ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
м. Київ
14.12.2007 р. № 29/491-6/33
Окружний адміністративний суд міста Києвав у складі:
головуючого - суддіДобрянської Я.І. ,
секретаря судового засідання Зубко Л.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Державна податкова інспекція у Оболонському районі м. Києва
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Дан" Учбово-координаційний центр "Бізнес-лінк"
про визнання угоди недійсною та стягнення
За участю представників сторін
Позивача Варченко А.В. (довіреність від 13.09.2005 р. № 8031/9/10-12); Мельниченко В.В. (довіреність від 05.12.2007 р. № 9175/9/10-008)
відповідача 1 не з'явилися
відповідача 2 не з'явилися
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 14.12.2007 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
До Господарського суду м. Києва звернулася Державна податкова інспекція у Оболонському районі міста Києва з позовом до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Дан» та відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю Учбово -координаційний центр «Бізнес - Лінк»про визнання недійсним договору № 6, укладеного між цими сторонами. Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.12.2004 р. позовні вимоги були задоволені, постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2005 р. рішення Господарського суду м. Києва від 21.12.2004 р. було залишено без змін, апеляційна скарга відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю Учбово -координаційний центр «Бізнес - Лінк» - без задоволення. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.05.2007 р. № К-6817/06 рішення Господарського суду м. Києва від 21.12.2004 р. та постанова Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2005 р. були скасовані, а справа направлена на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва
В ході судового розгляду представником позивача були надані уточнення позовних вимог, в яких він просив визнати угоду (договір № 6 від 08.01.2003 р.), укладену між ТОВ «Дан»та ТОВ Учбово -координаційний центр «Бізнес - Лінк»недійсною на підставі ст.. 49 Цивільного кодексу України та стягнути з ТОВ «Дан»на користь держави суму податку на додану вартість у розмірі 2230,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначав, що вказаний договір був укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, з огляду на той факт, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27.02.2003 р. по справі № 2-1390 визнано недійсними установчі документи та статут з 11.10.2002 р., свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Дан»з 07.11.2002 р.
На думку представника позивача, вказані дії контрагентів за даним договором, призвели до ненадходження коштів до бюджету (несплата податкових зобов'язань з податку на додану вартість).
Представники відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Дан» та відповідача 2 ТОВ Учбово - координаційний центр «Бізнес - Лінк»в судове засідання не з'явилися, заперечень по справі не надали, хоча були повідомлені належним чином.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позивачем ДПІ у Оболонському районі м. Києва була проведена позапланова документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Дан»щодо правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету податку на додану вартість за період з моменту реєстрації по 01.03.2004 р. За результатами перевірки був складений акт від 16.07.2004 р. № 997/32-25-31810799 та винесено податкове повідомлення -рішення від 19.07.2004 р. № 0000012380/0 на загальну суму 1 433 002,62 грн., з яких 955 335,08 грн. -основного платежу та 477 667,54 грн. - штрафні санкції.
Відповідач 1 ТОВ «Дан»подавав податкову звітність лише за листопад та грудень 2002 р. Звітність за листопад 2002 р. свідчить про відсутність фінансово-господарської діяльності. В податковій декларації з ПДВ за грудень 2002 р. ТОВ «Дан»частково задекларував податкові зобов'язання в сумі 3881,00 грн. та податковий кредит в розмірі 3881,00 грн., який не був документально підтверджений. Однак, під час перевірки було встановлено, що ТОВ «Дан»здійснювало фінансово-господарську діяльність, і за період з 29.09.2002 р. по 26.02.2003 р. доходи від продажу товарів (робіт, послуг) становили 5 820 505,91 грн. Одним з контрагентів ТОВ «Дан»було ТОВ Учбово -координаційний центр «Бізнес - Лінк».
Позивачем був поданий позов про визнання недійсним договору укладеного між ТОВ «Дан»та ТОВ Учбово -координаційний центр «Бізнес - Лінк»на суму 13 380,00 грн. Предметом договору було надання відповідачем 1 інформаційно -консультаційних послуг вартістю 13 380,00 грн., в т. ч. податок на додану вартість 2230,00 грн. Підтвердженням виконання договору № 6 є акт виконаних робіт б/н від 14.02.2003 р. та податкова накладна від 14.02.2003 р. № 48. ТОВ УКЦ «Бізнес - Лінк»перерахувало на рахунок ТОВ «Дан», згідно платіжного доручення від 14.02.2003 р. № 44, 13 380,00 грн..
Підставою для звернення в суд з позовною заявою став той факт, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27.02.2003 р. по справі № 2-1930 були визнані недійсними установчі документи, статут та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Дан»(31810799). Під час розгляду даної справи в Оболонському районному суді м. Києва встановлено, що ТОВ «Дан»здійснювало свою діяльність з порушенням вимог чинного законодавства України.
На думку позивача дані обставини свідчать про те, що угода між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дан»та Товариством з обмеженою відповідальністю УКЦ «Бізнес - Лінк»була укладена з умислом на приховування від оподаткування прибутків та доходів підприємства.
Як зазначено вище, в ході судового розгляду позивач змінив позовні вимоги та просив визнати недійсною угоду на підставі ст.. 49 ЦК України (1963 р.) та стягнути з відповідача 1 ТОВ «Дан»податок на додану вартість в розмірі 2230,00 грн., отриманого у вартості суми за договором у розмірі 13 380,00 грн.
Суд із твердженням позивача щодо неправомірності даної угоди не погоджується виходячи з наступного.
Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними повинно бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в тому числі держави. Саме визнання у судовому порядку недійсними установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Дан», не є підставою для визнання спірного договору таким, що укладений з метою суперечною інтересам держави та суспільства, оскільки правовідносини між сторонами відбувалися в момент чинної державної реєстрації відповідача 1.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Відповідно до п. 22 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.09.1996 р. № 02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»(із змінами та доповненнями), саме лише визнання господарським судом недійсними установчих документів підприємства та /або рішення про створення підприємством, а також прийняття господарським судом рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності не є підставою для того, щоб вважати недійсними угоди, укладені таким підприємством з іншими підприємствами чи організаціями до моменту виключення його з державного реєстру.
Судом встановлено, що на момент укладення спірного договору № 6 Товариство з обмеженою відповідальністю «Дан»перебувало в Єдиному державному реєстрі, мало свідоцтво платника податку на додану вартість. Особи, які виступили засновниками, не заперечували факту заснування підприємства на своє ім'я.
У відповідності до вимог ст. 49 Цивільного кодексу УРСР, який втратив чинність з 1 січня 2004 року, якщо угода укладена з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, то вона є недійсною.
При наявності умислу на укладення такої угоди у обох сторін -в разі виконання угоди обома сторонами -в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного , стягується в доход держави.
Цивільний кодекс України, який набрав чинність 1 січня 2004 року, серед правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, не встановлює санкцій аналогічних тим, які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР.
Разом з тим, такі санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України.
Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, який набрав чинність з 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Санкції, встановлені ч. 1 ст. 208 цього Кодексу, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.
Згідно з абз. 4 п. 11 Роз'яснення Вищого господарського суду України від 26.04.2002 р. № 04-5/491 (із змінами та доповненнями), умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутністю таких повноважень, наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленим.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, угода № 6 від 08.01.2003 р. між ТОВ «Дан»та ТОВ УКЦ «Бізнес - Лінк»про надання інформаційно -консультаційних послуг відбулася 14.02.2003 р., рішення Оболонського районного суду м. Києва про визнання недійсними установчих документів, статуту та свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ ТОВ «Дан» по справі № 2-1390 2003 р. постановлене 27.02.2003 р., тобто після вчинення даної господарської операції.
Як вбачається з матеріалів справи, виконання вказаного Договору підтверджується актом виконаних робіт, податковою накладною та платіжним дорученням про перерахування коштів.
Позивач не надав належно допустимих доказів щодо умислу юридичної особи на укладення вказаного договору, що призвело до несплати податків до бюджету ТОВ «Дан»чи ТОВ УКЦ «Бізнес - Лінк».
Частиною 1 ст. 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 ГК України. Тому, такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України.
Як вже зазначалося вище, господарська операція (договір про надання інформаційно -консультаційних послуг) між сторонами відбувся 08 січня 2003 р. Відповідно до ст.. 250 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Отже, позивачем недотримані строки звернення до суду з позовом про визнання угоди недійсною. За таких умов суд приходить до висновку про пропущення строків для застосування до відповідача 2 адміністративної санкції у вигляді конфіскації.
Однак, суд погоджується з вимогами позивача щодо стягнення суми податку на додану вартість в розмірі 2 230,00 грн., отриманого у складі вартості суми за договором № 6 з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, платник податку -це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем , або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Я визначає п. 2.1 ст. 2 цього Закону, платником податку є будь-яка особа, яка здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Дан»було зареєстроване платником податку на додану вартість. Таким чином, зобов'язаний був утримувати та вносити до бюджету суму податку на додану вартість, яка була отримана в результаті господарської діяльності.
Договір про надання інформаційно -консультаційних послуг укладений між ТОВ «Дан»та ТОВ УКЦ «Бізнес - Лінк»підпадає під дію статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість»в частині визначення об'єкта оподаткування, а саме, об'єктом оподаткування є поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).
Відповідно до ст.. 6 Закону № 168/97-ВР, об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).
Згідно з п. 10.1 ст. 10 Закону № 168/97-ВР, особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є:
а) платники податку, визначені у статті 2 цього Закону;
б) митний орган при справлянні податку з осіб, визначених у пункті 2.4 статті 2 цього Закону;
в) у разі якщо сплата податку особами, визначеними у пункті 2.4 статті 2 цього Закону, розстрочується шляхом надання податкового векселя, - платник податку, який надав такий податковий вексель;
г) при наданні послуг нерезидентом - його постійне представництво, а при відсутності такого - особа, яка отримує такі послуги, якщо місце надання таких послуг знаходиться на митній території України;
д) платники податку, визначені підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, що здійснюють операції з реалізації конфіскованого майна.
Таким чином, враховуючи положення вказаних норм Закону України «Про податок на додану вартість», ТОВ «Дан»зобов'язаний був сплатити до бюджету суму податку на додану вартість, отриману за вказаною угодою.
Як встановлює норма п. 10.4 ст. 10 Закону № 168/97-ВР, контроль за правильністю нарахування та сплати (перерахування) податку до бюджету здійснюється відповідним податковим органом, а при імпорті товарів із сплатою податку при його митному оформленні - відповідним митним органом за правилами, встановленими спільним рішенням центральних податкового та митного органів.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про правомірність заявленої вимоги щодо стягнення суми податку на додану вартість в розмірі 2 230,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дан»суму податку на додану вартість в розмірі 2 230,00 грн., в іншій частині позову відмовити
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя Добрянська Я.І.