "Про об'єднання громадян", Закону України "Про організації роботодавців", інших нормативно-правових актів, виданих відповідно до нього, а також законодавства про соціальне партнерство, професійні спілки.
Відповідно до статті 13 Закону «Про організації роботодавців», організації роботодавців та їх об'єднання підлягають обов'язковій реєстрації в порядку, встановленому Законом України «Про об'єднання громадян».
Стаття 11 Закону України «Про організації роботодавців»встановлює що організації роботодавців та їх об'єднання діють на основі статутів, як: затверджуються установчим з'їздом (конференцією) роботодавців, організацій роботодавців.
Для реєстрації організація роботодавців разом з іншими документами подає до уповноваженого державою органу статут, який згідно зі статтею 11 згаданого Закону не повинен суперечити законодавству України
Обов'язок організації роботодавців подати до реєструючого органу статут для реєстрації, жодним чином не порушує права останньої на вільне об'єднання в організацію та опрацювання свого статуту на власний розсуд. Твердження позивача про те, що встановлення такого обов'язку свідчить про необхідність отримання організацією роботодавців спеціального дозволу для здійснення діяльності, є безпідставним.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, та керуючись ст.ст. 71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
Федерація роботодавців України зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06.11.2002 р. як всеукраїнське об'єднання організацій роботодавців.
7 червня 2007 року відбувся III З'їзд Федерації роботодавців України (далі - Федерація), який вніс зміни до Статуту. Відповідно до вимог Закону України «Про об'єднання громадян», 25 червня 2007 року Федерація роботодавців України подала до Міністерства юстиції України документи щодо реєстрації змін до Статуту Федерація, внесених III З'їздом Федерація.
За результатом розгляду зазначених документів Міністерством юстиції України 18 липня 2007 року був виданий наказ №518/5 «Про відмову в реєстрації змін до статуту Федерації роботодавців України». Підставою для відмови в реєстрації змін стала та обставина, що Статут Федерації не містить норми про порядок звільнення з посади Голови Федерації та не передбачає посади «виконуючого обов'язки Голови Федерації».
Суд, з такою позицією відповідача не погоджується виходячи з наступного.
Як встановлює ст. З Закону України «Про організації роботодавців»від 24.05.2001 р. № 2436-ІІІ, законодавство України про організації роботодавців та їх об'єднання складається з Конституції України, Закону України "Про об'єднання громадян", цього Закону, інших нормативно-правових актів, виданих відповідно до нього, а також законодавства про соціальне партнерство, професійні спілки.
Згідно абзацу 6 статті 15 Закону України «Про об'єднання громадян», для реєстрації об'єднань громадян його засновники подають заяву. Заява про реєстрацію політичної партії повинна бути підтримана підписами не менш як однієї тисячі громадян України, які мають виборче право.
До заяви додаються статут (положення), протокол установчого з'їзду (конференції) або загальних зборів, відомості про склад керівництва центральних статутних органів, дані про місцеві осередки, документи про сплату реєстраційного збору, крім випадків, коли громадська організація звільняється від сплати реєстраційного збору відповідно до законів України. Політичні партії подають також свої програмні документи.
Заява про реєстрацію місцевої громадської організації розглядається у 3-денний строк з дня надходження документів. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявнику повідомляється письмово не пізніше наступного робочого дня з дня прийняття рішення.
Заява про реєстрацію всеукраїнської та міжнародної громадської організації розглядається протягом одного місяця. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявнику повідомляється письмово в 10-денний строк.
При розгляді питання про реєстрацію можуть бути присутніми представники об'єднання громадян.
Зміни до статутних документів, зареєстрованих об'єднань громадян підлягають обов'язковій реєстрації.
Органи, що здійснюють реєстрацію об'єднань громадян, ведуть реєстр цих об'єднань.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок легалізації об'єднань громадян»від 26.02.1993 р. № 140 (із змінами та доповненнями) Для реєстрації змін, що вносяться до статутних документів об'єднання громадян, до реєструючого органу подаються:
1) заява про реєстрацію зазначених змін, підписана уповноваженим представником;
2) протокол з'їзду (конференції) або загальних зборів з рішенням про внесення змін до статуту (положення);
3) статут (положення) в двох примірниках з унесеними змінами;
4) оригінали свідоцтва про реєстрацію об'єднання громадян та його статуту (положення).
У разі внесення до статутних документів змін, що пов'язані із зміною місцезнаходження об'єднання громадян, додатково подаються документи, які підтверджують місцезнаходження такого об'єднання.
За результатами розгляду заяви про реєстрацію змін приймається у термін, передбачений для розгляду заяви про реєстрацію об'єднання громадян, рішення про реєстрацію змін з виконанням відповідної позначки на титульному аркуші статуту (положення) або про відмову в їх реєстрації.
У разі зміни назви, місцезнаходження вищого статутного органу, мети об'єднання громадян реєструючий орган видає нове свідоцтво про реєстрацію такого об'єднання.
Про зміну своєї назви об'єднання громадян зобов'язане після реєстрації змін опублікувати відповідне оголошення в засобах масової інформації.
Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судом позивачем були дотримані всі вимоги вищенаведених нормативних актів при подачі відповідачу документів для проведення реєстрації змін до Статуту.
Окрім того, Постанова № 140 не містить переліку правових підстав для відмови в реєстрації змін до статуту.
Відповідно до ст. 3 та ч. 2 ст. 8 Конвенції Міжнародної організації праці «Про свободу асоціації та право на об'єднання громадян»від 09.07.1948 р. № 87, що ратифікована Україною 04.09.1956 р., «организации трудящихся и предпринимателей имеют право вырабатывать свои уставы и административные регламенты, свободно выбирать своих представителей, организовывать свой аппарат и свою деятельность и формулировать свою программу действий. Государственные власти воздерживаются от всякого вмешательства, способного ограничить это право или воспрепятствовать его законному осуществлению. При осуществлении прав, признанных за ними настоящей Конвенции, трудящиеся, предприниматели и их соответственные организации, так же как и другие лица или организованные коллективы, соблюдают законность. Национальное законодательство не затрагивает гарантии, предусмотренные настоящей Конвенцией, и применяется таким образом, чтобы не нарушать их.»
Також слід зазначити, що у своїй відмові Міністерство юстиції України не зазначає жодного порушення законодавства, правовий висновок не містить оцінку відповідності змін до Статуту Федерації чинному законодавству і не визначає суперечності норм внесених змін до Статуту Федерації чинному законодавству.
Відповідно до п. 7.5 ст. 7 Статуту Федерації обрання Голови Федерації належить до виключної компетенції з'їзду. У разі відсутності Голови Федерації його обов'язки виконує за посадою один із заступників, про що видається наказ (п.9.3). Голова Федерації визначає та затверджує функції заступників (абз. 9 п. 9.2).
Як вбачається з матеріалів справи, 21.03.2007 року А.К.Кінах, який на той час був Головою Федерації роботодавців України, був призначений Міністром економіки України.
Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»від 21.12.2006 р. № 514-V, члени Кабінету Міністрів України не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.
На підставі вищевказаного 26.03.2007 року на засіданні Ради Федерації Роботодавців України А.К.Кінах склав повноваження Голови Федерації. Рада Федерації призначила Б.С.Райкова виконуючим обов'язки Голови Федерації.
Згідно з п. 9.3 Статуту Федерації, який діяв на той час, у разі відсутності Голови Федерації його обов'язки виконує за посадою один із заступників, про що видається наказ.
Порядок звільнення з посади будь-якої особи не є статутною нормою. В статті 11 Закону України «Про організації роботодавців»чітко визначений перелік питань, які повинні міститися в статутах організацій роботодавців. Питання наявності посади виконуючого обов'язки не входить до зазначеного переліку. Як вбачається з п. 7.5 Статуту Федерації до виключної компетенції з»їзду належить обрання Голови, мандатної та ревізійної комісії Федерації.
Таким чином, позивач при призначенні на посаду виконуючого обов'язки Голови Федерації не вийшов за межі наданих йому повноважень. На підтвердження викладеного в матеріалах справи наявні Постанова Ради Федерації від 07.02.2007 р. № 4 «Про черговий з»їзд Федерації роботодавців України», Постанова Ради Федерації від 26.03.2007 р. № 14 «Про призначення виконуючого обов'язків Голови Федерації», Постанова Ради Федерації від 12.04.2007 р. № 19 «Про затвердження Заступниками Голови Федерації роботодавців України», Постанова Ради Федерації від 12.04.2007 р. № 26 «Про скликання чергового з»їзду Федерації роботодавців України», Постанова Ради Федерації від 26.03.2007 р. № 18 «Про засідання Ради Федерації роботодавців України»та від 12.04.2007 р. № 28 «Про скликання чергового з»їзду Федерації роботодавців України».
Отже, твердження Міністерства юстиції України, щодо прийняття рішення (постанова Ради Федерації від 26.03.2007 року №14) про покладення виконання обов'язків Голови Федерації на Райкова Б.С. всупереч наведеним нормам статуту на засіданні Ради Федерації від 26.03.2007 року Райков Б.С. спростовується матеріалами справи.
Згідно п.8.4 та п. 8.6 Статуту Федерації, що діяв на той час, рішення вважається прийнятим, коли за нього проголосувала більшість присутніх на засіданні членів Ради Федерації, рішення Ради Федерації оформлюються протоколом, який підписує Голова Федерації.
Таким чином, рішення Ради Федерації вважається прийнятим по факту голосування за нього, а не підписання.
Суд не погоджується з твердженням Міністерства юстиції України щодо порушення позивачем норм Законів України «Про організації роботодавців»(стаття 13), «Про об'єднання громадян»(стаття 15, 16) «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», в зв'язку з чим Рада Федерації не мала право діяти на підставі нових норм статуту, зміни до якого не зареєстровані Міністерством юстиції України. Отже, рішення про обрання Голови Федерації роботодавців України прийнято з порушенням чинного статуту Федерації».
Однак таке твердження спростовується матеріалами справи, оскільки ні III З'їзд Федерації, ні Рада Федерації питання про обрання Голови ФРУ не розглядала і відповідних рішень не приймала .
Твердження, що Федерація не має права діяти на підставі змін до Статуту ФРУ, оскільки вони не зареєстровані Міністерством юстиції України, не відповідає вимогам законодавства України.
Згідно з п. 3.3 Рішення Конституційного суду України у справі за конституційними поданнями народних депутатів України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 8, 11, 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (справа про свободу утворення профспілок) від 18.10.2000 р. № 11-рп/2000, ратифікована Україною Конвенція Міжнародної організації праці №87 «Про свободу асоціації та захист права на організацію», підкреслює право створювати організацію без попереднього дозволу та в своєму рішенні визнає неконституційним обов'язок починати діяльність організації з моменту її реєстрації у відповідних державних органах, що рівнозначно вимозі про попередній дозвіл.
Вимоги статті 36 Конституції України та статті 2 Конвенції МОП № 87, яка передбачає, що «працівники і роботодавці без якої б то не було різниці мають право створювати на свій вибір організації без попереднього на те дозволу...»безумовно поширюються і на організації роботодавців.
Крім того, Доповідь III (частина 4В) 81 сесії Міжнародної конференції праці встановлює «відсутність якої б то не було різниці в законодавстві та на практиці по відношенню до тих, хто має право на об'єднання... Міжнародна конференція праці, приймаючи формулювання «без якої б то не було різниці»визначила її як найбільш вдалим засобом відобразити універсальний характер права на об'єднання»(витяг додається). Отже, Конституційний суд України, встановив право суб'єктів права, які підпадають під дію Конвенції Міжнародної організації праці № 87 (профспілок і організацій роботодавців), на повідомчий характер реєстрації.
Таким чином, суд приходить до висновку, що зміни до Статуту ФРУ, починають діяти після їх внесення на З'їзді ФРУ, а Міністерство юстиції України не мала права відмовити в реєстрації змін до Статуту ФРУ, якщо вони не суперечать законодавству.
Відповідно ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори», якщо міжнародний договір України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлює інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Згідно з ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним рішень.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Наказ Міністерства юстиції України про відмову у реєстрації змін до Статуту не відповідає чинному законодавству України.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Скасувати наказ Міністерства юстиції України від 18.07.2007 р. № 518/5 «Про відмову в реєстрації».
3. Зобов'язати Міністерство юстиції України зареєструвати зміни до Статуту Федерації роботодавців України.
4. Присудити на користь Федерації роботодавців України судові витрати в сумі 3,40 грн. судового збору з місцевого бюджету.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Головуючий Суддя Добрянська Я.І.
Судді Келеберда В.І.
Пилипенко О.Є.